Маріуполець Михайло Малюга онук всесвітньо відомого художника з Маріуполя Віктора Арнаутова (Арнаутов його двоюрідний дід).
Віктор Арнаутов народився на Запоріжжі, ріс і навчався в Маріуполі, школу живопису проходив у США. В 60-х роках повернувся з еміграції до Маріуполя і створив у місті серію мозаїк. Деякі з мозаїк були зруйновані російською армією у березні-квітні 2022 року під час захоплення Маріуполя.
«Пам’ятаєте мозаїку на школі №54? Один з хлопчиків, зображених а ній, – я», - з гордістю розповідає Михайло Малюга.
Він пишається своєю родиною, своєю історією, тому для нього дуже образливо, що колишня дружина ганьбить його ім’я зрадою – вона працює на окупантів.
Михайло Малюга та Ірина Саєнко одружились багато-багато років тому, виростили двох доньок. Але в 2015 році розлучились.
«Я моряк, ходив у море. І після чергового рейсу зрозумів, що мені більше нема куди повертатись. Дружина розлучилась навіть без моєї участі», - розповідає Михайло.
Їх родинні розбіжності розпочались ще до війни і до Майдану. Приблизно в 2012 році він повернувся додому після чергового рейсу, а дома з кожного телевізора віщає Кисельов.
«І почались нескінченні розмови про те, яка росія класна, і як там добре жити, а Україна – погана. Це було так дивно чути. Моя дружина – українка. Її батько – місцевий, а мати народилась в Сибіру, але теж була з тих українців, яких виселяли примусово. Я не розумів, як, маючи таке коріння, можна ненавидіти свою країну і любити росію. Намагався переконати. Казав, якщо росія тобі така мила, то їдь туди, назад до Сибіру. Але мої аргументи не мали ваги для дружини. Так потроху і стала розпадатись наша родина», - згадує пан Михайло.
Після розлучення Ірина Малюга не схотіла брати своє дівоче прізвище, щоб документи не переробляти. І на той час це цілком влаштовувало Михайла. Проте тепер обставини змінились таким чином, що Михайло Малюга виступив категорично проти того, щоб колишня дружина залишалась Малюгою.
«Наші доньки поїхали з міста. Вони вмовляли поїхати і свою матір, але вона категорично відмовилась. Я не знаю, чи у неї одразу було на думці зрадити державі, чи це відбулось пізніше. Але зараз Ірина Малюга працює на окупантів, очолює один з напрямків в пенсійному фонді окупаційної адміністрації. За все своє життя моє прізвище жодного разу не було поруч зі зрадою або іншим ганебним вчинком. І ось тепер людина, з якою я прожив багато років, ганьбить нашу родину. Я просив дочок передати матері свою вимогу повернути собі дівоче ім’я, але вони відмовляються. Тож я вимушений звернутись до вас, бо маю надію, вона прочитає, побачить і врахує мою вимогу».
Доньки пана Михайла тримаються нейтральної позиції і в родинному конфлікті, і в ставленні до війни, яку розв’язала росія.
«Вони не хочуть допомогти мені в цьому питанні. Старша донька одружена з чоловіком, родина якого весь час підтримувала росію, допомагала так званій «ДНР», а тепер переховується в Австрії. Ось таке лицемірство. Якщо б я дістався Австрії, я б розповів, хто вони є, і спитав би, чи мають вони право на отримання допомоги на рівні з іншими українцями. Але то вже друге питання. Для мене зараз дуже важливо, щоб прізвище Малюга припинили використовувати поруч з таким ганебним вчинком, як державна зрада», - каже Михайло Малюга.
Сам пан Михайло залишив Маріуполь в середині квітня. Він зумів вивести з-під обстрілів 15 чоловік.
Він мешкав в багатоквартирному будинку на вулиці Чорноморський.
«Бомбили в квітні страшне! І настав такий день, коли я зрозумів, або ми підемо, або загинемо. Я сказав родині, з якою переховувався, що треба уходити. Вони теж хотіли виїхати з Маріуполя, але не наважувались. Разом зі мною – пішли. Взяли найнеобхідніші речі, переноску з котом і рушили в бік 17 мікрорайону. Чому туди, я і сам не знаю. Так вирішили. Мабуть тому, що там вже не стріляли. Мали на меті дістатись тієї частини міста, а потім якось вибиратись в бік контрольованої Україною території.
На фото - те, що залишилось від будинку Михайла Малюги після того, як він з сусідами покинув місто
Транспорту у нас не було, тож рушили пішки. Поки йшли, до нашої пішої колони стали долучатись інші люди. Так набралось нас десь 30 чоловік. Але до точки призначення добрались не всі.
Ми йшли по полосі, яка розділяла наших захисників та бурятів. Нас не чіпали, давали пройти. Наші давали поради, де безпечніше.
На проспекті Миру, там, де міст, нам сказали, що далі йти не можна, тривають бої. Тому частина групи зупинилась. А я першим пішов вперед, прокладаючи путь. Ми таки вийшли, 15 чоловік. Сіли на автобус, який довіз нас до Нікольського, звідки взяли таксі і поїхали на Бердянськ. Як тільки приїхали у місто, росіяни закрили виїзд в бік Запоріжжя. Цілий місяць просиділи в Бердянську, поки нам дозволили виїхати. Знайшов перевізника, який за 250 доларів з людини довіз нас до Запоріжжя».
Зараз Михайло Малюга в Запоріжжі, живе за рахунок католицької місії «Карітас» і дуже потребує роботи, бо не хоче жити за чийсь рахунок.
«Я класний зварювальник. Так, мені 68 років, але я дуже бадьорий, готовий працювати. Тож, може комусь потрібен класний фахівець», - каже він.
Він не має великих планів на майбутнє. Хоче знайти роботу в Україні, хоче залишитись на землі своїх предків, бо на Запоріжжі, в районі Токмаку, то були володіння родини Арнаутових.
І дуже сподівається, що Збройні Сили України допоможуть йому повернутись до звичного життя.
ЧИТАЙТЕ НАС В ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ МАРІУПОЛЬ 0629. ОБГОВОРЮЙТЕ НОВИНИ В НАШІЙ ГРУПІ В ФЕЙСБУЦІ МАРУПОЛЬ МІСТО-ГЕРОЙ