Команда «Халабуди, яка зараз релокувалася до Черкас, ступила на дуже крихкий ґрунт, бо взялася за проблему дуже чуттєву – навички нетравматичного спілкування у родині, де є людина, що страждає на посттравматичний синдром.
Людмила Чичера розповіла 0629, як працює зараз команда «Халабуди», хто залишився поруч, а хто допомагає на відстані. І чи повернеться «Халабуда» у Маріуполь після деокупації.
Для тих, хто раптом не знає, що таке - маріупольська «Халабуда», коротко нагадаємо.
Маріупольська «Халабуда» - це не просто волонтерський хаб. Це організація, яка стала центром розвитку громадського сектору у Маріуполі. Під час повномасштабного вторгнення «Халабуда» перетворилася на майже єдиний доступний для містян центр допомоги, куди стікалися волонтери з усього міста.
А починалося все у 2014-му році, коли, як то кажуть, без оголошення «СВО» Російська федерація напала на Україну. Гола і боса українська армія була абсолютно не готова до цього. І рятувати і армію, і Україну кинулися добровольці та волонтери.
«2014 рік приніс в наше життя багато нових людей - наших людей, які були дуже близькі нам світоглядно, - розповідає Людмила Чичера. – Волонтерство зблизило нас. Тож виникла необхідність об’єднати зусилля. Так в 2015 році з’явилася громадська організація «Центр громадських ініціатив Східна брама». Її заснували три волонтерські родини: ми з Дмитром Чичерою, Андрій та Ірина Гежа, Віктор Лютий та Валерія Гармаш і Олександр Маслов. Ми і зараз всі разом, і давно вже стали один для одного не просто командою, а родиною».
Ідея створення власне вільного простору, а не просто громадської організації, виникла у Дмитра Чичери під час навчання в Українській миротворчій школі у Харкові.
«Діма захопився ідеєю. Повернувся до Маріуполя і став викладати свої думки. Я взагалі завжди підтримувала його ідеї, вірила, що вони будуть успішними. Але ідею вільного простору було мені складно зрозуміти повністю. Це було абсолютно нове для нашого міста. Незрозуміло було, як приймуть ідею в Маріуполі, чи буде вільний простір затребуваним, чи зможемо ми фінансово забезпечувати його роботу, - пригадує Людмила Чичера. – Ми спочатку були як сліпі кошенята - не розуміли, як треба працювати, де брати гроші на обладнання, оренду приміщення. Тож перші місяці ми все робили за власний кошт. Тому мене дуже дратує, коли я чую, що громадянський сектор – це грантожери. Ми вкладали у «Халабуду» власний фінансовий ресурс, поки не отримали перший грант від USAID. Ці гроші дозволили нам розібратися з орендою, закупити необхідне обладнання, меблі. І взагалі ми стали відчувати себе набагато впевненіше».
«Халабуда» стала проводити безкоштовні освітні програми з різних напрямків, відкрила свої двері у якості коворкінгу, стала центром об’єднання зусиль для малого та середнього бізнесу у місті. І дуже швидко вона перетворилася на центр громадського життя для дуже різних організацій.
Людмила Чичера підкреслює: довіра людей, однодумців і не тільки, і дозволила «Халабуді» стати тим, чим вона стала. Тож нічого не було дивного, що вранці 24 лютого 2022 року саме сюди потягнулися люди – волонтери, журналісти, просто містяни.
«Ми вже зрозуміли на той момент, що «Халабуда» як освітній хаб перестала існувати. Але вона мусить перетворити всі свої 300 квадратних метрів на корисну площу. Так і сталося», - розповідає Людмила Чичера.
В середині березня халабудівці стали виходити із блокадного Маріуполя. Всі, окрім Дмитра Чичери. Він зник без вісті в блокадному Маріуполі, і досі нічого не відомо про нього.
В травні 2022 року вся команда «Халабуди», окрім Дмитра, зібралась на стратегічне планування.
Це було найважче стратегічне планування за всю історію «Халабуди», пригадують його учасники. Дорослі, мужні, сильні люди були розгублені, як діти. Ніхто не знав, як діяти далі. Їхню взаємодію ускладнювало те, що війна розкидала всіх по різних містах. Вирішили, що ті халабудівці, хто залишався у Запоріжжі, розпочнуть роботу там вже не як віртуальний офіс, а як фізичний. Тож орендували офіс на Соборному проспекті в Запоріжжі. Окрім гуманітарної допомоги, відновили і освітню діяльність. Розпочали з психологічної підтримки постраждалих від війни.
Але безпекова ситуація у Запоріжжі різко погіршилася. В жовтні 2022 року в будинок, де розміщувалася «Халабуда», прилетів ворожий снаряд. Офіс «Халабуди» не постраждав, але стало зрозуміло, що треба виїжджати з міста.
Порадившись, халабудівці вирішили переїжджати в центр України, до Черкас.
Черкаській «Халабуді» довелося непросто, бо, як каже Людмила Чичера, місто живе за правилами «кабінетного права», трохи «у давнині». Тим не менш, маріупольців зустріли у Черкасах дуже добре. Ті, хто по громадській діяльності знали Дмитра Чичеру, простягли руку допомоги.
І зараз халабудівці не тільки розгорнули роботу з ремонтів дронів (ми про це писали ось тут), а і поновили освітню роботу, почали проводити заходи на підтримку бізнесу.
Нещодавно завершили проєкт з допомоги малим підприємствам у рестарті бізнесу в нових умовах і нових громадах. Також проводили тренінги, як розпочати з нуля, коли втратили все, що наробили за минулі роки.
А ще займаються арттерапією для дітей, роблять кінопокази із обговоренням побаченого. Не дак давно проводили показ документального фільму про «Азовсталь» із телемостом з різними містами України».
В жовтні «Халабуда» розпочала тренінг для родин, в яких є військовослужбовці, навчають нетравматичному спілкуванню з людьми, які пережили війну і мають психологічну травму.
«Ця тема дуже крихка, ми це розуміємо. Але вона дуже важлива, - розповідає Людмила Чичера. – Нас у цьому проєкті підтримав «Офіс дій». Запросили до участі у програмі не тільки родичів, а і друзів військовослужбовців. Будемо проводити і групові, і індивідуальні заняття. Проєкт розрахований до грудня, будемо дивитися на результати у кінці року», - розповіла Людмила Чичера.
Тема повернення у Маріуполь найскладніша на сьогоднішній день. І не тільки тому, що невідомо, коли буде звільнене місто. Є багато чинників, які впливають на рішення людей повертатись.
Вже зараз частина команди «Халабуди» мешкає у Львові, Києві. Людмила Завалей, Галина Балабанова допомагають «Халабуді» на відстані.
«Ми підтримуємо дуже тісні стосунки, спілкуємось і допомагаємо один одному, але люди через свої родинні питання, необхідність пошуку роботи і житла не можуть все кинути і приїхати у Черкаси. Тому я не знаю, як воно буде далі, хто залишиться, хто зможе повернутись, - каже Людмила Чичера. – З іншого боку, якщо не повертатись, то на кого ми залишимо наше місто? Навіщо пролилося стільки крові, якщо не повертатись і не продовжувати робити те, що ми робили? Не може бути даремною така велика жертва.
Тому «Халабуда» буде в Маріуполі. На мені зараз така велика відповідальність за справу Діми, що здається, навіть якщо у мене не буде сил, буду напівжива, буду чіплятися зубами, щоб «Халабуда» жила.
Сподіваюсь, «Халабуда» залишиться і у Черкасах. Нарешті, після перемоги, ми здійснимо нашу давню мрію про масштабування «Халабуди» на інші регіони України».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 4 млн доларів економії! Як маріупольці ремонтують дрони для армії, і що їм потрібно, щоб ремонтувати більше, - ФОТО