1726 родин – а це більше 5 тисяч людей – подали заявки до маріупольського муніципалітету з проханням надати їм безкоштовне соціальне житло. Проте поки що таке житло отримали лише 35 родин. Справа з наданням соціального житла просувається дуже повільно. Ми вирішили розібратися, в чому причина, і де саме громада Маріуполя знаходиться зараз у цьому питанні.
Чому так довго
Маріуполь не може купувати квартири для того, щоб роздавати їх у тимчасове користування представникам громади в різних містах України, тому що для цього потрібне рішення міської ради. А міської ради, яка б ухвалила таке рішення, в Маріуполі немає. І тут ми, маріупольська громада, маємо подякувати самі собі за те, що обирали до влади негідників, які йшли на вибори з проросійськими гаслами. Тепер всі ці люди – майже половина всього маріупольського «парламенту» - знаходяться в окупації, зрадили державу, ну а ті, хто не зрадив, не мають кворуму. Тому і не можуть провести сесію, ухвалити рішення про програму закупівлі житла.
Тому наразі муніципалітет Маріуполя користується тими можливостями, які не забороняє йому бюджетний кодекс – а саме орендує державні приміщення на безоплатній основі (сплачується лише комуналка).
Проте і тут є проблема. Як з’ясувалося, не багато є бажаючих віддати маріупольській громаді в довгострокову (з невизначеним терміном користування) оренду державні приміщення. Навіть проведення капітальних ремонтів погано мотивує деяких власників приміщень.
Тож програма соціального житла для маріупольців розширюється дуже і дуже повільно.
За даними пресслужби маріупольської міськради, наразі реалізований 1 пілотний проєкт у Дніпрі (35 родин отримали житло). Ще два гуртожитки у Дніпрі близькі до завершення ремонтних робіт.
По двом приміщенням у Чернівцях вже готовий проєкт та кошторис. Влада шукає гроші для ремонту.
По приміщеннях у Кропивницькому і Запоріжжі формується кошторис. А потім теж треба буде шукати гроші.
Якщо ці чотири будинки будуть заселені, то разом міська влада зможе допомогти близько 700 родинам отримати житло. Ще більше 1000 родин продовжать чекати допомоги.
Тобто навіть за умов реалізації проєкту влада не зможе розв’язати проблему тимчасового житла навіть для найбільш соціально незахищених маріупольських родин (а саме такі родини подавали заявки про допомогу з житлом до міськради).
Що відбувається зараз
Наразі у Дніпрі готуються до заселення два гуртожитки - один Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара, другий Українського державного університету науки та технологій. Туди зможуть заселитися 377 родин (біля 1000 людей). Вартість ремонтних робіт двох гуртожитків – 5,5 млн євро. Це нормальна ціна, якщо порівнювати з тим, скільки, наприклад Київ витратив на придбання соціальних квартир для ВПО. У столиці заплатили 5,6 млн євро за 113 квартир. У Дніпрі цього разу ціна буде 5,5 млн євро – за 377 квартир. Причому, як обіцяють у муніципалітеті, це будуть саме повноцінні квартири, а не гуртожитки із загальною кухнею і санвузлом.
Фото Маріупольської міськради
Нагадаємо, що після реалізації першого пілотного проєкту з ремонту гуртожитку ми критикували владу за завищену ціну робіт. 1,2 млн євро за 35 квартир – це виглядало як нераціональне витрачання бюджетних коштів.
Було багато питань до вартості сантехники, меблів (навіщо купувати найдорожче для соціального житла, коли така кількість людей очікує хоча б якихось стін для себе).
Не зрозуміло, навіщо облаштовувати коворкінг з ноутбуками, коли існує проблема саме житла, а не робочих місць. Сумнівними були підрядники на виконанні робіт, які декілька разів змінювалися (історія про це стала об’єктом журналістського розслідування).
Все це остаточно підірвало довіру до проєкту і до влади, яка його реалізує. Тому, щоб не виникало претензій, муніципалітет запропонував донору наступні гуртожитки готувати до заселення зовсім по іншій схемі.
В її основі - прозора співпраця з міжнародними партнерами. Маріупольська міська рада виходить з замовленням, надає технічне та візуальне завдання. Донор (уряд Франції) сам обирає виконавця робіт (в даному випадку це Міжнародна організація з міграції), який проводить тендери, знаходить підрядника, контролює роботи та фінансування. В результаті Маріупольська міська рада має готовий проєкт, не маючи відношення до фінансових питань.
Фінансує проєкт не місцевий бюджет, а уряд Франції. Крім того, долучається Фонд Ріната Ахметова, Гуманітарна місія «Пролісок» за підтримки Гуманітарного фонду для України Управління ООН з координації гуманітарних справ, компанія GROE, Міжнародна організація з міграції (МОМ) та ін.
Відкриття гуртожитків планується в травні та серпні 2024 року.
Фото Маріупольської міськради
Робота над гуртожитками в Чернівцях, Кропівницькому та Запоріжжі залежить від фінансування. У міській раді є гроші для фінансування, хоча б частково, цих проєктів. Але через те, що місто залишається без працюючої міськради і не може ухвалити бюджет, доступу до цих грошей немає. Тому доля проєкту наразі залежить виключно від того, чи знайдеться міжнародний донор, готовий співпрацювати з Маріуполем.
І у зв’язку з цим, цікаво було б почути думки організаторів проєкту Mariupol Reborn, які продовжують витрачати величезні кошти на підтримку міжнародних візитів мерії, організацію культурних зустрічей на Заході і всередині країні замість того, щоб включитися у фінансування проєкту відбудови соціального житла для маріупольських родин. Бо саме житлове питання - то єдине, що найбільше турбує маріупольців, які втратили житло.
А як ще можна вирішувати проблему
На жаль, місцеві громади, які приймають переселенців з Маріуполя, не мотивовані допомагати переселенцям. Наприклад, у Львові та Хмельницькому, де є великі маріупольські «діаспори», досі не знайшлося приміщень для маріупольської програми.
Самі громади, без участі маріупольського муніципалітету, купують від 10 до 60 квартир на рік для переселенців, проте це ж не тільки для маріупольців, а для всіх ВПО, що живуть в їхніх містах. Тому це просто менше краплі у морі.
Гарний приклад того, як могло б поступово вирішуватись питання житла, трапився у Вінниці. У 2022 році дві маріупольські родини отримали у подарунок квартири у цьому місті. Підприємець Володимир Хоменко будує у Вінниці житлові комплекси. Він вирішив декілька квартир в черговій своїй новобудові подарувати родинам, які втратили все на цій війні, окрім мужності боротися з ворогом.
Цей прекрасний приклад того, як бізнес може допомагати тим, хто найбільше постраждав у війні, на жаль не став масовим. Тобто не став прикладом для тих, хто теж будує житло по всій країні, але настільки жадібний, що не може поділитися із співвітчизниками, які втратили все.
Сотні недобудованих будинків стоять покинутими по всій країні. Вони теж могли б стати частиною державних програм з надання безкоштовного житла для ВПО з окупованих територій. Але власники не бажають брати участь у допомозі. Хай краще стоять їхні недобудови порожніми і руйнуються до кінці війни.
Модульні будинки, які на початку повномасштабного вторгнення у великому обсязі стали завозити в Україну західні гуманітарні організації, виявилися не спроможними допомогти українським родинам. Умови перебування в таких будинках такі, що довгий час там знаходитися неможливо. Тобто якщо б війна закінчилася у 2022 році, модульні містечка дійсно б вирішили тимчасову проблему житла. В українських реаліях з’ясувалося, що нічого не буває більш постійним, ніж тимчасове. А постійно жити у модулі – неможливо. Бо в таких будиночках холодно взимку, жарко влітку. Немає умов для родин – загальна кухня, яка розташована на вулиці, загальний душ, яким взимку складно користуватися. Це точно не те життя, на яке заслуговують люди.
Зараз в деяких громадах почали будувати не модульні, а повноцінні комфортні будинки, із СІП-панелей. Вони теплі, комфортні і дешевше, аніж їхні кам’яні аналоги.
Є і приклади будівництва повноцінного житла економ-класу. Наприклад , у Житомирі розпочалось будівництво якісного житла для переселенців у рамках європейського грантового проєкту. За умовами меморандуму це буде проєкт спільного фінансування Житомирської міської ради та європейських донорів. За 8 млн донорських євро та 360 млн гривень міського бюджету зведуть чотириповерхівки на понад 100 квартир, які мають прослужити 50–70 років.
На жаль, маріупольська громада не може бути лідером у таких проєктах через те, що не має можливості купувати землю під будівництво. Як мінімум, для цього потрібні депутати і гроші.
І тут пригадується ситуація у Дніпрі. Після обстрілу житлового будинку у січні 2023 року родинам, які втратили житло, по мільйону гривень виділив міський бюджет Дніпра, ще по мільйону – місцева єврейська громада, плюс державна допомога. Жодна родина, яка втратила своє житло в той роковий день, не залишилась без квартир.
І подивіться на маріупольців, які втратили не тільки житло, майно. Вони втратили роботу, засоби для існування, місто. Але ніхто не надав їм жодної фінансової допомоги в обсязі, який би дозволив поновити втрачене.
Зрозуміло, що багате Дніпро і зруйнований Маріуполь мають різні спроможності. Проте у такому випадку на допомогу людям мала б прийти держава, щоб урівняти у правах своїх громадян. Бо не має допомога залежати від того, в якому місті тобі пощастило або не пощастило народитися. Але ні.
На жаль поки що наша держава, замість підтримки, позбавила більшість маріупольців права навіть на 2 тисяч грн. щомісячної допомоги, позбавила права отримати компенсацію за втрачене житло і фактично залишила людей сам на сам зі своїми проблемами.
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube