Під час облоги Маріуполя навесні 2022 року відбулася дипломатична зустріч в Туреччині між представниками українського та російського МЗС. Тоді Дмитро Кулеба запропонував зробити 24-часовий гуманітарний коридор з Маріуполя. Але Сергій Лавров сказав, що це питання вирішують військові. Схоже було, що сам він не мав ніяких повноважень та не володів інформацією. Взагалірішення про повномасштабну війну проти України було ухвалене РФ у супервузькому колі.
Про це розповів колишній очільник Міністерства іноземних справ України Дмитро Кулеба під час інтерв'ю "24 Каналу". Приводимо його розповідь про міністра іноземних справ РФ Сергія Лаврова.
- Ви сказали на початку, що найважчі переговори були з одним з представників азійських країн. Проте ви в одному з інтерв'ю казали, що найважчі переговори – це тоді, коли хочеться заїхати по обличчю.
-Так тоді й хотілося.
-І ще заїхати по обличчю хотілося і Лаврову. Тоді була зустріч в Анталії у 2022 році, про що конкретно говорили?
-Там була дуже висока ціна будь-якої помилки, навіть найдрібнішої. Щойно я увійшов в кімнату переговорів, то вимкнув всі емоції. Увімкнув їх лише тоді, коли вийшов. У такій ситуації емоція зіграє проти тебе, зробить тебе слабшим. Це були, напевно, єдині переговори в моєму житті, які я провів, як машина. Просто штучний інтелект, який повністю сфокусований на обробці інформації, калібруванні своїх слів, повністю позбавивши себе будь-яких емоцій.
Лаврову це не вдалося зробити. Він не почував себе впевнено й продемонстрував, що не такий страшний вовк, як його малюють. Тоді я усвідомив, що Лавров, безумовно, є сильним дипломатом, але не настільки сильним, як звикли про нього думати, що він ніби ідеал дипломата топрівня.
Нас було 9 людей в кімнаті без ЗМІ. Сиділи 3 міністри – я, Лавров і турецький колега Мевлют Чавушоглу. У кожного поруч було 2 людини. Ми все відпрацювали. Саме тоді я зрозумів, що він, найімовірніше, не знав про початок війни й не впливав на ті рішення, які ухвалювались. Можливо, зараз це змінилося у них.
Там був такий епізод. Я запропонував домовитися про хоча б 24-годинний коридор з Маріуполя, бо все це відбувалося на тлі облоги міста. Лавров відповів, що ці питання мають розв'язувати військові. Я говорив, що давайте зараз подзвонимо кому треба. Я – нашому міністру оборони, а Лавров – своєму. Але той відповів, що це не в його повноваженнях. Тоді я сказав, що міністри закордонних справ мають повноваження обговорювати все що завгодно, давайте тоді президентам подзвонимо.
Він щось там фиркнув і відмовився дзвонити. Хоча я тоді реально був готовий дзвонити Олексію Резнікову або президенту, щоб узгодити це все. За цим "пінг-понгом" турецька делегація спостерігала з великим захопленням. Зрештою Лавров показав, що він не може наважитися подзвонити своєму керівництву, щоб розв'язати якесь питання, і що він взагалі не налаштований на розв'язання будь-яких питань.
Турки це побачили – і зрозуміли, в кого яка мета. Лавров хотів виступити такою "димовою завісою" для війни, імітацією дипломатії. Моя мета була розв'язати конкретні проблеми, берегти життя українців та намагатися зупинити війну.
-Лавров показав обличчя російської дипломатії на БРІКС. Поширили відео, як Лаврову стали на ногу, потім він длубався в носі, коли Путін щось там говорив. Ось обличчя того, що ми називаємо російською дипломатією.
-Тролінг у дипломатії – це в принципі нормальна та правильна штука. Це нормально, коли люди хочуть потролити, випустити пару та емоції. Але Росія – дуже серйозний ворог.
Будь-яка війна – це війна двох систем. Ми можемо скільки завгодно тролити Лаврова та російських генералів, які мають кумедний вигляд, але потім читаєш новини з фронту і розумієш, що російська система працює. Так, вона має страшні втрати, перемелюючи життя людей, але система працює. Я не проти тролінгу, але я б більше фокусувався на тому, щоб Україна побудувала систему, яка буде здатною вперше в історії зупинити Росію.
Про те, як українська дипломатія поставила на місце російську дипломатію – можна розповідати нескінченно. Є дуже багато прикладів, як ми "тягали їх по столу" в різних місцях і змушували "вмиватися власними соплями та сльозами", але ж не в тому суть, щоб сидіти та розповідати, які ми круті. Суть в тому, аби перемогти.
Я завжди кажу, що не треба занадто захоплюватися цими історіями про недолугу Росію. Треба щодня працювати над створенням системи української держави, яка здатна вперше в історії зупинити Росію. Де зупинити? Як зупинити? Це вже інші питання. Це війна двох систем, якщо хочемо вижити, то маємо цю систему побудувати.
А рішення для побудови цієї системи всередині в Україні: у боротьбі з неефективністю, з несправедливістю, з корупцією, з недолугістю, з роз'єднаністю. Ось цими проблемами треба займатися щодня, щоб стати сильними. Наша внутрішня сила – це наш єдиний шлях. Якщо ми все делегуємо партнерам, то зрештою доведеться виконувати те, що вони скажуть. На жаль, історія України свідчить про те, що це нічим добрим для нас ніколи не закінчується.