Восени минулого року маріупольський муніципалітет розпочав роботу над проєктом Mariupol.Reborn. Презентація проєкту відбулась у Києві. Там було проведене і перше публічне обговорення. На цьому тижні у обговоренні проєкту взяла участь маріупольська громада у Дніпрі. Для того, щоб поділитися думками щодо майбутнього Маріуполя один з одним і з представниками влади, люди приїхали із Павлограду, Каменьского, інших міст регіону.
Ми також відвідали цей захід. Не як журналісти, а як звичайні маріупольці. І тепер готові поділитися з вами своїми враженнями.
Оголошення про проведення зустрічі було вивішене в Телеграм-каналі «ЯМаріуполь. Дніпро». Крім того, співробітники центру розповідали про захід відвідувачам центру і заохочували їх до участі.
Бажаючим взяти участь у обговоренні треба було заповнити реєстраційну форму, залишити контакти, що ми і зробили. За день до початку заходу отримали дзвінок. Нам повідомили час та місце зустрічі, а також запропонували скористатися автобусом, який відходив від центру «ЯМаріуполь. Дніпро» і довозив людей до коворкінгу, де і проходив захід.
Відверто кажучи, мали побоювання, що в таких обговореннях беруть участь виключно люди, лояльні до місцевої влади, співробітники центрів «ЯМаріуполь» тощо. Насправді, на зустрічі дійсно були присутні декілька працівників центру «ЯМаріуполь.Дніпро», але було й багато людей, які до центру мають відношення лише таке, що отримують там гуманітарну допомогу.
Віковий розбіг – від 20 до 80 років. Були і студенти, викладачі Приазовського державного технічного університету, який зараз розташований у Дніпрі, продавці в магазині, айтішники, пенсіонери. Одним словом, дуже-дуже різні люди, які, як виявилось, мали дуже різні погляди.
Окрім маріупольців, на зустрічі був присутній великий десант представників маріупольського муніципалітету. Вони розсілися по одному за різними столами, а потім міняли локацію разом з усіма, щоб поспілкуватися і послухати якомога більше людей.
Вели зустріч незалежні фасілітатори із Києва. Вони більшу частину часу присвятили створенню психологічного комфорту серед учасників, проте здається, можна було і трохи менше над цим працювати. Бо на зустрічі ми не почули жодного антиукраїнського голосу, який міг би тригернути аудиторію. Інші ж розбіжності щодо поглядів на майбутнє точно не мають такого підґрунтя, щоб стати приводом для конфлікту.
Цікаво було почути, з якою метою взагалі прийшли на обговорення люди. Абсолютна більшість не мала жодного уявлення про те, яким має бути Маріуполь. Вони прийшли не з відповідями, а з питаннями. Не знаємо, це добре чи погане. Просто констатуємо факт.
Але не всі. Пані Марина, з якою ми познайомились на заході, наприклад, прийшла з концепцією та розробленим дизайном декількох пам’ятних місць, які могли б з’явитись у відбудованому місті. Ми обов’язково розкажемо вам і про цю жінку, і про її ініціативи.
Ну а загалом, звісно, було більше питань. Серед озвучених, були такі:
- Чи буде влада робити висновки з тих помилок, які вона наробила напередодні війни?
- Чи буде робота у місті? І окремо – що буде робити в Маріуполі молодь?
- Які перспективи отримання житла або компенсацій на житло?
- Якщо Маріуполь не перейде на українську мову, то навіщо взагалі всі ці зусилля по відновленню?
- Українська культура важливіша за фонтани. Чи це розуміють у муніципалітеті?…
На частину з цих питань люди отримали відповіді від міського голови та представників його команди, на деякі – відповідей немає зовсім. Сподіваємось, що поки нема.
Чи не зарано говорити про план відбудови?
Це питання було одним з ключових на початку розмови. Різні є думки. І представники різних думок були присутні в залі.
«Ви що, не дивитесь новини? Не бачите, яку кількість техніки росія жене на нас? У нас закінчується людський ресурс. Про яке відновлення ми тут говоримо зараз!» - казав один з присутніх.
«Якщо не говорити про це зараз, то що ми будемо робити, коли повернемось? Роками планувати?» - відповідали інші.
Загалом більша частина присутніх висловилась все ж таки за те, що говорити про майбутнє треба заздалегідь, тобто вже зараз.
Хто має бути ініціатором відбудови міста?
Організатори зустрічі запропонували чотири варіанти відповіді на це питання. На думку більшості, все ж таки відновлювати Маріуполь має місцева влада і – на другому місці - державна влада.
Багато голосів було віддано і за громадськість. До речі, за цей варіант проголосували і ми. Нам здається, було б правильно, щоб ініціатива з відновлення міста йшла від громадських об’єднань, а місцева влада була б засобом для реалізації ідей, а також таким собі координатором ідей, різних груп та зусиль.
Тим більше, що громадські, волонтерські організації зараз мають набагато більшу довіру, ніж влада. Але це – лише наша думка.
На жаль, бізнесу в маріупольській громаді довіряють найменше і не вважають, що саме за бізнесом має бути ініціатива у відбудові міста.
В цілому про довіру можна сказати наступне. Далеко не всі, присутні в залі, відчували, що можуть довіряти владі, і відверто казали про необхідність більшої прозорості у всьому, що стосується діяльності муніципалітету і конкретно реалізації проєкту Mariupol.Reborn.
А ставлення людей до питання прозорості та чесності відображає ось це фото.
Загалом люди в залі мали дуже різні думки щодо того, як слід вчинити з маріупольським театром, чи варто відновлювати місто таким, як воно було, чи краще будувати нове місто, і так далі.
А ось щодо основних умов, для того щоб люди поверталися у місто, всі були більш-менш єдині.
Перше і головне – це безпека. Тут і мінна безпека і подальший захист від росії, системи ППО, вступ до НАТО, бомбосховища, екологічна безпека.
Друге – це житло. Люди мають розуміти, де вони будуть жити, і якої якості буде те житло.
Третє – робота. Серед присутніх було багато колишніх робітників Метінвесту. Їм найскладніше зараз, бо металургійні професії не потрібні у неметалургійних містах. Одна жінка все життя пропрацювала на заводі, а зараз щаслива, що змогла влаштуватись в пральню центру «ЯМаріуполь. Дніпро».
«Я спеціально слідкувала за вакансіями, чекала. Як тільки побачила оголошення, одразу побігла подати заявку на вакансію. Я живу в Дніпрі, тому що тут живе моя дочка. Але роботи для мене немає. Тож я щаслива, що працюю зараз. Я дуже, дуже хочу до дому, в Маріуполь. Я мрію про це. Мені сниться, як я гуляю містом. Але я маю розуміти, чи буде для мене робота там, бо комбат імені Ілліча зараз стоїть. «Азовсталі» взагалі немає. Мені потрібно бути впевненою, що я зможу працювати і забезпечувати себе», - розповіла маріупольчанка.
Люди казали і про своїх дітей, які зараз вчаться у вищих навчальних закладах, але чи буде їм робота в Маріуполі – не відомо. Це хвилювало людей різного віку, бо всі розуміють: без молоді немає майбутнього у міста.
Четверте – а для багатьох це перше і головне – Маріуполь має бути українським. Українська культура, історія, пам’ять, мова – все це важливо. Сепаратисти, колаборанти, зрадники мають бути притягнуті до відповідальності. І це питання не тільки справедливості, це ще і питання безпеки.
«Як ми можемо відчувати себе у безпеці після повернення в Маріуполь, якщо там будуть поруч з нами залишатися ті, хто зараз прислуговує росіянам? Да вони нас повбивають», - ось такі висловлювались думки.
В цілому на зустрічі було дуже багато спілкування і дуже мало конкретики. Мабуть це і зрозуміло. Бо яка може бути конкретика, якщо не відомі базові речі: коли буде звільнено місто і в якому стані воно буде звільнено (в такому, як зараз, чи після деокупації там взагалі цілого міста не залишиться). Без розуміння цього важко взагалі щось проєктувати. Тим не менш, люди хочуть говорити про майбутнє, мріяти. Вочевидь, це дає їм сили сподіватись, жити і рухатись далі.
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube