«Всі про це знали». Як імпотентність влади і толерантність суспільства дозволяли україноненависникам впливати на життя в Маріуполі

Хочу повернутись до фото вчителів сартанської школи. Це фото здійняло великий резонанс, але в Сартані воно нікого не здивувало.

«Всі про це знали», - так мені сказала  мешканка цього села, теж гречанка.

В центрі скандальної фотографії  - директор сартанської середньої школи Людмила Корона. Багато років вона керує закладом. Все життя любить росію і ненавидить Україну.

Її син Олександр Корона працював в прокуратурі Донецької області. Коли Донецьк захопили росіяни, Олександр Корона зрадив присязі і пристав на службу у окупантів. Воював у складі «гвардії ДНР», тепер працює в прокуратурі окупаційної влади Донецька.

А його матері, яка підтримувала не тільки сина, а і його погляди, і чекала на прихід в Маріуполь російської влади, дозволяли вчити наших дітей!

«Все про це знали!» - кажуть сартанці. Ім’я Олександра Корони внесене до бази Миротворець. Тобто про злочин знали не тільки в міськраді, але і в СБУ. І дозволяли таким людям працювати з дітьми.

Або візьмемо інший приклад – Валерій Онацький. Колишній злочинець, він вирішив допомагати дітям вулиці. Його організація «Іскрєнность» спочатку була дуже корисною. Онацький збирав дворових дітлахів і влаштовував для них футбольні турніри. Але потім з цих пацанів він створив собі маленьку власну армію. Це було дуже жахливо, бо вплив Онацького на хлопців був безмежним. В своїй групі Вконтакті він записував відеопроповіді. Саме так – проповідував.

В 2014-му році ці підлітки стали учасниками Антимайдану, стояли під міською радою під час «руської весни», ходили по місту з георгієвськими стрічками. А потім, коли русню погнали з міста, Онацький  приходив до редакції і погрожував нам. Розповідав байки про двох сусідів, один з яких придбав собі собаку на дуже довгому цепу, і у іншого сусіда не було виходу, окрім як напасти на сусіда і вбити собаку. Ось така алегорія про росію і Україну жила в хворій голові Онацького.

Потім приходили в редакцію його хлопці з «Іскрєнності», і теж погрожували, якщо ми не перестанемо писати про їх участь в «руской вєсне».

Ми повідомляли в СБУ, а нам там казали, що з Онацьким поговорили, і що він всього боїться, і буде вести себе тихо-тихо. Але десь через пару років він знову почав розшукувати дітей по інтернатах, а в 2019-му взагалі обрався депутатом міської ради.

 В 2022-му, коли Маріуполь окупували, Онацький пристав до окупаційної влади, був помічений з іващенко та пушиліним на параді на честь Дня перемоги. 

Невже в Маріуполі не знали, що собою представляє Онацький? Да, звісно, всі про все знали. І або використовували це в свої цілях, або толерували, ну як же, різні думки, і все таке інше.

Можемо назвати і інші прізвища. Директор школи Удачін, депутат Ткач, підприємиця Калачова…

Всі ці люди ненавиділи Україну. А ми дозволяли їм вести свою підривну діяльність під приводом демократії. 

Замість того, щоб бути позбавленими громадянства, або отримати термін ув’язнення, або бути депортованим з країни, ці люди отримували владу.

Можна казати про недосконалість виборців, які голосують «не за тих», але мені здається, що більш важлива недосконалість нашої правової системи. Уж занадто лояльна, занадто толерантна. 

Ці потвори, які зраджують присязі, зраджують своєму паспорту, користались нашої демократичністю і били цим по нас. 

Але свобода слова – це ніяк не свобода зради. 

Нам доведеться бути дуже жорстокими в своїй внутрішній політиці і мати нульову толерантність до зрадництва і антиукраїнизма. Бо це – питання життя і смерті. В самому прямому сенсі.

Авторська колонка – це публікація, яка відображає виключно точку зору автора і не претендує на об’єктивність. Позиція редакції сайту може не співпадати з точкою зору автора.