За даними українського омбудсмена Людмили Денисової, Росія примусово депортувала з території України близько півмільйона людей.
Ще 27 березня мер Маріуполя Вадим Бойченко заявляв, що з обложеного російськими військами Маріуполя до Росії або на окуповані території примусово вивезли від 20 до 30 тисяч городян.
НВ публікує переклад статті The Washington Post про українку, яку разом із сім'єю окупанти вивезли з Маріуполя у так званий «фільтраційний табір», а потім на територію Росії.
«Ми не знали, куди нас везуть»
Проросійські солдати з підконтрольних сепаратистам територій Донбасу прибули в середині березня.
За її словами, більшості чоловіків було наказано залишитися, зокрема тим, хто мав інвалідність. Поїхати змогли лише небагато чоловіків, які повинні були дбати про великі сім'ї з маленькими дітьми. Солдати перевели групу з приблизно 90 людей до місцевої школи, в якій збереглися деякі стіни, а наступного ранку всіх посадили в автобуси, які прямували невідомо куди.
Молода жінка та її сім'я опинилися серед кількох тисяч жителів Маріуполя, які, за оцінками української влади, були насильно переселені до Росії через контрольовані сепаратистами «республіки» на сході України.
«Фільтраційний табір»
Вона розповіла, що її відвезли до того, що російська армія називала «фільтраційним табором» — величезного військового намету з рядами чоловіків у формі, які одного за іншим викликали мирних жителів. Кожного з «тимчасово переміщених осіб», як їх називали військові, фотографували з усіх боків та брали відбитки пальців. Після цього українцям сказали передати свої телефони та паролі від них іншому офіцеру, який ввів їхні дані у свій комп’ютер, зокрема їхні телефонні контакти. Наступним етапом був допит.
Супутникові знімки та відео, перевірені The Washington Post, показують, що в останні тижні сили, що підтримуються Росією, почали будівництво табору в Безіменному на сході України, контрольованому сепаратистами.
Після того, як росіяни почали обстрілювати її передмістя Маріуполя в перші дні вторгнення, молода жінка та її сім'я сховалися у підземному бункері. За її словами, коли вона вперше за два тижні вийшла назовні, вона ледве впізнала краєвид свого міста.
«Там були тільки дерева, що впали, цегла і сміття. Я бачила, як жінка з мого сховища невдовзі померла в мене на очах, бо її серце цього не витримало», — сказала вона в інтерв'ю.
Усі в її групі були сповнені рішучості залишатися на місці доти, доки не закінчаться бойові дії або доки вони не будуть евакуйовані українськими військами до міста Запоріжжя чи іншого місця в країні. Але через облогу російськими військами стратегічного портового міста Маріуполя швидко закінчувалися продовольство і вода, а обстріли ставали все більш інтенсивними, що обмежувало можливість доставки гуманітарної допомоги в цей район.
За її словами, її сім'я просила їжу в її діда, колишнього медика. Він готував продукти, які міг знайти, на відкритому вогні, а потім привозив їх в укриття велосипедом.
Минали дні, руйнувалося дедалі більше будинків. Російські солдати поступово займали будівлі, що залишалися, поки росіяни, зрештою, не досягли укриття і не поставили те, що, за словами рятувальників, стало повторюваним ультиматумом.
«До нас надходять повідомлення про те, що російські солдати говорять людям, що виходять з укриттів, що евакуації з Маріуполя зовсім немає, це ваш останній шанс і так далі», — розповів волонтер, який допомагає людям, переселеним до росії з України.
«Люди погоджуються, тому що у них немає нічого, ні електрики, ні їжі, ні тепла. Тому людям, які страждають від голоду, треба кудись евакуюватися», — сказав волонтер, ім'я якого видання не називає через побоювання за його безпеку.
Маріупольці, вивезені Росією до Таганрогу (Фото:REUTERS / Sergey Pivovarov)
За словами молодої жінки, коли її та інших вивозили автобусом з її рідного міста, водії, здавалося, втрачали орієнтацію, неодноразово потрапляючи на зруйновані дороги, і були змушені змінювати маршрут. Нарешті, після довгого та звивистого шляху, вони прибули до «фільтраційного табору» під містом Новоазовськ на кордоні з Росією, до якого у мирний час менше години їзди від Маріуполя.
За її словами, коли солдати допитували її, їх цікавило, чи має вона родичів в українській армії або сім'ю, яка залишилася в Україні. Вони також хотіли знати, що вона думає про маріупольську владу.
«Потім вони додають вас у три різні бази даних і ведуть вас далі, але не кажуть, куди саме вони вас ведуть», — розповіла вона.
Офіційні заяви про примусово вивезених людей
Українські чиновники вперше звинуватили Росію у насильницькому переміщенні людей з Маріуполя понад тиждень тому.
«Те, що сьогодні роблять окупанти, знайоме старшому поколінню, яке бачило жахливі події Великої Вітчизняної війни, коли нацисти насильно захоплювали людей», — заявив раніше цього місяця мер Маріуполя Вадим Бойченко, повідомляє офіційний Telegram-канал Маріупольської міськради.
«Складно уявити, що у ХХІ столітті людей будуть насильно депортувати в іншу країну. Мало того, що російські війська знищують наш мирний Маріуполь, вони пішли ще далі і почали депортувати маріупольців», — сказав Бойченко.
Росія заперечує факт примусового переселення будь-кого з України. У понеділок Кремль заявив, що «подібні повідомлення — брехня». Російські урядовці, а також журналісти державного телебачення заявляють, що українські «націоналістичні батальйони» використовують маріупольців як живі щити і відмовляються в
Минулого тижня Міноборони Росії заявило, що з початку війни до Росії було евакуйовано близько 420 тисяч людей «з небезпечних регіонів України, Донецької та Луганської народних республік». Незрозуміло, скільки їх було перевезено примусово.
Представники самопроголошеної «Донецької народної республіки», яку Росія нещодавно визнала незалежною, щодня надають оновлену інформацію про людей, евакуйованих через Безіменне. У понеділок штаб територіальної оборони повідомив, що з Маріуполя евакуйовано 272 мирних мешканців, у тому числі 66 дітей.
Российская газета, російське урядове видання, повідомило тиждень тому, що через табір у Безіменному пройшли 5 тисяч людей. У повідомленні сказано, що люди були піддані ретельній перевірці безпеки, щоб запобігти «проникненню українських націоналістів у Росію під виглядом біженців, з метою втекти та уникнути покарання».
«Притулок» у росії
Незабаром після допитів та внесення до бази даних у таборі разом із кількома сотнями людей з інших колон, які до них приєдналися, їх перевели через кордон до Росії. Там жінку відділили від інших і знову допитали цього разу співробітники ФСБ, Федеральної служби безпеки Росії. Вона сказала, що допит був набагато жорсткішим, і що офіцери вимагали від неї доступу до її облікових записів у соціальних мережах та інформації про те, чи вона знала щось про пересування українських військових.
Зрештою групу доставили до Таганрогу, російського портового міста на Азовському морі. Тільки там маріупольцям сказали, що їхнім кінцевим пунктом буде Владімір, місто за понад 600 миль (більше 965 км — ред.) на схід.
Однак жінці вдалося відколотися від групи в Таганрозі, переконавши російських солдатів, що в неї поблизу є друг, який готовий дати притулок її родині. Вона сказала, що відмовляється підписувати будь-які документи, які б допомогли офіційно надати її сім'ї статус біженців в Росії. За її словами, багато хто з її групи залишився.
«У багатьох випадках у людей є можливість поїхати далі, але вони можуть використати цю можливість лише в тому випадку, якщо у них є родичі в Росії, оскільки українські банківські картки не працюють, а люди не мають грошей. Якщо людям не пощастило і в них немає ні рублів, ні доларів — мало в кого є — і вони відмовляться від допомоги російської влади, то вони опиняться у дуже важкому становищі», — розповів ще один волонтер.
Багатьом людям, вивезеним з Маріуполя, дали лише кілька хвилин на те, щоб зібрати речі, і вони часто забували взяти важливі документи, що ускладнювало подальший виїзд із Росії. Дехто був надто емоційно виснажений, щоб планувати маршрути втечі, і піддався тиску з боку Росії, яка змусила їх переселитися в тимчасове житло, де вони могли опинитися у скрутному становищі.
За словами жінки, невдовзі після того, як вона поїхала одна зі своєю сім'єю, вона побачила по місцевому телебаченню репортаж про літню жінку з маріупольського сховища, яка їхала потягом до Владіміра і їй поставили внутрішньовенну крапельницю. У повідомленні говорилося, що російська влада надає їй медичну допомогу.
«Але їй потрібна була крапельниця, тому що вони розбомбили її будинок, і їй, і всім іншим відмовлено у праві говорити про це прямо», — сказала вона.
Молода жінка сказала, що була приголомшена, коли виявила, що звичайні росіяни, подібні до тих, з якими вона зустрічалася на шляху до Москви, вірили подібній брехні про війну і вторили кремлівській пропаганді.
Жінці разом із матір'ю, братом і бабусею врешті-решт вдалося покинути Росію, пішки перейшовши кордон Євросоюзу.
Але її дід, який привозив їм їжу в укриття, залишився в Маріуполі, незважаючи на спроби врятувати його.
«Він думає, що це його земля, — сказала вона, — вони не уявляють, як жити десь ще».