Художниця з Маріуполя Анна Кауч створила колекції малюнків про Маріуполь та його жителів.
Вона взяла за основу ідею “Love is…” та підібрала актуальні назви для малюнків «Маріуполь – це…» та «Мені шкода…».
Ілюстраціями цінних місць для жителів Маріуполя вона передала свою любов до міста, показала його особливість, давши змогу іншим подивитись на нього очами маріупольців.
Іншою збіркою – проілюструвала, що забрала війна у людей. Анна намалювала важливі матеріальні та нематеріальні речі, які більшість жителів Маріуполя втратили назавжди.
Дівчина розповіла, що малювання для неї як хобі і вона не очікувала, що її малюнки про Маріуполь комусь іще прийдуться до душі. Вона зобразила Маріуполь таким, яким знала сама, бо хотіла перенести ці спогади на малюнки.
“Маріуполь – це люди, в пам’яті котрих він буде прекрасним, в розповідях яких він буде героєм, в серцях яких він залишиться назавжди”, - каже про Маріуполь Анна.
Як виникла ідея створити колекції малюнків
Анна у 2014 році переїхала з Маріуполя до Києва для навчання. Але в Маріуполі залишалася вся її сім’я і війна розпочалася коли вони були далеко один від одного. Близько трьох тижнів вона не мала жодної інформації про рідних. Дівчина безперервно перечитувала різні списки та переглядала фото у групах пошуку маріупольців, щоб хоч десь дізнатися, що вони живі.
“А коли я вперше за три тижні побачила, що мені дзвонить муж сестри – ті відчуття не забудуться ніколи, бо ти не знаєш, що почуєш. Та, на щастя, всі були живі та здорові. А потім почали виходити на зв‘язок інші знайомі та друзі. І ти чуєш ці страшні історії, дізнаєшся, хто куди виїхав, хто досі шукає своїх близьких та кого, на жаль, більше з нами немає”, - згадує Анна.
Ідея зробити серію малюнків «Маріуполь – це…» виникла у Анни, коли вона побачила та почула від родичів та знайомих, що сталося з цінними для неї об’єктами міста, її домом та житлом її друзів.
Це місця, де вона виросла, навчалася, гуляла та святкувала важливі події. Зараз більшість з них пошкоджено або знищено. Залишилися тільки спогади про теплі та щасливі моменти життя як Анни, так і багатьох інших маріупольців.
Колекція «Маріуполь – це …»
Повністю зрозуміти про що ця колекція, зможуть тільки маріупольці, які на собі відчули ці моменти та побували на тих самих місцях.
Перш за все, художниця намалювала Драматичний театр, бо він став символом розбитого серця Маріуполя. В минулому – це місце зустрічей, відпочинку, побачень закоханих, різних фестивалів та концертів. Поруч із ним завжди можна було годувати голубів, які також стали невід’ємною частиною цього визначного місця. Саме тому Анна підібрала слоган до цього малюнку «Маріуполь – це гоняти голубів на Драмі».
Художниця також звернула увагу на різні не туристичні місця Маріуполя, які також створювали атмосферу улюбленого міста. З них – шлакові гори та заводи, а також «…завжди веселий та танцюючий дід Вова».
Анна також зобразила яскравий та різнобарвний парк «Веселка» - одне з найулюбленіших місць маріупольців для фотосесій. Навесні він був особливо красивим, бо в ньому розквітали тисячі різнокольорових квітів.
Дівчина не забула і про Площу Свободи – просторе місце з величезними голубами миру, сучасним фонтаном та яскравою трибуною для сидіння. Одне з найбільш відвідуваних та найулюбленіших маріупольцями місць, на фоні якого у багатьох з них залишилося безліч селфі.
“Я хотіла показати наскільки атмосферним було це місто, пригадати мешканцям, яким він залишиться для кожного з нас в пам‘яті, та наскільки ми всі його дуже любили, любимо і будемо любити”, - поділилася спогадами Анна.
Колекція «Мені шкода …»
Темою для наступної серії малюнків стали спогади маріупольців про те, за чим вони найбільше сумують і що найціннішого забрала у них війна.
“Я почула від багатьох різних людей, за чим вони сумують та що їм шкода найбільше серед втраченого в цій війні. Я вирішила зобразити те, що почула. Це різні речі від якихось маленьких і незначних, але цінних, до речей, в які було вкладено багато зусиль та грошей”, - каже Анна.
Багато хто шкодує, що не забрав з собою дитячі фотографії.
“Бо ти вже не покажешь своїй дитині, як ти виглядала коли була маленька, ти більше ніколи не побачиш, як виглядала твоя бабуся з дідусем, шкільні фотокартки, весілля, все залишилось тільки в тебе в пам‘яті”, - пояснює художниця.
Крім фотографій, сильно шкодують і про речі, які були спадщиною та пережили багато поколінь, але не пережили цієї війни.
Також багато людей сумують за дрібницями, які несуть в собі історію їхнього життя. Це улюблені дитячі іграшки, урочистий одяг, який купили для важливої події, святковий сервіз та багато іншого.А також шкодують про дорогі речі, для купівлі яких довелося багато працювати.
Але найбільшою втратою для всіх є нематеріальні речі. Це тварини, яких з різних причин не змогли забрати чи врятувати.
І найголовніше - це люди, яких забрала ця війна, але вони назавжди залишаться в наших серцях.
“Ця війна принесла дуже багато горя кожному з нас. Я лишилась рідної домівки, в якій залишилось дуже багато речей, які мені дуже шкода, адже я втратила їх назавжди. Але, насамперед, мені шкода людей, яких я більше не побачу, та життя, яке залишилося там назавжди”, - згадує художниця.
Яким запам’ятався Маріуполь художниці
Для Анни кожен її малюнок є особливим, бо обидві колекції відображають її власні історії та переживання, а також близьких їй людей. Для художниці Маріуполь був містом дитинства та юності, в який вона завжди могла повернутися та відчути себе як вдома. Місто, де на неї завжди чекала сім‘я, друзі і море.
“Кожне свято ми проводили коло Драму. Говорили людям з інших міст що в нас є свої гори (хоч і шлакові). Відпочивали і грали у волейбол у моря. Хоч і завжди висловлювали невдоволення, що заводи псували екологію, але і водночас любили Азовсталь. Коли ти втрачаєш все, що мав, це дуже важко осмислити. Ти досі думаєш, що ось я зараз повернусь і все буде там на місці, але повертатись вже нікуди. Кожен з нас там залишив щось своє”, - згадує художниця.
Свої малюнки Анна ніде не поширювала окрім своєї Інстаграм-сторінки. Дівчина не очікувала, що їх побачать багато людей і що їм це прийдеться до душі, бо не вважає себе художницею і завжди малювала тільки для себе або для друзів.
Ідей для наступних колекцій малюнків Анна поки що немає, але не відкидає думки, що натхнення може прийти до неї в будь-який момент.
“На жаль, зараз мій любий Маріуполь став серцем війни. Містом розбитих будинків, зруйнованих доль та покинутих цей світ людей. Містом болі та сліз. Всім маріупольцям я хочу побажати не забувати, яким гарним було наше рідне місто, не здаватися і вірити у краще, бо життя продовжується, і саме нам вирішувати, як ми хочемо жити!”, - поділилася думками Анна.