Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка, Рубіжне, Попасна, Сєвєродонецьк. З висоти пташиного польоту ці міста нині як близнюки – міста-цвинтарі в їх натуральному розмірі. Таких населених пунктів, як залишає позаду себе армія Росії, на сході України вже десятки. Окремо стоїть Маріуполь- його знищували першим, разом з населенням, в якого не було часу та можливості виїхати. Але зараз про знищені міста...
2022-го року Росія відклала політичний скальпель і взялася за кувалду. На відміну від періоду гібридної війни 2014-2022-х років, тепер рівень руйнувань населених пунктів під час російських штурмів фахівці оцінюють на рівні від 60 до 90%. Це називається урбіцидом – цілеспрямованим знищенням міст.
Понад те, після окупації агресор продовжує агонію українських міст і містечок – замість відновлення консервує і перетворює на військові бази та логістичні вузли.
Чому Росія нещадно зносить міста Донбасу і розганяє його жителів, яких нібито прийшла звільняти? А у разі окупації – «заморожує» руїни і перетворює їх на імпровізовані військові бази? І чи очікувати «донбаського ренесансу» під прапором РФ?
У цьому розбирались Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода), поспілкувавшись із військовими аналітиками та вихідцями із регіону.
Візуалізація The New York Times даних про пошкоджені та зруйновані будівлі після початку повномасштабного вторгнення РФ
На основі детального аналізу супутникових даних видання створило «перше вичерпне зображення того, де точилася війна в Україні, та сукупності руйнувань». Близько половини з них – на Донбасі.
І це, як зазначається у статті, консервативні оцінки масштабів руйнувань в Україні, тобто – мінімальні, такі, про які можна говорити з впевненістю. Зокрема, вони не включають Крим або частини західних регіонів, де точні дані були недоступні через «людську діяльність, як-от будівництво, та умови довкілля», які «ускладнювали точне визначення структурних пошкоджень».
Урбіцид – тактика Росії
Бахмут, Соледар, Маріуполь, Мар’їнка, Волноваха, Авдіївка, Попасна, Рубіжне, Сєвєродонецьк – ці міста Донбасу знищені повністю або майже повністю (від 80 до 100%). Ще десятки у Донецькій і Луганській областях мають ступінь руйнувань від 30 до 80%.
Ступінь пошкодження населених пунктів оцінюється за руйнуванням житлової забудови та інфраструктурних об'єктів (від шкіл і лікарень до водогонів). Оцінки не є точними через бойові дії або окупацію. Джерелом оцінок є представники органів влади, військові, супутникові дані та їхній експертний аналіз.
Це все має ознаки урбіциду – знищення міст. Це поняття вперше ввів фантаст Майкл Муркок у 1963 році, потім його використовували міські планувальники та архітектори на позначення практики міської реструктуризації, точніше, агресивної реконструкції, у 20 ст у США.
У воєнному контексті термін активно почали застосовувати після облоги Сараєва боснійськими сербами під час розпаду Югославії на початку 90-х, – як визначення цілеспрямованого руйнування населених пунктів силовими методами.
Про урбіцид армії РФ в України заговорили після повномасштабного вторгнення.
Професор Манчестерського університету Мартін Ковард, один із провідних сучасних дослідників явища урбіциду, розглядає його як елемент ідеології етнічного націоналізму.
«Однією з мотивацій військових, що чинять подібні дії, є утвердження власного домінування на захоплених територіях. Міста традиційно є осередком публічної множинності, їхнє руйнування знищує цю множинність. І це рівно те, що роблять етнічні націоналісти», – сказав дослідник в інтерв'ю LB.ua у грудні 2022-го.
Він зазначив: свідоме прицільне знищення цивільної інфраструктури – те, що чинить РФ в Україні – відповідає цьому поняттю.
«Подібні дії не виправдовують жодних цілей війни. Це урбіцид – форма геноцидальних практик проти міст та урбаністичних об’єктів», – наголосив він.
Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) трохи раніше, у жовтні, опублікував матеріал «Урбіцид – стратегія російських окупантів в російсько-українській війні». У ньому виділяються три сценарії урбіциду РФ в Україні:
- Донецький – його особливістю є вибірковий терор, пропаганда, тривала невизначеність статусу, економічний занепад, вивезення місцевих жителів в РФ під різними приводами, приміром, що там нібито безпечніше.
- Маріупольський – активізовують у містах на лінії зіткнення. Населення перетворюють на живий щит, людям вкрай ускладнюють евакуацію або взагалі не дають виїхати. Це призводить до немотивованих страт, пограбувань, ґвалтувань, тортур.
- Харківський – до нього російські війська вдаються, коли не можуть захопити місто. Вони обстрілюють його, руйнуючи житло та інфраструктуру, що призводить до зміни демографічної структури.
Поняття урбіциду досі не закріплено в міжнародному праві, точне визначення терміну досі обговорюється експертами через складність явища та перетин кількох дисциплін – таких, як антропологія, міжнародна політика та соціологія.
Захопити весь Донбас
В українському військово-політичному керівництві вже тривалий час кажуть, що ключовою стала – вийти на адміністративні межі Донецької та Луганської областей. Тобто захопити весь Донбас.
Дії армії РФ це підтверджують: схід стабільно лишається найгарячішою ділянкою фронту, змінюються лише напрямки та точки найбільшого докладання зусиль армії РФ – Бахмут, Вугледар, Авдіївка, Мар’їнка, Часів Яр.
Останні кілька місяців агресор намагається дістатися Покровська, щоб просунутися ближче до адмінкордону Донецької області з Дніпропетровською. З 10 вересня за кількістю штурмів почав лідирувати Курахівський напрямок.
Попри чисельні кадри руйнувань українських міст за більше ніж два роки великої війни та засудження такої тактики світовою спільнотою, армія Росії продовжує йти вперед по руїнах.
Розповідаючи про масовані бомбардування КАБами, один із бійців із Авдіївського напрямку розповідав Донбас Реалії, що вони вщент розносять позиції ЗСУ, навіть сам ландшафт змінюється щогодини.
Йдеться про той самий Донбас, який Росія прийшла нібито звільняти – спочатку розпочавши гібридну агресію у 2014-му, потім відкриту – у 2022-му. Але чому тоді стирає його на порох?
Знищення – без варіантів
«У них же бажання і весь вплив командування на особовий склад націлені на те, щоб захопити переважно населені пункти. І не важливо, чи той населений пункт знищений Російською Федерацією, чи є його взагалі якийсь смисл брати. Просто у них стоїть точка, хай це буде розбити село, але його треба взяти за будь-яку ціну. І ми це чуємо постійно, інформацію нам доводять, що основна задача у них йде по населених пунктах», – розповів в ефірі Радіо Донбас Реалії командир 4-го механізованого батальйону окремої президентської бригади ЗСУ на позивний «Суми», чий підрозділ перебував на момент розмови із нами на Куп’янському напрямку.
Саме захоплення населених пунктів за будь-яку ціну в розмовах із Донбас Реалії неодноразово називали військові з різних ділянок фронту головною метою армії РФ. Саме це експерти називали причиною російських «м’ясних штурмів», тобто нехтуванням масштабом втрат під час наступу.
«Кожна сторона використовує те, в чому вона сильніша», – так пояснює російську тактику випаленої землі на Донбасі ізраїльський військовий аналітик Давид Гендельман Радіо Донбас Реалії.
Росія прагне територіальних здобутків, їй потрібні просування. Експерт зауважує, що навіть суто з точки зору економії ресурсів агресору набагато вигідніше діяти, оточуючи міста. Однак не виходить.
«Переважно все-таки всі ці маневри на оточення особливо росіянам не вдаються, навіть якщо вони намагаються діяти з флангів. Тому вони переходять до того, у чому, в принципі, у них від початку війни, попри все, все одно була перевага, – тобто у вогневій міці та в авіації, – але вона виражається саме в стиранні з лиця землі. З усією повагою до бомб і снарядів, все-таки оточувати вони не можуть, вони можуть тільки стирати з лиця землі», – каже Гендельман.
Акцентує на тому, що Росії потрібне фізичне знищення будівель суто з утилітарною метою, військовий експерт, колишній речник Генерального штабу ЗСУ (2014-2017 рр.) Владислав Селезньов.
«Будь-яка будівля може бути довготривалою вогневою точкою, і противнику вкрай важливо її знищити, аби українським Силам оборони було неможливо за таких умов організовувати ефективний опір», – пояснює він в ефірі Радіо Донбас Реалії.
Крім того, РФ розглядає захоплені території як буферну зону.
«По суті, вони знищують міста під нуль, розуміючи, що їм потрібна буферна зона. Вони розуміють, що всю територію України вони не захоплять ніколи. Їм потрібна буде величезна буферна зона між військами НАТО та України, і Російською Федерацією, яку вони по-справжньому вважають Російською Федерацією (РФ у міжнародно визнаних кордонах – ред.). Не от ці от «ЛДНР» так звані», – каже в інтерв’ю телепроєкту Донбас Реалії Артем Карякін, більш відомий під позивним «Східний», який жив у Кадіївці (Стаханов до декомунізації у 2016 році – ред.) на окупованій Луганщині, а зараз служить у Силах спеціальних операцій ЗСУ.
І ще буферна зона потрібна через невпевненість агресора, що він зможе втримати захоплені території українського сходу, – вважає Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний опір».
«Зруйновані міста це дійсно як буферна зона свого роду на той випадок, якщо розпочнеться контрнаступ Сил оборони України, щоб не було вкладених коштів у відновлення якогось із міст, щоб воно не було придатним до життя, щоб його неможливо було ніяк використати», – зазначив експерт в ефірі Радіо Донбас Реалії.
Селезньов додає, що від часу чеченських кампаній тепер РФ має ще більш масштабні можливості для руйнування – відколи почала переробляти радянські фугасні авіаційні бомби (ФАБ) на керовані.
«Тому тут жодної нової стратегії ми з вами не побачимо, окрім тієї, що була раніше. Противник і далі буквально стиратиме з лиця землі все, що виступає вище за метр від неї, аби забезпечити собі безперешкодне просування вперед», – наголошує він.
Саме тому, кажуть експерти, Росія не розвиває окуповані у 2014-му території Донбасу і руйнує ті, що прагне взяти під контроль. І, в чому впевнені усі, з ким поговорили Донбас Реалії на цю тему, – іншого майбутнього у агресора для них немає.
Чи можливий «донбаський ренесанс» під прапором Росії?
Тільки одну причину, яка може спонукати Росію щось відновлювати на окупованих територіях, бачить Олександр Коваленко – «попиляти бюджет».
«А який сенс їм це відновлювати? Навіщо їм відновлювати всі ті міста, всі ті села, всі ті населені пункти, які вони зруйнували? Сенсу абсолютно ніякого немає вкладати в це економічно. Ну, хіба тільки «попиляти бюджет». Мета Росії – це захоплення території без будь-якої турботи про людей, які там живуть, без будь-якої турботи про гуманітарну ситуацію тощо. Вони нічого не відновлюватимуть, вони нічого не відбудовуватимуть», – впевнений експерт.
Як приклад він наводить Нагірний Карабах – регіон 30 років був підконтрольний Вірменії, а насправді Росії, чиїм сателітом тривалий час була Вірменія.
Місто Агдам у Нагірному Карабасі було вщент зруйноване під час захоплення Вірменією і не відновлювалось. На фото 20 листопада 2020 року: вид на мечеть крізь руїни. Поки Агдам був окупований, мечеть перетворили на стайню для худоби та свиней
«Коли Вірменія захопила Карабах, вона що, 30 років його відбудовувала? Вона 30 років його відновлювала? Регіон якось процвітав? Ні. Там було всього лічених декілька міст населених, і все. А сотні сіл, населених пунктів просто були розграбовані, розібрані по цеглинах і перетворені на більше вогневі точки, на позиції, ніж на придатні для життя локації», – пояснює Коваленко.
«Так само і на тимчасово окупованих територіях в Україні. Те, що знищено, не буде відновлюватися росіянами, воно відновлюватиметься лише українцями, коли буде звільнено», – наголошує він.
Боєць «Східний» також впевнений, що Росія не відновлюватиме захоплені населені пункти. На його думку, відбудова чи принаймні її імітація може проводитись у лічених населених пунктах для пропагандистської картинки.
«Можливо, в Авдіївці кілька будинків нових побудують, щоб показати, що ось, «русский мир», і втрати були не даремними», – припускає «Східний».
Таку «відбудову» можна побачити у деяких «староокупованих» містах – взятих під контроль РФ протягом 2014-2022 років. Приміром, у Луганську оновили сквер Молодої гвардії – однак реконструкцію її важко назвати, зважаючи на відео та фото: звичайна плитка, кілька простих дитячих майданчиків, фонтан. Схожим чином окупанти «розвивають» і рідну Кадіївку «Східного».
«Вони відновили фонтани, які не працювали з 80-го року, поклали якусь плиточку в центрі міста, встановили лавки, відновили вікна в кількох лікарнях. Тобто ми розуміємо, що для Російської Федерації це не те що гроші – це копійки, які вони вклали. І місцеві люди бачать тільки це. Вони забувають, що навколо міста 4-5 кладовищ, усіяних примусово мобілізованими жителями, які були забрані з вулиці, вбиті у лавах російської армії, причому російська армія використовувала їх просто як живий щит. І, в принципі, ця тактика у них працює. Ці міста у статично похмурому становищі. Нічого там особливо не змінюється, окрім плиточки», – зазначає військовий.
Але є і більш показовий приклад, він же головне виключення – Маріуполь. Приморське місто, майже повністю знищене під час облоги військ РФ у 2022-му, має чи не сакральне значення для Кремля. Маріуполь став вітриною, точніше, потьомкінською вітриною відновлення під російською окупацією.
Проте все ж основне призначення, яке готує для окупованих територій Донбасу Росія – це буферна зона – військовий хаб, впевнений «Східний». У тій самій Кадіївці, зазначає він, досі базуються російські війська, і для них це зручно.
«Вони там живуть у цих руїнах. І такий вигляд, як у Попасної, для росіян цілком оптимальний для решти Донбасу… Ця так звана санітарна зона, як називає її Путін, вона виглядає наступним чином – стираються під нуль міста і створюється такий певний образ військового хабу, одного великого суцільного, де є більш тилові бази, як, наприклад, Стаханов, який стоїть ще, і Попасна, яка стерта під нуль. Тобто це просто прошарок між справжньою Росією і вільною Україною», – каже військовий.
Денис Казанський, блогер та журналіст із Донецька, автор книжки «Як Україна втрачала Донбас» (2020), звертає увагу і на саму Росію – як живуть в її регіонах.
«Відповідаючи, а чого вони Донбас не відновлюють – вони і Тверську область [РФ] не відновлюють, вони і свою Кіровську область [РФ] не відновлюють. Я спочатку тому і говорив ось тим жителям Донбасу, проросійським, що ви хочете в Росію, але ви не розумієте, що на вас там чекає. Ви вважаєте, вам Росія тут буде, на Донбасі, Москву будувати? Ні. Москва в Росії одна, а решта працює на Москву. І тому, відповідно, у вас, ваше майбутнє, це не Москва, ви не туди дивіться», – каже Казанський в інтерв'ю телепроєкту Донбас Реалії.
А дивитись він пропонує на російську версію Донбасу, Кізелбас – Кізелівський кам'яновугільний басейн у Пермській області.
«[Він] ще не покинутий повністю, але теж він жив так само, як український Донбас. Усі шахти закрили, шахтарів викинули на вулицю. Депресивні міста, де фактично не виникло нічого нового. Ось це майбутнє Донбасу у Росії», – наголошує Казанський.
Знищити щоби що?
Навіщо тоді взагалі Донбас Росії, який вона прийшли нібито звільняти – гібридно у 2014, відкрито – у 2022-му? Журналіст Денис Казанський зауважує, що як і Крим, Кремль міг тоді анексувати захоплену частину Донбасу – замість цього «футболив».
«Мені здається, що це вже якийсь, мабуть, принциповий проєкт для Путіна. Тобто ось із принципу – забрати і не віддати. Тому що до повномасштабної війни 2022 року Росія всім своїм виглядом показувала, що ніякий Донбас їй не потрібен. Для Росії Донбас був свого роду інструментом тиску на Україну, для виконання якихось певних «хотілок». І, відповідно, такою собі розмінною монетою», – каже Денис Казанський.
І наголошує, що після 2022 року Росія використала Донбас як інструмент експансії України – плацдарм для агресії та джерело «гарматного м'яса» для фронту.
«Зараз Росія це сприймає, очевидно, як трофей. Мовляв, ми воювали не дарма, ось шматок території. Але ні ці люди, ні ці міста, ні підприємства для них не становлять жодної цінності. Тому що ми бачимо, що вони їх безжально знищують», – підсумовує журналіст.
Покровський напрямок, вересень 2024
Станом на вересень 2024 року російський наступ на Донбасі триває – на його темпи не вплинули ані шалені втрати у армії РФ за попередні два з половиною роки, ані Курська операція Сил оборони України в Росії. Наразі бої йдуть в передмістях ще донедавна тилових, а значить – відносно цілих – міст та містечок Донбасу: Селидового, Українська, Гірника. В зоні артилерійського ураження армією РФ перебувають Мирноград, Покровськ, Костянтинівка. КАБами агресор вже нищить Краматорськ, Слов'янськ та Дружківку – останні великі вільні міста Донецької області.
Майже 1,5 млн осіб, за даними Мінсоцполітики, мали статус ВПО на 2021 рік. Бойові дії та руйнування після початку повномасштабного вторгнення РФ змусили залишити свої домівки близько 10 млн українців, тобто кожного четвертого.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців; цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
- Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень;
- навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи;
- запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої;
- публічне підбурювання до вчинення таких дій.
Прочитати повністю можна на Донбас Реалії.