Було б доцільно створити робочу групу в складі фахових істориків, яка б розробила сучасну україноцентричну концепцію історії Маріуполя. Проте маріупольський муніципалітет пішов іншим шляхом.
Перший акт
Відлік усього цього дійства можна почати із зустрічі в Києві міського голови Маріуполя Вадима Бойченка з в.о. (у той час) директора Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України (далі – НДІУ) Василем Чернецем. Про це повідомив Telegram-канал Маріупольської міської ради 27 січня 2023 р. Цей засіб швидкого інформування повідомив мету побачення – «встановлення історичної справедливості щодо заснування Маріуполя». Такий багатообіцяючий та оптимістичний початок відразу зіпсувався, бо далі повідомлялось, що учасники зустрічі обговорювали заснування Маріуполя, яке має давнє козацьке коріння, у X-XII ст.!!!
Спочатку подумалось про друкарську помилку, але порівняння з інформацію про ту ж подію, що була розміщена на офіційному веб-сайт НДІУ, дало змогу дійти висновку: ні, не хибодрук, учасники зустрічі говорили про заснування Маріуполя козаками саме в Х–ХІІ століттях. Ці відомості викликали глибоке розчарування: виявилося, що ні Вадим Бойченко, ні Василь Чернець, загалом-то, не знають, що українське козацтво виникло в ХV cт. і перші згадки про нього датуються 1489 м та 1492 м роками.
Особлива пікантність цієї ситуації полягає в тому, що Василь Чернець, доктор філософії, професор, – очолює провідну науково-дослідну установу в галузі українознавства, яке зорієнтоване на вивчення, з-поміж іншого, історичної проблематики України. А козацтво ж – найбільш «ефектне явище зі всього українського життя від його початку» (М. Грушевський) – має бути одним із центральних предметних його полів. Водночас, викликало бентегу хотіння, з одного боку, призначити історичний факт (заснування міста) волею міського голови Маріуполя. А з іншого – прагнення керівника науково-дослідної установи наукоподібно обґрунтувати це побажання, всупереч історичним реаліям.
Як бачимо, в день першої зустрічі обидва керівники замахнулися на встановлення Маріуполю тисячолітнього буття (ХХІ ст. – Х(ХІІ) ст. ≈ Х ст.). Світлини, які містяться в інформаційних звітах про зустріч у медіа, мали продемонструвати, що Вадим Бойченко і Василь Чернець – гарні керівники, які мають позитивний і патріотичний умонастрій на тлі буяння повномасштабної загарбницької війни Росії проти України. А їхні наміри – гарний внесок у добру справу подолання викривлених на догоду імперії розповідей про історію нашого краю.
Але сформульований зміст домовленості, не міг привести до «встановлення історичної справедливості щодо заснування Маріуполя» через, м’яко кажучи, помилковий шлях для досягнення мети – волюнтаристське призначення історичного факту. Отже, дійство, що відбувалося у НДІУ та відобразилось на світлинах, мало характер імітації та профанації – зневажливого, нешанобливого ставлення до історії міста, її неуцького перекручування.
Другий акт
«Встановлення історичної справедливості щодо Маріуполя» відбувалося в середині Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України (далі – НДІУ), без свідків. Результатом його стало укладання «Експертного висновку щодо встановлення українського коріння Маріуполя, його історичних витоків». Цей «документ», який ми, автори цих рядків, отримали в серпні 2023 р., свідчить про певний рух у НДІУ в напряму виконання обіцянок маріупольському міському голові. Зокрема, у відповідності до наказу керівника установи було створено експертну комісію, до якої увійшли 7 науковців-співробітників установи (в їх числі 3 доктори історичних наук, 1 доктор філософських наук та 3 кандидати історичних наук, серед них 3 мають наукове звання професора, 1 – доцента).
Перше враження від висновку: відсутність у його укладачів достатньої обізнаності в сучасних досягненнях історичної науки для передатування літочислення Маріуполя.
Сам висновок несподівано починався з недоречної, на наш погляд, розповіді експертної комісії про себе. Текст повідомляв, що комісія складається з «відомих і авторитетних» вчених у «царині історичних та культурологічних досліджень». Вочевидь, це потрібно було для формування більшої довіри при читанні її висновку.
Підкреслюючи добрі якості своєї роботи, експертна комісія твердить про вивчення та узагальнення нею «унікальних архівних матеріалів», тобто рідкісних та виняткових. У дійсності експерти не вивчали жодних архівних матеріалів. Про це свідчить список опрацьованої літератури, який вони включили у висновок.
Експерти зімітували огляд історії вивчення дослідниками минулих часів проблеми визначення дати заснування Маріуполя. Вони піддали фальшивому розгляду літературу про минуле нашого міста.
Найбільше не пощастило через історіографічні вправи експертів Аполлону Скальковському. Історикам дуже добре відома його монографія «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского» (1841 р.), що містила багатий фактичний матеріал, залучений із документів козацького архіву, доступного досліднику. Так от, маючи доступ лише до третього видання цієї праці у трьох частинах (1885–1886 рр.), експерти зробили висновок про те, що дослідницька діяльність цього автора стосовно останньої Запорозької Січі відбулась у другій половині ХІХ ст. Насправді, як ми зазначили тут трошки вище, дослідження побачило світ у першій половині ХІХ ст. Водночас, можна двічі спостерігати помилку в написанні ініціалів (першої літери імені) автора – «О. Скальковський» (стор. 2,3). Вочевидь, прочитавши на палітурці книги ініціал імені Скальковського – «А.», експерти необачно припустили, що його звали Олександр або Олексій, і, як бачимо, помилилися.
А. Скальковський, мабуть, здивувався б, дізнавшись про те, що йому приписали експерти, начебто він висвітлив значення «історичних традицій» запорозького козацтва та його «досвіду формування організаційно-політичних структур» для заснування м. Маріуполя. Насправді в науковому доробку Скальковського не прослідковується зв’язок між запорозькою спадщиною та виникненням нашого міста. Експерти, жодним чином не спираючись на факти, приписали Скальковському міркування про те, що Маріуполь було засновано 1611 р. (стор. 3). Всі ці здобутки в галузі «скальковознавства» – ознаки фальсифікаторства на теренах історичної науки.
З-поміж іншого, Аполлон Олександрович пов’язував утворення Маріуполя із переселенням у Надазов’я православних із Кримського ханату в 1778–1780 рр., а, отже, визначав його початок 1780 роком. У його праці «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края, 1731 – 1823. Часть I. С 1731 по 1796 год.» на стор. 139 зазначено: «Греки основали на устьѣ Калміуса городъ… Маріуполь» (не будемо зараз сперечатися з визначенням Скальковського).
Ще один підлог у висновках стосується публікації В. Латишева «К начальной истории г. Мариуполя» (1915 р.), який ніби «фрагментарно дослідив важливі дискусійні аспекти початкової історії Маріуполя». У нас, авторів цих рядків, нема сумніву, що укладачі висновку цей нарис зроду у вічі не бачили. По-перше, в списку літератури бібліографічні відомості про твір Латишева оформлені так, що може скластися уявлення, що це ціла книжка. Ми бачимо звідки в цієї помилки «ноги ростуть». Похибку запозичено зі статті «Маріуполь» в Енциклопедії історії України [Т. 6: Ла-Мі. Київ, 2009]. Саме там міститься неправильність. Стосовно того, що автори висновку ознайомилися з енциклопедичною статтею в нас сумнівів нема, бо хоч щось вони повинні були прочитати про історію Маріуполя.
По-друге, жодної дискусії в публікації В.Латишева не ведеться, рік заснування Маріуполя в ній однозначний – 1780, сама вона міститься в 32 томі «Записок Одесского общества истории и древностей» (1915 р.). По-третє, це була вступна стаття з коментарем до вперше оприлюднених пересічних історичних документів, що відображають окремі епізоди історії Маріуполя від переселення в Надазов’я православних християн із Кримського ханату. Це були тексти архіпастирських послань маріупольцям від архієпископа Слов'янського і Херсонського Никифора (Феотокі) (1786 р.) та єпископа Феодосійського і Маріупольського Дорофея (Возмуйлова) маріупольському духовенству та «городским властям» (недатоване), а також їх переклад з новогрецької на російську мову [Латышев В.В. К начальной истории г. Мариуполя // ЗООИД. 1915, Т. 32, С. 42–64].
«Історіографічну» частину висновку завершує звернення до найсоліднішого історичного опусу про наше місто – «Мариуполь и его окрестности: взгляд из ХХI века» (2008 р.). Правда, експерти, вочевидь, мали доступ тільки до анотації цього видання – дуже короткого викладу змісту книги. Цей короткий виклад змісту книги експерти переписали майже слово в слово. Якби вони, перегорнули ще 53–55 сторінок, то змогли б побачити і не придумані дискусійні аспекти початкової історії Маріуполя, і ще багато чого корисного для розширення власного світогляду стосовно виникнення нашого міста. Водночас, експерти дізнались би про концептуальну хибу одного з нарисів зазначеної книжки, зокрема, нещиру демонстрацію темпорального розриву між козацьким селищем (паланкою) та Маріуполем (Коробка В., Коробка Ю. Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 1. Давні спроби осягнути чинник українського козацтва в історії Маріуполя.)
У Висновку можна зустріти цілий шлейф ойконімів , які експерти пропонують для маркування історичних попередників Маріуполя, – Кальміус (фортеця), Домаха (козацьке містечко), Домаха (запорозький форпост), Кальміуська слобода. Таке розмаїття пояснюється тим, що в історичній науці ще не усталилася реальна назва історичного попередника Маріуполя, тим більше, експерти використали історичні твори, автори яких ще не мали широкого доступу до документів Архіву Коша Нової Запорозької Січі та ще не розпочалося поширення завдяки Інтернету імперських карт та планів 1760 х – 1770 х рр. відповідної місцевості.
Зазначені вище характеристики населених місць (фортеця, козацьке містечко, запорозький форпост, слобода) разом із назвами відображали робочі припущення науковців минулих років, які експерти сприйняли за чисту монету і заплутались у них. В одному місці йдеться про наявність фортеці Кальміус, яка «убезпечувала» запорожців «від нападів кримських та ногайських татар», в іншому – про Домаху (форпост), теж ніби про фортифікаційну споруду, що виконувала функції військового прикриття, поблизу якої перебувало козацьке поселення Кальміуська слобода.
Найбільше розчарування у висновку викликає визначення дати заснування міста – 1500 рік. Саме тоді, на думку експертів, утворився зимівник запорозьких козаків, що «став першопочатком виникнення та тривалого формування міста з козацькими традиціями». Це узагальнення не просто сумнівне, а зовсім нещире. Жодних аргументів та доказів на підтвердження такого висновку не наведено.
Через такі обставини можна лише здогадуватися, що надихнуло експертів на цей висновок. По-перше, на нашу думку, було бажання догодити маріупольському міському голові В. Бойченку та істотно удревнити походження Маріуполя (див. перший акт). Але діяв обмежувальний чинник – у міста мало бути «давнє козацьке коріння». Ця перешкода скорочувала омріяну головною посадовою особою маріупольської територіальної громади тисячолітню тяглість міської історії у двічі. Тому заплановане у січні 2023 р. було виконане приблизно лише на 50%. (2023 р. – 1500 р. = 523 роки), оскільки українська козацька християнська спільнота виникла наприкінці XV ст. Перший синхронний документ, в якому є відомості про козацтво, співпадає з часом відкриття Колумбом Америки – 1492 р.
По-друге. Експерти ґрунтувалися на певних зиґзаґах процесу пізнання маріупольської історії. Зокрема, в списку опрацьованої літератури, зазначеному у висновку, міститься стаття А. Чорногора «До історії заснування міста Жданова», що побачила світ в «Українському історичному журналі» в 1971 р. Саме цей автор визначив 1500 р. часом заснування Жданова (Маріуполя). При цьому дослідник спирався на текст документа, який історики умовно називають «Універсал Баторія – Хмельницького». Ніби цей акт гетьманської держави від 1655 р. підтверджував грамоту короля Речі Посполитої Стефана Баторія 1576 р., яка надавала українським козакам землі аж «до самой рѣки Дону». При цьому зазначена грамота ніби обґрунтовувала королівське право на надання зазначених земель тим, що там «козаки запорожскіе свои зимовники мѣвали (мали)» ще «за гетмана козацкого Прецлава Ланцъкорунскаго». А цей ватажок козаків розгортав свою діяльність проти татарських улусів на початку XVI cт. Це вирахував згадуваний вже тут А. Скальковський, першопублікатор «Універсалу Баторія – Хмельницького», а також наївний його фан.
А в чому похибка Чорногора? Справа в тому, що у вище зазначеному документі немає відомостей ні про річку Кальміус, ні про її гирло, ні про наявність у тому місці селища, не згадується й Азовське море. Тож нема жодної згадки про місцевість, де розпочинався Маріуполь.
Ба більше, «Універсал Баторія – Хмельницького» – фальсифікат, виготовлений у середині ХVIII ст. За відомостями наукового редактора «Енциклопедії історії України» Дмитра Вортмана, у другій книзі додаткового тому цього видання після його публікації побачить світ відповідна стаття відомих дослідників Миколи Жарких та Тетяни Кузик. А поки цей науковий твір ще не вийшов про докази підробленості «Універсалу Баторія – Хмельницького» можна почитати на персональному сайті Миколи Жарких.
По-третє. Некритичне сприйняття сфальшованого документа обумовило нехтування історичними реаліями. Зокрема, окремі дослідники, починаючи зі Скальковського, ігнорували те, що Надазов’я з давніх часів було вкрай небезпечним для господарювання та будь-якого буття християн, тому твердили про наявність якогось запорозького укріпленого пункту. Насправді ця територія перебувала під контролем кримців та ногайців, залежних від Османської імперії, знаходилась під її офіційним суверенітетом. Їх вороги (московити інколи разом із українськими козаками) здійснювали в Надазов’я однократні воєнні експедиції та пересували війська під час воєн і таке інше, що також не сприяло організації усталеного осілого українського життя. Епізоди побутування на теренах Надазов’я ватаг українських козаків-здобичників могли мати фатальний кінець – потрапляння в полон. Його наслідком могло стати перетворення бранців на живий товар, продаж невільників у рабство. Це підтверджують й історичні документи, і фольклор, зокрема, «Дума про втечу трьох братів з Азова».
Сучасний стан джерельної бази проблеми надає можливість дійти висновку, що стале господарське опанування Надазов’я українцями розпочалося лише з 1740-х рр. Це сталося завдяки вимушеній відмові Османської імперії (через воєнні невдачі) від контролю за значною частиною узбережжя Азовського моря. Воно оголошувалась бар’єрною (нейтральною) територією між Російською та Османською імперіями. Водночас послабилась конфронтація між представниками цивілізаційно чужорідних одне одному козацтва з тюркомовними сусідами. Про усталене влаштування запорожців на теренах Надазов’я можна було здобути відомості в новітніх статтях В. Полторака, І. Синяка, В. Коробки, Ю. Коробки та ін.
Тож безсумнівною є безпідставність міркувань авторів висновку про те, що українські козаки в 1500 р. ніби опанували терени Надазов’я та влаштували селище, де буцімто безперервно жевріло, аж до утворення Маріуполя, козацьке життя. Загальна шкода від антинаукових імпровізацій НДІУ полягає в тому, що вони знецінюють історичну науку, а також роззброюють маріупольську ділянку історичного фронту, бо метою рашистської навали, з поміж іншого, є знищення української національної пам’яті, а в решті, й української національної ідентичності.
Третій акт
Маючи відомості про ініціативи Вадима Бойченка, ми намагалися низкою публікацій на сайті 0629.com.ua. попередити його команду про небезпечність обраного шляху встановлення «історичної справедливості» стосовно минулого Маріуполя загалом, та передатування літочислення нашого міста. Та всі наші дописи залишились непоміченими з боку маріупольських муніципалів.
Занепокоєння маріупольської громадськості ще раз виявилося в ініціативі небайдужого журналіста-маріупольця Сергія Кутнякова, який організував круглий стіл «Ребрендинг Маріуполя: заснування міста», що відбувся 31 серпня в Українському кризовому медіа-центрі («Український дім», м. Київ).
Компетентні науковці (три доктори та три кандидати наук, а також маріупольські краєзнавці) висловились стосовно ймовірності нерозривного зв’язку між Маріуполем та селищем запорожців (паланкою), що виникло 1746 р., або тим місцем, де документально зафіксовано перебування українських козаків трохи раніше (1743 р.). Команда міського голови проігнорувала «Ребрендинг…». Підпорядковані їй медіа не розмістили на своїх сторінках жодних відомостей, про що на ньому йшлося.
Правда, муніципальні медіа із захопленням повідомляли про черговий муніципальний піар-захід «Як працювати з історичними наративами міста», що відбувся в Українському домі у… Варшаві! Ця подія викликає щонайменше два здивування. Перше з них: чому звернулися для обговорення до польських науковців, без сумніву, обізнаних у справі реалізації польської політики історичної пам’яті. Навіщо було їхати за кордон? У цій ситуації не зайвим буде питання, що із запозиченого у іноземних друзів-науковців буде реалізовуватися у звільненому від окупантів Маріуполі, чи розроблено план відповідних заходів. А може все сказане там було лише струсом повітря й приречене на забуття?
До речі, незадовго до цього дня (9 вересня) телеграм канал Маріупольської міської ради повідомляв про перебування в польському Вроцлаві Вадима Бойченка, який вивчав «досвід Вроцлава корисний для відбудови Маріуполя».
Нарешті, ми підійшли до головної події, якій присвячено нашу розповідь. 4 жовтня в Українському кризовому медіа-центрі під час чергового дійства формату «Маріуполь. Культурна деокупація» відбулася спроба презентації висновку експертної комісії Науково-дослідного інституту Українознавства (НДІУ) під назвою «Народження міста Марії». Сценарій заходу передбачав обговорення теми групою ймовірно обізнаних у проблемі фахівців перед аудиторією.
Але не сталося, як гадалося. Судіть самі. На початку міський голова Вадим Бойченко офіційно оголосив «старт» дискусії стосовно року заснування Маріуполя в тому сенсі, що це не є останнім заходом, будуть ще зустрічі, розмови тощо. Центральним був виступ Василя Чернеця вже не в.о., а директора НДІУ, якого модератор дійства, відомий тележурналіст Олексій Онанов титулував автором дослідження (стосовно встановлення нового літочислення Маріуполя). Директор не заперечував проти такої честі, хоча до складу експертної комісії не входив. У промові Василя Чернеця, що тривала 11 хвилин, йшлося й про літочислення Києва, й про трипільців та Чайковського, а історичному корінню Маріуполя дісталося не більше 3-х хвилин. Чернець зачитав Висновок експертної комісії, в якому пропонувалося починати історію Маріуполя з 1500 року. Детальної презентації дослідження щодо дати заснування нашого міста не відбулося. Все це свідчило, що Василь Чернець був цілковито не в темі. До речі, це було помітно ще в січні 2023 р., у ввідній частині нашої розповіді про це йшлося, коли Вадим Бойченко сформулював завдання для НДІУ.
У заході, крім названих тут осіб (О. Онанова, В. Бойченка та В. Чернеця), участь взяли в якості спікерів троє осіб, яким була надана можливість висловитися з приводу теми зустрічі. Утім, як з’ясувалось з виголошених ними промов, вони теж були не в темі, а запросили їх лише для представництва, в якості «весільних генералів».
Дискусія, старт якої оголосив В. Бойченко, не зав’язалася. Тож жоден із запрошених спікерів заходу (через необізнаність) не наводив ніяких фактів та аргументів, які б підтверджували або спростовували Висновок експертної комісії НДІУ, обміну поглядами не відбувалося. Внаслідок цього не було й суперечок. Хоч маріупольські медіа, підпорядковані команді міського голови, і сайт НДІУ дійство під назвою «Народження міста Марії» назвали по-модному «панельною дискусією», на наш погляд, це був буденний захід «заради галочки», показуха.
Наприкінці дійства один з авторів цих рядків, який був присутній там, у короткому виступі повністю заперечив Висновок експертної комісії стосовно встановлення датування витоків Маріуполя 1500 роком. Було заявлено, що нема жодного документального підтвердження того, що українські козаки в 1500 р. буцім опанували терени Надазов’я та влаштували селище, де ніби не припиняючись точилося життя, аж до утворення Маріуполя. Ба більше, спроби довести усталену присутність українців-козаків на теренах узбережжя Азовського моря в XVI ст. спираються на сфальсифікований у XVIII ст. документ. Перебування Надазов’я під контролем Османської імперії та її васала Кримського ханату визначили неможливість безперервного існування козацького селища в Надазов’ї аж до XVIII ст.
***
На такій мінорній ноті для організаторів завершувалась «панельна дискусія». Можна було б забути про все це, як про окрему провальну піар-акцію. Ну з ким не буває! Утім, наші муніципали крадькома запланували «гастролі» «експертних висновків» НДІУ у Львові на 23 або на 24 жовтня. За нашими відомостями, там не знайшлось професора історії, який погодився б взяти участь у повторній презентації підготовленої УІНП пропозиції нового датування літочислення Маріуполя. З тих пір маріупольські муніципали у цьому питанні зачаїлися.
Отже, оголошений міським головою «старт» дискусії стосовно року заснування Маріуполя виявився фальстартом та небезпечним прецедентом проголошення спотвореної історії міста. Такі маніпуляції заважають маріупольцям відчути всю повноту цінності належності Маріуполя до України, до української держави.
У таких умовах недаремним є інтерес, скільки коштує провальна піар-акція, як була оплачена неналежна праця експертної групи та її «Висновок», що виявився підлогом (підробкою).
Муніципалам треба замислитись, як залишити добрий слід на українській землі.
Можна було б тут поставити крапку в нашій розповіді. 6 грудня 2023 року до НДІУ надійшов лист від МОНУ про реорганізацію НДІУ від 06.12.23 за підписом заступника Міністра Дениса Курбатова. У ньому йдеться про реорганізацію НДІУ шляхом приєднання до Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Наразі розглядається рішення приєднати інституцію до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
P.S. Поки команда Вадима Бойченка витрачає час на піар-акції окупанти запланували створити книгу з історії Маріуполя, яка має побачити світ до наступного Дня міста.
Утім, ще не пізно втілити в життя пропозицію, яка була висловлена в статті, опублікованій на сайті 0629.com.ua 5 січня 2023 р. «Через те, що історія нашого міста стала одним із головних об’єктів паразитарної інвазії окупантів, саме в цій царині починати здійснювати деокупацію. Було б доцільно створити робочу групу в складі фахових істориків, яка б розробила сучасну україноцентричну концепцію історії Маріуполя. Її складання має супроводжуватися евристичною роботою, публікацією проміжних результатів у вигляді наукових статей у фахових історичних виданнях, проведенням науково-практичних конференцій або круглих столів для розв’язання дискусійних проблем. Кінцевим результатом роботи могли б стати популярна брошура з коротким нарисом історії Маріуполя та його околиць, а також науковий нарис історії Маріуполя. Вся ця діяльність потребує несимволічного фінансування та оплати праці» (Коробка В. Чому дуже потрібна зараз довоєнна історія Маріуполя).
Вадим Коробка та Юлія Коробка,
доценти кафедри історії та археології
Маріупольського державного університету