Минулими вихідними в Запоріжжі пройшов перший після початку повномасштабного вторгнення GogolFest. Фестиваль сучасного мистецтва відкривався виставою, присвяченою Маріуполю. Дерево пам’яті, яке встановили в парку Металургів в Запоріжжі, майже повністю повторює Дерево життя, яке було встановлене в Маріуполі під час останньої вистави Гогольфесту – в травні 2021 року. Але журналісти 0629 побачили одну суттєву відмінність.
…
Траса Маріуполь-Донецьк Н-20. За Касьянівкою – ліворуч, повз сосновий лісок – галявина, поруч – низинка, а через неї – старий міст. В 2021 році все це вкупі стало декорацією унікальної вистави «Дорога додому», яку влаштував режисер Влад Троїцький.
Цю дорогу із заплющеними очима може пройти будь-хто з Маріуполя чи Донецька. Але після 2014 року ця дорога стала порожньою. Сотні тисяч людей втратили свій дім, втратили можливість потрапити в свої домівки. Перфоманс, який розіграв прямо у степу, на трасі, Влад Троїцький, багато в чому був створений для цих людей.
Фото Сергія Ваганова, 0629
«Троїцький – чемпіон гри на нервах», - сказав один із журналістів, який приїхав подивитися «Дорогу». І мав рацію. Те, що розвернулося перед очима аудиторії, справді хвилювало, захоплювало і - перетворювало.
Уявіть широкий ковиловий степ. Серед степу височить гранітна прямовисна скеля. На вершині – скляний купол, куди піднявся знаменитий етно-хаос гурт DakhaBrakha, біля підніжжя, прямо на камені, як на екрані, – 3D інсталяції у стилі картин Марії Примаченко, а під мостом – стилізоване Дерево життя.
Тиша. І раптом її розриває сильний, чистий та пронизливий голос DakhaBrakha. Він розноситься на кілометри точно.
Акустика така, що перші хвилини навіть важко зрозуміти, звідки летить звук. А поки ти роздумуєш над цим, музика вже піднімає тебе над степом.
Трохи згодом ти починаєш розуміти, що вона проникає всередину тебе, і ти вже сам звучиш, як музичний інструмент (і це не фігура мови).
А потім раптом ти перестаєш бути глядачем і стаєш учасником дійства. І ось уже летиш разом з іншими в божевільному хороводі, пробігши за одну мить довгий шлях від народження, дорослішання, до кохання, розставання і втрат - знову до відродження.
Перфоманс був буквально прошитий символами, які ведуть до глибинних витоків української культури. Його унікальність в тому, що «Дорога додому» ніколи не повториться. У вирії подій, які відбулися останніми роками, слово «ніколи» звучить аж занадто пророче.
Бо ніколи не можна буде повторити не тільки цієї вистави, декорацій, акторів (когось вже і немає на цьому світі), а самого настрою такого вже не буде.
Але повернемось до декорацій. На перфомансі у Маріуполі головною дієвою особою стало Дерево життя. Воно було встановлене на мосту, а корені того металевого дерева спускалися аж до землі, проростаючи крізь бетонну споруду.
Дерево, яке зробили в пам’ять про Маріуполь у Запоріжжі (а створив то дерево молодший сержант ЗСУ, художник-постановник Дмитро Костюмінський) – без коріння.
Фото Дмитра Смольєнко, Бабель
Воно таке саме, але без того єдиного, що тримає людину на рідній землі.
Не знаємо, чи то випадково відпала важлива деталь, чи ні (скоріш за все, у Влада Троїцького такі речі не бувають випадковими), але це створило новий символізм. Дерево пам’яті про Маріуполь якнайкраще символізує сотні тисяч людей, які втратили ґрунт під ногами і опору свого життя.
Фото Дерева пам’яті зробив фотограф видання «Бабель» Дмитро Смольєнко. Більше фото з GogolFest у Запоріжжі – ТУТ.
Фото Дерева життя і інші прекрасні фото з перфомансу «Дорога додому» зробив донецько-маріупольський фоторепортер Сергій Ваганов. Більше фото з перфомансу у Маріуполі - ТУТ