Олександр Чубаров народився та виріс у сім’ї греків і до війни паралельно з основною роботою в сфері будівництва займався розвитком грецької культури в регіоні.
Його вірші та статті друкували у грецьких журналах «Салонік Сіті», «Елліни України» та інших збірках і виданнях.
Після пережитих подій війни та евакуації з Маріуполя зі своєю сім’єю Олександр разом з дружиною Інною спрямували поезію на підтримку України в боротьбі з ворогом. Спочатку він писав вірші, які наповнені болем та жалем від втрат і зруйнувань. Тепер – це більш оптимістичні твори з вірою у перемогу.
Поезія Інни повністю відрізняється від творчості Олександра. Через те, що вона психолог за освітою, її вірші мають лікувальний та терапевтичний характер.
Тепер сім’я Чубарових пише та спілкується тільки українською.
Які плани зруйнувала повномасштабна війна
Олександр народився в сім’ї греків у грецькому селищі поблизу Маріуполя, тому культура цієї спільноти є невід’ємною частиною його життя. Розуміння важливості традицій греків до поета прийшло згодом вже після армії. Саме після проголошення Незалежності України розпочався грецький рух і в результаті цього заснували перший в Україні телевізійний канал греків Приазов’я студії «Гюнеш», на якому Олександр працював відео оператором паралельно з іншою роботою.
За підтримки Федерації грецьких товариств України глядачі цього каналу мали змогу побачити програми грецького виробництва. Вони були про освіту, традиції та культуру греків та українців. Проте через певний час цей канал перетворився на відомий маріупольцям «МТВ». Олександр написав в 2020-му році матеріал для газети «Елліни України», присвячений цій темі.
Олександр розповів, що війна зруйнувала його плани щодо письменницької діяльності. Адже напередодні війни він разом зі своєю сестрою звернувся до Федерації греків України з проханням надати їм матеріали для написання книги про кулінарні вподобання греків Надазов’я. Вони отримали необхідну інформацію і планували випустити книгу трьома мовами: українською, грецькою та англійською.
“На жаль до основної частини книги я так і не дійшов, а матеріали були втрачені. Дещо я встиг сфотографувати на телефон, але це дуже маленька частка недостатня для опрацювання”, - розповів Олександр.
Ця праця мала стати першим досвідом роботи поета в такому форматі, адже до цього він займався переважно віршами і написав їх близько 700 одиниць.
Проте Олександр встиг реалізувати до початку війни свою іншу ідею. Він писав кулінарні рецепти у віршованому варіанті для грецького глянцевого журналу «Салонік Сіті». Спочатку він готував страву, потім фотографував і писав гастрономічний вірш і вже до нього додавав необхідні для приготування інгредієнти.
Олександр писав на різні теми та у різних форматах – від дитячих казок і байок до політичної філософської лірики. Зокрема, перевагу він віддавав дитячій літературі, бо вважає важливим навчити дітей відрізняти добро від зла. Тому навіть видавав ці книги власним коштом.
Крім цього, Олександр працював у будівельній фірмі і доклав власних сил до будівництва таких масштабних магазинів та споруд, як «Щирий кум», «Грація», четверта лікарня, тощо.
“Маріупольці добре знають, скільки всього було побудовано останнім часом, і тому мені дуже важко бачити зруйновані об’єкти, до будівництва яких я особисто докладав багато зусиль та свого здоров’я. А у березні ми планували закінчити ремонт касового вузла у центральному відділенні ПУМБ. Тільки двадцять четвертого лютого ворог зруйнував усі наші плани разом з будівлею банку”, - поділився спогадами Олександр.
Як родині поета вдалося пережити окупацію міста
З 2015 року Олександр працював на будівництві об’єктів для полку Азов. Він регулярно спостерігав за ситуацією на прифронтовій зоні та дійшов до висновку, що ворога неможливо зупинити перемовинами і завжди існує вірогідність повномасштабного вторгнення росії.
“Два роки я намагався вивезти свою сім’ю з Маріуполя, бо розумів, що ворог не зупиниться маючи плани на наше місто ще з 2014-го року. Та, як це завжди буває, щось заважає здійсненню планів”, - згадує Олександр.
Залишившись вдома у Маріуполі на початку війни, Олександр з дружиною та її донькою одразу спакували тривожну валізку про всяк випадок. Коли ще працювали сирени, вони час від часу ховались у бомбосховищі. Але після чергового обстрілу сирени більше не вмикались, бо окупанти розбомбили будівлю цеху, де знаходилась система оснащення міста сигналами сирен. Олександр одразу зрозумів, що сирен більше не буде, адже він 23 роки працював там і мав чітке розуміння, звідки мало вмикатися це обладнання.
Евакуюватися з міста Олександру разом зі своєю сім’єю вдалося 16 березня. Сподіваючись на «зелений коридор», вони виїхали під обстрілами. Зупинилися у селищі Моряків, доки не розбомбили дім, у якому вони знаходились. Бійці полку Азов допомогли сім’ї Олександра з бензином, і їм вдалося евакуюватися на більш безпечну підконтрольну Україні територію.
Зараз Олександр знайшов прихисток у Вінницькій області, а його сім’я перебуває у Польщі, де його дружина розповідає їхніми спільними віршами, що їм довелося пережити у Маріуполі та що зараз відбувається в Україні.
Один з віршів Олександра, в якому він написав про жахіття маріупольців в блокаді: