«Щоб лікувати дитину від онкологічного захворювання, батьки продають квартири, машини. Я спостерігаю тут, у «Охматдиті», як родини об’єднуються, переїжджають всі до одного будинку, а інше житло продають, щоб врятувати дитину, - розповідає маріупольчанка Олена Баркова. – А у нас нема чого продати. Немає будинку, гаражу, квартири – нічого. Все залишилось у Маріуполі. Це і є справжня безвихідь, коли тобі потрібно мати 300 тисяч, а зібрати вдалося лише 170-ть, і де взяти ще грошей, абсолютно незрозуміло».
Олена Баркова зараз допомагає боротися з раком своїй похресниці, Даші Насакіній, у київський дитячий лікарні «Охматдит». Мама Даші, Валентина Насакіна, після декількох тижнів у лікарні, сама захворіла. Тому довелося помінятися місцями з подругою – Валентина лікується вдома та доглядає за дітьми, а Олена – в лікарні із Дашею.
Дітей в родині багато.
Валентина Насакіна має трьох. Родина жила у Сартані, аж поки у 2015 році під час чергового російського обстрілу одна з ворожих ракет не впала біля будинку родини Насакіних. Будинок побило уламками, а у дітей сталася істерика.
«Даша була маленька. У неї від вибуху сталася істерика, яка не припинялась протягом чотирьох годин. Довелося викликати швидку. Після цього Валя вирішила, що треба їхати із Сартани. Діти не зможуть жити в постійному страху. І вони поїхали до брата у Полтавську область», - розповідає Олена Баркова.
На Полтавщині обжилися. Купили старий занедбаний будиночок з надією колись поремонтувати його і жити. І тут сталося 24 лютого 2022 року.
«Я не була готова до війни, - каже Олена Баркова. – Це зараз я готова, завжди тримаю зібрані речі, завжди поруч сумка з документами. Але у лютому 2022-го готовою не була. Я вірила нашій владі, яка заспокоювала, казала, що все під контролем, що місто захищене, панікувати не треба. Ну от і не панікувала.
Ми з родиною вибиралися, як і більшість маріупольців, у березні 2022-го. Семеро людей – я з чоловіком, брат чоловіка, дві бабусі і двоє дітей. Куди їхати – не знали, аби вирватися. Вже коли виїхали, зателефонували родичам. Ну вони пораділи за нас, що ми живі, а до себе не запросили. А тут Валя, подруга моя, телефонує і кричить у трубку – до мене, всі до мене. Вона врятувала мене. Я взагалі не пам’ятаю, як жила і що робила перші півтора місяці, в такому сильному стресі була. Якби не Валя…»
Ось так вони і опинилися всі на Полтавщині. Приходили до тями, починали потроху будувати своє життя. Олена Баркова навіть отримала грант, щоб відродити свій бізнес. Але все тепер стоїть на паузі – треба рятувати Дашу.
Дашуні 10 років. В січні вона раптом стала жалітися на слабкість. Ну просто втомлюється на фізкультурі, ну чомусь болять коліна. Таке буває, подумали у родині. Тим більше що нещодавно у домі прокотився по всіх грип, то думали, наслідки такі.
Але у лютому Даші ставало гірше. Вона стала погано їсти і багато спати. А одного дня все її тіло стало покриватися сінцями, які не проходили. Поїхали до Гадяча у поліклініку. Лікар сказав здати аналіз крові. Результати шокували всіх. Гемоглобін у дівчинки був 46. Доросла людина з таким гемоглобіном впала би в кому, а Даша трималась. Її терміново направили до Полтави.
«Уявіть, треба в Полтаву, а у нас грошей навіть на квиток не було. Допомогли люди. Нам завжди допомагають добрі люди. Ця війна взагалі дуже підсвітила, хто є хто у цьому світі, хто справжній, а хто – ні. І виявляється, що чужі люди можуть бути ближчими до тебе, ніж найрідніші», - каже Олена Баркова.
Саме завдяки добрим людям вони дісталися Полтави, і там Дашу декілька днів тримали в реанімації, намагалися стабілізувати її стан, щоб вона могла витримати подорож до Києва.
І ось тепер дівчинка проходить довгий і дуже важкий шлях до одужання. Ще п’ять років тому такий діагноз, як гостра промієлоцитарна лейкемія, не лікувався. Зараз лікарі дають непоганий прогноз, але треба витримати повний курс, жодного разу не перервати, не пропустити прийом потрібних ліків.
«Важко дитині пояснити, чому її життя більше не може бути таким, як раніше. Що більше не можна гратися, ходити на вулиці, їсти що завгодно. Їй навіть м’яку іграшку не можна через можливі віруси і бактерії. Дашу саму стерилізують кожного дня, приміщення стерилізують декілька разів на день. Дієта, режим і величезна купа таблеток. Я за все життя не з’їла стільки ліків, скільки Даша за цей короткий час», - каже хрещена мати.
Вона розповідає, чому таке дороге лікування , бо коли їх направляли до «Охматдита», казали, що там діток лікують безкоштовно.
Воно і дійсно так – палата, операція, догляд – все це безкоштовно. Там працює фонд «Таблеточки», який надає безкоштовні ліки. Але це лише одна частина справи.
«Тут є багато нюансів. По-перше, через війну в Україну погано йдуть поставки ліків. Лікарі кажуть нам, що треба мати запас медикаментів на пів року. Вони дають непоганий прогноз одужання – 76%, але виключно за умови, що лікувальний курс буде витриманий чітко і в повному обсязі. А у Києві, то один препарат зникне з аптек, то інший. А далі лікар каже: є безкоштовний препарат, але він не дієвий у вашому випадку, а є дієвий, але його треба купувати самостійно. Що ви виберете для своєї дитини? Звісно, купуємо. Щоденно на лікування у нас уходить від 10 до 40 тисяч гривень. Страшні суми. Раніше я вважала, що людське життя – безцінне. А зараз я точно знаю, що життя Даші – це 300 тисяч гривень. Я вірю в світ добрих людей, вірю, що разом ми врятуємо цю дівчинку».
Родина Даші звертається по допомогу всюди. А поки рідні збирають гроші, Даша хвилюється, що раптом не зможе з’їсти кілограми пігулок, раптом її буде нудити так, що не зможе проковтнути, і лікування буде зірвано, раптом не витримають нирки, або печінка, або шлунок… Недитячі страхи 10-річної дівчинки.
Якщо у вас є змога допомогти Даші у боротьбі з її хворобою, будь ласка, зробіть це.
Ось як це можна зробити:
ПриватБанк 5168742243014382
Моно банк 4441111100571557
Насакіна Валентина Сергіївна
Пейпал: barkovaelena25@gmail.com