Колеги Асі Беглярової, відомої в Маріуполі підприємиці, яка створила унікальну агенцію дитячих свят “31 июня”, мріють відкрити подібний заклад у Києві. Ася разом з колишнім чоловіком загинула у березні 2022 року під завалами будинку під час бомбардування Маріуполя російською армією. Про події тих страшних місяців та плани на майбутнє сайту 0629 розповіла художня керівниця агенції та близька подруга Асі — Анастасія Мішустова.
Здивувати усіх
Анастасія Мішустова працювала в івент-агенції з серпня 2018 року до, як вона каже, того самого дня...
Спочатку була артисткою, а останній рік й художньою керівницею: писала сценарії, допомагала колегам готуватися до вистав. А ще Анастасія та Ася, керівниця агенції, були близькими подругами.
«Це, без перебільшення, був найкрутіший спосіб для святкування в Маріуполі! В нас була велика компанія, до створення святкового настрою долучалися понад 20 людей — артисти, звукові оператори, адміністратори, швачка - декораторка, - з захопленням розповідає Анастасія. Працював майданчик “Криблє-краблє”, сімейний клуб “Облака” — це місця, де можна було відсвяткувати на будь-який смак. На наших сценах ми проводили також випускні та дорослі свята — мали сучасне технічне обладнання, дитячі кімнати з іграшками, були місця для їжі, де гості розрізали святкові торти. Працювали професійні фотографи та відеографи.
Родзинкою агенції був індивідуальний підхід до кожного клієнта — малечу не просто вітали казкові герої, перед ними розігрували справжній інтерактивний театр з діалогами між кількома героями мультфільмів чи казок. В іграх застосовували розважальні та навчальні елементи.
«А ще ми робили свята — “малишніки” та інтерактивні спектаклі — на великих сценах розважальних центрів, куди можна було купити квитки, - розповідає Анастасія. - Для усіх свят та концертів регулярно виготовлялися унікальні костюми, ми мали понад 100 одиниць реквізиту та одягу. І головне — завжди була різноманітна програма для будь-якого маріупольця. Бо у нас були постійні клієнти, які замовляли свята вже по 10 років, як то кажуть - бачили все! Але Ася завжди придумувала щось, щоб здивувати та вразити кожного...
Ася
Ася Беглярова — вірменка. Ще у дитинстві вона з родиною переїхала до Маріуполя, рятуючись від війни. У 2009 році вона вперше ризикнула вийти за рамки — шкільна вчителька, якій було нудно в системі, але весело з дітьми, стала феєю з чарівною святковою паличкою. Вона придумувала ідеї святкувань і вдало їх впроваджувала. До 2020 року вела цей бізнес разом з чоловіком Денисом, і навіть коли подружжя розлучилося, вони підтримували дружні та ділові стосунки — Денис, як гарний дизайнер, виконував замовлення агенції на афіші та рекламу. Ася тим часом відкрила й приватний дитячий садочок “Сто мов дитинства”.
В родині підростали два сини — Кір, якому зараз 7 років, та Павєл — якому 15.
«Ася була просто впевнена, що Маріуполь добре захищений, і все це дуже скоро закінчиться, - з сумом згадує Анастасія. - Просто треба трохи почекати. До 1 березня, поки ще був зв’язок, ми телефонували одна одній, планували, як працювати в нових умовах. І, ви не повірите — мріяли, як зробимо свято на честь нашої Перемоги. Ми були впевнені, що це буде швидко...
Те, що Ася з Денисом загинули, Анастасія дізналася тільки тоді, коли з Маріуполя виїхали його батьки разом з онуками.
Вона мала інформацію, що подруга знаходилася у своїй квартирі, куди до неї з Лівого берега приїхала з родиною ще одна колега - Катя Демиденко. Тоді усі думали, що у центрі буде спокійно. Так вони певний час переховувалися — багато людей у ванній кімнаті, де начебто було безпечніше. А потім Катя поїхала далі, а Ася перебралася до свекрів у сусідній будинок, де був підвал.
«Коли авіабомбу скинули на Драмтеатр, біля якого й знаходився будинок чоловікових батьків, вони були живі, - не стримуючи сліз, розповідає Анастасія. - А загинули вони пізніше, 23 березня, приблизно о 15 годині: піднялися до квартири, щоб зібрати речі. Перед цим ми змогли відправити їм інформацію, що знайшли машину і спробуємо їх вивезти. В мене збереглася остання смс-ка, де Ася пише, що бачила, як з боку Драмтеатру під'їхав танк і стріляє прямо по вікнах будинку.
Діти були з дідусем та бабусею у підвалі, вони вижили. Старенькі почули жіночий крик, кинулися розбирати завали, але Асю знайшли вже мертвою. Дениса відкопали живим, якась жінка поставила йому крапельницю, чим продовжила життя на 40 хвилин. Він був у свідомості, запитав у батька, що з Асею, йому відповіли — загинула.
«А він хвилювався, питав - вона хоч не страждала? Трохи заспокоївся, коли сказали, що загинула одразу. І встиг сказати, що робити з дітьми, коли його не стане, - крізь сльози переповідає останні хвилини життя Асі та Дениса подруга.
Поховали їх спочатку у дворі за гаражами, Денисів батько поклав разом з тілами документи, а потім родичі, які залишилися в Маріуполі, перепоховали їх на Старокримському кладовищі.
Бабуся з дідусем змогли виїхати до Донецька, а звідти — до родичів у росію. Зараз хлопці живуть там, колеги Асі періодично пересилають їм гроші та подарунки.
«Принаймні, вони у відносній безпеці», - з сумом каже Анастасія.
Вдалося вижити
«Знайомі казали, що 14 березня Асю бачили на вулицях Маріуполя — вона була у пошуках їжі чи одягу, бо навіть у такій ситуації залишалася оптимісткою. Дієвою оптимісткою — підтримувала та допомагала усім, хто того потребував, - каже Анастасія. - Я сиділа у підвалі та боялася, а вона робила...
Анастасії вдалося вижити, вона виїхала 17 березня у Бердянськ, де до 6 квітня перебувала в окупації: шукала можливість вивезти своїх рідних та Асю.
«А перші дні великої війни ми були у квартирі, спускалися до підвалу тільки під час тривог. У нас геть не було їжі - вона зберігалась на балконі і її засипало землею. А потім просто жили у підвалі разом з ще 50 людьми й майже не виходили на вулицю - були обстріли, - про цей час Анастасія розповідає не дуже охоче, але чесно, без зайвих героїчних гасел. - Спали на холодній підлозі, їли - що було. А було дуже мало... Готували на вогнищі супи з картоплі. Я не готувалася до війни — коли мені радили “скупити увесь магазин”, я ставилася до цього вкрай скептично. Мене врятували від голоду інші — ті, хто ділився їжею.
Кажуть, Ася та Денис навіть їздили на “Криблє- краблє”, щоб врятувати якусь техніку, але там нічого не залишилося.
«Щось розбомбили, щось просто винесли. Люди брали все: техніку, костюми, меблі, навіть підлогу зняли, - розповідає Анастасія. - Мені важко оцінювати ці вчинки — можливо, щось з цього комусь допомогло зігрітися. Або люди обміняли на їжу, щоб вижити.
Виїхати Анастасії теж допомогли сторонні люди: перевізники у їхньому підвалі шукали іншу родину. Але її не було, і Анастасія вмовила вивезти їх. Правда, за гроші, але тоді й це здавалося справжнім щастям.
«Фільтрації тоді ще не було, але ми пройшли безліч російських блокпостів, на яких я бачила і бурятів, і кадирівців, і зрадників з Донецька. Чула погрози, образи, в нас забирали паспорти, перевіряли телефони, мене змушували відкривати чужі сумки та діставати звідти речі. Інколи вони розповідали, що рятують нас і запевняли, що тепер вже точно не покинуть. І з цікавістю запитували — ну, як там у Маріуполі, як справи, - емоційно та з відразою згадує Анастасія. - Чоловіків роздягали догола по холоду на кожному блокпосту, які були через 15 метрів один від одного...
Вже у Бердянську їй довелося спитати у російського військового, де можна знайти зв’язок, щоб спробувати написати мамі, котра ще залишалася в Маріуполі. І він, ухмиляючись, запитав: а навіщо тобі той зв’язок? Як не схотіла залишатися в Маріуполі, то й не шукай свою маму...
Повернути “31 червня”
Анастасія виїхала до Запоріжжя, де в неї почалися панічні атаки. Треба було хоч трохи побути у більш безпечному місці. Так 26 травня 2022 року вона потрапила до Німеччини.
«Ми й там пробували робили свята для українців — просто від себе, з чого було, без реквізиту, апаратури, костюмів. Мої колежанки Олена та Яна з родинами були у Берліні, я - в іншому місті. Трошки заробляли, відправляли посилки та гроші хлопчикам Асі, - розповідає Анастасія. - Але зараз я закрила всі документи та повертаюсь в Україну. Ніколи не мріяла жити за кордоном, хочу - вдома. Тож, чекайте нас у Києві!
Анастасія з колегами хоче продовжувати справу Асі Беглярової, вони мріють, щоб назва агенції не пропала і люди знали, що компанія продовжує працювати в пам’ять про талановиту маріупольчанку.
«У Києві нам навіть вже пошили перший костюм — безплатно, щоб ми могли стартанути, - ділиться Анастасія. - Поки я тут буду одна, дівчата з Берліна будуть допомагати. Сподіваюсь, що колись це знов буде потужна творча команда, яку об’єднає агенція “31 червня” — саме з такою назвою я планую реєструвати свою організацію. Також ми переходимо на українську мову, щоб проводити справжні українські свята для нашої малечі.
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube