«Житло – це наша опорність», - каже ріелторка Олена Маленкова. В 2014-му році вона виїхала із рідного Донецька, захопленого росіянами, сподіваючись вже за пару місяців повернутися до дому. Яким же болісним було усвідомлення того, що повернутися не вдасться. Вона пригадує, що плакала кожного дня, засинаючи в чужих стінах орендованої квартири. А потім включилася у боротьбу із власною державою за право отримати будь-яку допомогу, яка б дала можливість придбати нове житло замість втраченого.
Проблеми переселенців 2014 року хвилювали уряд не більше, ніж теперішніх. Тож пані Олені доводилось вирішувати самотужки більшу частину проблем. Досвід ріелторки допомагав їй і давав розуміння, чому так важко було умовним «донецьким» або «луганським» орендувати квартиру, чому не хотіли власники житла мати справу з переселенцями, і чому це не завжди була стигматизація.
Щоб позицію переселенців почула влада, Олена Маленкова увійшла до складу Комітету Верховної Ради у якості радника.
«Ніхто не хотів нам давати житло. Мабуть, ми були не тим електоратом, до думки якого варто дослухатися. Але і іноземні фонди, які готові були вкластися в допомогу переселенцям, теж не розуміли наші потреби. Німці, які запропонували побудувати для нас модульні будиночки, не уявляли, з ким мають справу. Ми ж не сірійці, казала я їм. Нам не потрібні вагончики. Нам потрібно повноцінне житло, де б ми могли будувати своє життя».
На жаль, за 10 років, що минули з початку війни, в позиції влади щодо вирішення проблеми переселенців мало що змінилося. Змінилася лише кількість людей, яка втратила свої домівки і потребує допомоги. Тож ми вирішили розпитати Олену Маленкову, яка ситуація зараз на ринку нерухомості, і чи допомагають тепер державні програми переселенцям повернути собі відчуття дому.
«Ситуація на ринку нерухомості, принаймні в столиці, мало змінилася. Моя компанія працює переважно у Києві і Київській області, тому можу судити в першу чергу про цей регіон, - розповіла Олена Маленкова. – Перш ніж потрапити до Києва, я 20 років працювала ріелторкою у Донецьку. Взагалі я випадково потрапила в професію. В 90-ті намагалася вирішити власні житлові питання, і поки проходила всі кола пекла, зрозуміла, що можу допомагати іншим.
У нас в Донецьку було досить камерне коло спілкування, і досить організований ринок нерухомості. Тут, в Києві, я зіштовхнулася з абсолютно диким ринком. Коли ми з чоловіком почали шукати тимчасове житло для себе, і мені ріелторка стала показувати варіанти житла, я була шокована. Я сказала їй: «У нас в Донецьку за таке били в обличчя». Тут ніхто не зважав на те, що квартиру треба готувати до оренди чи до продажу. Багато хто навіть елементарно не намагався прибратися або вивезти власні речі. Так, власне, триває і зараз. Лише в сегменті дорогої нерухомості, від 1000 доларів, починають діяти правила. А все що нижче за ціною – все на совісті власника. І це мене досі дивує».
Олена Маленкова констатує: ринок нерухомості в Україні досить хаотичний. В ньому не захищені інтереси ані власника, ані того, хто купує, орендує житло. Від того багато ускладнень.
«Наведу лише один приклад. Після 2014 року багато переселенців казали, що не можуть орендувати житло. Стверджували, що це через донецьку або луганську прописку, і скаржилися на ганебне ставлення до себе з боку інших співгромадян. Але у якості ріелторки я мала можливість спілкуватися із власниками житла, питати їх, чому вони не хочуть мати справи з переселенцями. І мені пояснювали: тому що їхні власні права в такому випадку не захищені. Уявіть, людина з окупованого Донецька (умовно) орендує житло, а потім перестає платити орендну плату, ще й вивозить певні речі з орендованої квартири, а потім повертається в окуповане місто і фактично зникає. Ніякі звернення в поліцію в такому випадку не будуть мати результату. Зрозуміло, що власники побоювалися такого варіанту і не хотіли мати додаткових проблем. Тобто це була не стигматизація, а правова незахищеність. В результаті страждали обидві сторони», - каже Олена Маленкова.
На її думку, українському ринку нерухомості дуже не вистачає окремо прописаних законодавчих норм, проте ця робота – складна і довга, і поки що немає бажаючих нею займатися.
Взагалі державна машина досить неповоротка.