«В Маріуполі бардак, черги во всі інстанції, сміття. Місцевим платять в рази менше, ніж азіатам. Беззаконня. Поки Путін зайняти заколотами, у нас тут всі гроші розікрали, навіть на світлофорах. Люди гинуть на дорогах у ДТП. Коли вже Росія прийде в Маріуполь та наведе порядок», - ось такі і подібні ним коментарі все частіше пишуть маріупольці в соціальних мережах.
Люди тижнями стоять в чергах, страждають і дивуються, чому ніхто не захищає їхні права.
Маріупольці не можуть відновити втрачені під час бойових дій документи на житло – і лютують, ну де ж та російська влада, яка захистить їх.
Безрезультатно шукають місяцями дані про загиблих родичів, не можуть отримати свідоцтво про смерть, і кричать: «Я буду скаржитись путіну. Ми живемо в правовій державі врешті решт!»
Більшість маріупольців, хто ухвалив рішення залишатись в окупації, потрапила в ситуацію когнітивного дисонансу, коли бачать навколо себе територію абсолютного безправ’я, але продовжують вірити, що потрапили у правову державу.
Ті, хто роками дотримувався філософії пристосування до обставин, відчувають певне розчарування. Для людей без принципів, для яких байдуже де, з ким і під якими прапорами жити, аби було ситно, комфортно і з грошима, прийшов час усвідомлення, що пристосовуватися до обставин у державі де твій голос не вартує нічого, дуже складно.
Ті, хто роками чекали на росію і вірили як в бога у велику та всесильну імперію, запевняють себе, що той жах і бардак у місті чинить не росія, а «проворовавшиеся украинские чиновники», які нікуди не поїхали, перефарбувалсь і продовжують красти.
Ну а ті, хто просто мовчки чекає на повернення України, не можуть осягнути глибини безодні, що їх оточує. Бо те, що вони і раніше знали про росію, виявилось нічим у порівнянні із реальністю: росія – це країна, де немає законів. Є лише бюрократія, що імітує законність.
Цю страшну правду краще за всіх сформулювала російська пропагандистка Маргарита Симоньян після спроби військового заколоту Євгена Пригожина.
Вона прокоментувала рішення путіна припинити усі кримінальні справи, які були порушені проти «мятєжника», так: «Коли є потреба, то закони йдуть лісом».
Як воно – жити в країні, де закони і Конституція йдуть лісом, якщо це потрібно багатим і впливовим, ми зараз і спостерігаємо на прикладі Маріуполя.
Люди в окупації втратили:
- Свободу волевиявлення, слова, думки
- Свободу пересування
- Безпеку на дорогах міста
- Правовий захист (єдиний орган, на який люди вимушені покладатися як на останню надію, - це диктатор путін), в тому числу і в побутовому сенсі
- Обмеженість у виборі роботи та місця проживання
- Беззахисність перед недоброчесними роботодавцями
- Цінність життя та здоров’я також втрачена через погрози депортації за відсутність російського паспорту, проукраїнські погляди, через відсутність медичного обслуговування.
Ці втрати на фоні втрачених життів, квартир, будинків для когось в окупації можуть здатися дріб’язковими (головне, щоб було їсти, пити і не стріляли), але насправді саме ці втрати і є сенсом того, за що зараз триває боротьба, за що воює український народ.
Сьогодні, 28 червня, Україна святкує День Конституції. Вона була ухвалена в 1996 році і в неї закладені саме ці цінності, які втрачені для окупованого Маріуполя, – свобода, цінність життя кожної людини, рівність, безпека.
Україна – це суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя та здоров’я, недоторканість та безпека є найвищими цінностями. Ось що записано в нашій Конституції.
Поступаючись цими свободами заради безпеки і ситуативного комфорту, люди в Маріуполі насправді не отримали ані безпеки, ані комфорту.
Хочеться, щоб всі ми пам’ятали про це саме сьогодні, в День української Конституції, і завжди робили правильний вибір.
Редакція 0629