Павло Кириленко очолив військово-цивільну адміністрацію Донецької області у 2019 році. Колишньому прокурору було непросто заглиблюватися у численні комунальні, соціальні, інфраструктурні проблеми регіону, що живе у стані війни ще з 2014 року. Але після 24 лютого 2022-го і ці проблеми відійшли на другий план. Дуже різко діяльність ОВА вийшла за рамки встановлених роками правил, а робота її очільника перетворилась на суцільний кризовий менеджмент. Тільки вирішили проблему із постачанням газу, як треба вирішувати проблему з водою. Якось владнали це питання, як з’являється нова проблема – електрика. І так до безкінечності. А ще евакуація, допомога військовим підрозділам, забезпечення фортифікаційних споруд.
На сьогодні Павло Кириленко працює в режимі нон-стоп, практично без вихідних, вкладаючи у безпеку регіону не тільки свій робочий час, а і власні фінансові ресурси.
Він фактично не покидає межі області з початком війни, заради безпеки періодично змінює місце свого розташування і лише зрідка залишає Донеччину для того, щоб на державному рівні обговорити питання безпеки та життєдіяльності області.
Спланувати зустріч з очільником області зараз майже неможливо, і це є ще одна ознака роботи під час воєнного стану – план дій Кириленка складається лише сьогодні на сьогодні, бо ніхто не знає, яка точка на мапі раптом запалає. Тому журналісти газети Схід Now спілкувались з ним уривками, частково письмово, частково телефоном. Поговорили про важливі речі – головним чином про те, як нам жити один з одним після перемоги.
- Павло Олександрович, питання щодо колаборантів. Війна триває вже 9 років, але тільки зараз суди почали виносити реальні вироки людям, які зрадили своїй державі. Чи є у вас план, що робити з колаборантами, і взагалі чи враховані помилки 2014-го року, коли сотні, а можливо тисячі людей уникнули відповідальності за цей злочин?
-Якщо питання стоїть по деокупованих територіях, то там звичайно працюють правоохоронні органи, які керуються діючим кримінальним кодексом, ведеться робота відповідно до кримінального процесуального кодексу. Колаборантів виявляють, притягують до суду. І ця робота зараз не зупиняється взагалі.
Я маю інформацію, як працює Служба безпеки України, як працюють органи вже досудового розслідування по колаборантам. Якщо це колаборант - то це виключно кримінальна відповідальність, тому що це тяжкі та особливо тяжкі злочини проти основ національної безпеки держави, це зрозуміло. Як в 2014-му вже не буде.
Що стосується нашого плану дій щодо окупованих територій, особливо тих, які були захоплені ще в 2014 році, то ми розуміємо, що там колаборантів буде, ну, якщо на кожен другий, то кожен третій точно. Тому наші дії на тих територіях після їх звільнення повинні бути збалансовані, щоб дійсно, вибачте, не перегнути палку, щоб не брати всіх під одну гребінку. А з іншого боку, щоб при цьому не пропустити скрізь пальці ворога, який візьме у руки жовто-блакитний стяг і стане кричати разом з усіма іншими, як він дуже сильно чекав на Україну. А сам весь цей час співпрацював з окупаційною владою.
Тому наші дії повинні ґрунтуватися на чіткому розумінні законодавства, бути жорсткими, але не жорстокими.
Жорсткість повинна бути в даному випадку для того, щоб той осередок колаборантів, який, не дай Боже, буде там або перефарбований, або переведений у такий «сплячий режим», не мав можливості знову колись перетворитись на таку рушійну силу на території Донеччини, яка в подальшому буде знову ж таки каламутити суспільство.
Донеччина повинна бути відроджена і перероджена без колаборантів. Це однозначно! Люди повинні мати національну свідомість і усвідомлювати себе членами суспільства держави Україна. Людям, які такого ставлення до держави не поділяють, - не місто на території української Донеччини і на території України зокрема. Тому люди, які вчинили злочин проти України, хай вони шукають собі місце на теренах величезної Російської Федерації або в інших країнах, які їм подобаються. Але точно не на території України. Це моє бачення.
Але люди, які дійсно були заручниками обставин, заручниками ситуації, не мають постраждати. Історія кожної людини повинна розглядатися окремо.
- А що скажете про вчителів та медиків? Ця тема багато обговорюється. Є думка, що ці люди просто виконують свій професійний обов'язок і ні в чому не винні. Але з іншого боку, лікарі рятують тих, хто вбиває наших людей, українців; вчителі вкладають дітям певну інформацію, вчать дітей ненавидіти Україну. Чи є розуміння, що з ними буде?
-Є різниця між роботою лікаря і вчителя. Я не хочу, щоб хтось зараз подумав, що я когось намагаюсь відбілювати, я завжди дотримуюсь принципу справедливості. Але існує клятва Гіппократа. Лікар зобов’язаний рятувати життя та здоров'я людей. Знову ж таки, на тимчасово окупованих територіях треба буде дивитись, чим саме займався лікар, чи дійсно рятував людей, чи все ж таки співпрацював з окупантами у більш широкому контексті.
З приводу вчителів, тут все однозначно. Вони формують національну свідомість дитини.
Те, що вчителі робили останні 9 років в окупації, - вони просто руйнували українську ідентичність. А це основа основ держави.
Тому кожен, хто обрав шлях залишатися в окупації і робити це з дітьми, - скоїв злочин і має відповідати. Хтось там каже, що от, «держава нас залишила». Але це не так. Жителям тимчасово окупованої території нараховувались та виплачувались пенсії. Нараховуються пенсії і зараз. До останнього часу на лінії розмежування працювали пошта, ЦНАПи, українські банки, діяли пункти в'їзду-виїзду на Донеччині (їх було чотири).
Я нагадаю, що війна на українській Донеччині запалала у 2014 році. У 2022 році розпочалось повномасштабне вторгнення. Тому в даному випадку казати про те, що у людей не було часу, щоб визначитись, – це неправда. Кожен зробив свій вибір і тепер має за цей вибір відповідати.
Помилково думати, що люди, які навчали дітей, виховували малечу в дитячих садочках під прапорами квазі-утворення, потім зможуть повернутись в Україну і далі працювати. У мене це не вкладається в голові. Моє тверде, глибоке переконання – ці люди мають відповідати. Вони не можуть надалі бути пов'язаними з українською освітою. Це я ще м’яко кажу. Треба ще жорсткіше.
- Зрозуміло що така жорстка позиція походить від розуміння наслідків толерування до колаборантів та зрадників. Досвід 2014-го року показав, до чого це призводить. Думаю, що в регіонах, де такого досвіду немає, важче розуміти, як треба діяти. На вашу думку, чи маєте ви виступати із законодавчою ініціативою в цьому питанні чи все ж таки це має бути загальнодержавний процес, який спускається з міністерства?
-Думаю, я як очільник ОВА, керівники структурних підрозділів, мої заступники - ми повинні також акумулювати інформацію щодо ситуації і надавати свої пропозиції і по внесенню змін до чинного кримінально-процесуального законодавства. Звісно, лише в концептуальній частині. Я не кажу, як проводити слідчі дії та їх кваліфікувати. Я тільки можу висловлюватись щодо важливості покарання певних категорій громадян, в тому числі вчителів, розуміючи тяжкість їхніх злочинів і наслідки, спричинені діями.
Виховання молодого покоління, яке, проживаючи у суверенній незалежній державі, не сприймає державність України, - це злочин. І це є найстрашніші наслідки, які тягнуть за собою дії освітян.
Звичайно, я уявляю, скільки буде правозахисників, які будуть виступати проти такого підходу. Але я впевнений: ми маємо діяти жорстко, бо це питання нашої національної безпеки.
- В такому випадку, Донеччині після деокупації знадобиться великий кадровий резерв, тисячі вчителів, які б погодились їхати на схід із інших регіонів і ставати до роботи замість колаборантів. Чи є у вас кадровий резерв? Де, власне, брати стільки освітян?
-Кадрове питання і зараз надзвичайно гостро стоїть, а після деокупації постане ще гостріше. В області, дві третини якої окуповані, навчання здійснюється переважно дистанційно. Вчителі звільняються, виїжджають за кордон, в інші регіони. Ми максимально вживаємо заходів для того, щоб тримати колективи. Люди розуміють ситуацію і мають бажання повертатись на рідну Донеччину і виховувати гідних синів української землі. Але без заходів стимулювання на рівні держави зробити це неможливо.
Ми надамо пропозиції, розрахунки щодо рівня заробітних плат в такому регіоні, як Донеччина, після деокупації. Для того, щоб освітяни та медичні працівники хотіли їхати сюди, ми маємо створювати фінансові стимули. Ми готові надавати свою візію і тісно співпрацювати, виходячи із практичного досвіду, з центральною владою, з керівництвом держави. Наші пропозиції враховуються і я впевнений, робота щодо збільшення кадрового потенціалу буде проводитись. Будемо залучати і молодих спеціалістів, і звичайно ж використовувати заходи стимулюючого характеру. Бо всі ж ми люди. І ми повинні розуміти: такі умови, в яких доведеться працювати на Донеччині після деокупації, вони, м'яко кажучи, будуть відрізнятися від інших регіонів. Людей потрібно заохочувати фінансово їхати на схід.