Маріупольчанка Уляна Токарєва була керівником громадських організацій "Маріупольська спілка молоді", "Рада жінок Донеччини", співзасновником громадської організації "Безбар'єрність".
Один із її проєктів - система реагування на випадки домашнього насильства у Маріуполі. Це притулок для жінок, які постраждали від насильства (шелтер) і алгоритм дій усіх структур, що допомагають. Він включає роботу з правоохоронними органами, навчання тих фахівців, які стикаються з постраждалими жінками та агресорами щодня: дільничними інспекторами, патрульними.
Від 2022 року Уляна Токарєва працює заступницею міністерки соціальної політики і робить важливі справи для суспільства.
Про свою роботу вона розповіла в інтерв’ю виданню Укрінформ. 0629 наводить основні цитати інтерв’ю.
Понад 4,6 млн українців мають статус внутрішньо переміщених осіб.
Незважаючи на те, що велика частина українців переїхала в пошуках тимчасового захисту за кордон, ми бачимо зростання потреб у соціальних послугах. І це цілком зрозуміло: багато людей перемістилося і всередині країни.
В Україні зараз проживає більш як 4,6 млн тих, хто має статус внутрішньо переміщених осіб. Хоча розуміємо, що далеко не всі люди, які переїхали з постраждалих територій, мають офіційно статус. Багато хто його не оформлює, знижуючи таким чином навантаження на державний бюджет.
Багато родин наших захисників та захисниць також потребують підтримки: від психологічної і до соціального супроводу у вирішенні багатьох інших питань. Тому ми і бачимо різке зростання кількості людей, які потребують соціальних послуг і отримують їх. Щонайменше, збільшення потреби – у 3 рази, ніж навіть у 2022 році.
Уляна Токарєва, Фото Укрінформ
Близько 2 мільйонів людей отримали соціальні послуги минулого року
Це дуже багато. Більша частина пов’язана з людьми старшого віку і з людьми з інвалідністю. Наприклад, це доглядові послуги: коли людина не може сама про себе піклуватися за місцем проживання, тобто вдома. Доглядові послуги отримує 400 тисяч українців. Далі йдуть послуги допомоги у побутових справах людям з інвалідністю та людям старшого віку – це близько 600 тисяч осіб.
Соціальні послуги отримують люди, які переїхали з постраждалих громад, – це близько 200 тисяч родин. Це без врахування фінансових компенсацій і допомоги.
Росія зруйнувала 7 українських інтернатів, пошкодила — 15 закладів.
Загалом їх зруйновано 7, пошкоджено – ще 15 інтернатів і стаціонарних центрів надання допомоги. Ми передали цю інформацію до Міжнародного кримінального суду. Ще 23 заклади знаходяться на окупованих територіях.
Кожен такий інтернат, особливо у прифронтових зонах, залишається ймовірною точкою ураження російськими військовими. Тому в комунікаціях з місцевим самоврядуванням, обласними адміністраціями, які є засновниками цих закладів, міністерство наполягає на тому, що надважливо максимально переводити їх з територій, які наближені до зон ведення війни. Прийнята відповідна постанова Кабінету Міністрів з описом, як це можна зробити.
Щоб надати можливість підтримки у більш безпечних регіонах України, ми в серпні цього року прийняли постанову Кабінету Міністрів, завдяки якій можемо фінансувати доглядові послуги для людей, які не можуть самі про себе подбати.
Про релокацію геріатричних заходів та як війна впливає на здоров’я людей старшого віку
Є заклади, які перемістилися в інші області повністю – зі своїм персоналом, майном і людьми, які там перебували. Першими це зробили заклади з Херсонської області.
Із Торецька Донецької області в одну з громад на Житомирщині організовано перевезли людей старшого віку і з інвалідністю, які проживали в своїх будинках, і соціальних працівників, які їм допомагали вдома. Таке переміщення – це менший стрес для людей, бо на новому місці з ними спілкуються знайомі соціальні працівники, яким вони довіряли.
На жаль, стрес від війни дуже негативно впливає на здоров’я людей старшого віку та людей з інвалідністю. Не всі його витримують.
Приватних надавачів соціальних послуг заохочують виходити на офіційний ринок
В Україні діє дуже прогресивний закон про соціальні послуги. Згідно з його положеннями, надавати соціальні послуги (а догляд – це соціальна послуга) можуть не тільки, наприклад, муніципальні заклади, а й недержавні надавачі: громадські організації, благодійні фонди та бізнес-структури. При цьому важливо, щоб вони заявляли про те, що надають такі послуги. За цим дуже уважно стежить Офіс омбудсмена – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Мінсоцполітики бачить приватні заклади тоді, коли вони офіційно входять у Реєстр надавачів соціальних послуг. Ми в цьому питанні покладаємося на місцеве самоврядування. Його представники стежать за тим, що відбувається в громаді, і можуть точно сказати, що у них з’являються нові надавачі послуг. Далі місцеве самоврядування може мотивувати, інструктувати надавачів соціальних послуг, як їм зареєструватися офіційно, тобто діяти легально.
Щоб простимулювати приватних надавачів виходити на офіційний ринок надання соціальних послуг, Мінсоцполітики напрацювало постанову Кабінету Міністрів, про яку я вже згадувала, – постанова від 6.08.2024 № 888 про фінансування послуг підтриманого проживання та стаціонарного догляду для людей, які переїхали з постраждалих територій і є особами з інвалідністю або людьми старшого віку та потребують доглядової підтримки.
У постанові прописано механізм «гроші ходять за людиною». Відтепер виділені бюджетні кошти за надані соціальні послуги можуть отримати і приватні заклади. Але ми не перераховуємо їх надавачу послуги: комунальному чи приватному. Обирає собі надавача сама людина, якій потрібна соціальна послуга, і далі вже самостійно розраховується за рахунок отриманих коштів.
Ми вже бачимо велике зацікавлення цим механізмом з боку приватного сектору та громадських організацій. Багато хто починає подаватися на участь у цій програмі, створюючи відповідні умови для проживання та догляду людей з інвалідністю та людей похилого віку.
Хто і коли може отримати до 10-16 тисяч гривень на соціальні послуги
Доглядові послуги мають фінансувати місцеві бюджети – така позиція і зараз зберігається. На рівні громад треба постійно говорити про людей, які потребують психологічної підтримки і супроводу, про родини наших захисників та захисниць, про допомогу внутрішньо переміщеним особам. Треба адвокатувати закладення відповідних коштів до місцевих бюджетів і до місцевих соціальних програм. Враховуючи повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну і навантаження, яке зараз йде на систему соціальної підтримки, було ухвалено рішення надавати додаткове фінансування на соціальні послуги з державного бюджету.
Якщо ми говоримо про постанову КМУ №888 – це близько 10 тис. грн на одну людину на місяць; а стаціонарний догляд – близько 16 тис. грн на одну людину. Якщо ми відкриємо приватні оголошення – то це буде приблизно стільки ж. Це при тому, що ми не забираємо у людини, яка переїхала з постраждалої громади, інші виплати.
Ми рухаємося в бік ринкових цін. Тому що наша стратегічна мета – привести всіх комунальних надавачів соціальних послуг у формат роботи комунальних некомерційних підприємств. Тобто, щоб не було такого, що в громаді працює три соціальні працівники і вони намагаються виконати навантаження замість 20-ти необхідних соцпрацівників. Ні, ми маємо чітко розуміти, скільки коштує соціальна послуга, і повноцінно її фінансувати.
Нам потрібно близько 12 тисяч соціальних працівників.
Минулого року ми рахували, що нам потрібно близько 12 тисяч соціальних працівників. Із цим запитом зверталися до Міністерства економіки та Міністерства освіти, які планують державне замовлення. І державний запит був збільшений, мені здається, на 7 відсотків.
Але маємо думати, можливо, над іншим форматом навчання соціальних працівників. Бо не можемо чекати 5-6 років, допоки прийде нове покоління спеціалістів. Нам потрібно думати над тим, як залучати соціальних працівників більш швидкими темпами. Тож орієнтуємося, наприклад, на програми перенавчання та перекваліфікації, які є в Державній службі зайнятості.
Про послугу раннього втручання.
Ми зараз запускаємо послугу раннього втручання. Вона орієнтована на родини, які виховують маленьких дітей з інвалідністю або з ризиком отримання інвалідності. Для надання тільки цієї послуги нам потрібно близько 800 соціальних працівників. Плюс 140 психологів, плюс певна кількість ерготерапевтів.
Яка допомога для надання соціальних послуг надходить в Україну від міжнародних партнерів
Ми адвокатуємо перед міжнародними організаціями питання про важливість фінансування соціальних послуг у громадах. Наприклад, нову послугу соціальної адаптації для підтримки родин ветеранів і ветеранок. Для її надання ми залучаємо від міжнародних організацій фінанси, які йдуть безпосередньо на рівень областей. Нині у декількох регіонах підтримує цю послугу Програма розвитку ООН (ПРООН).
І вже громади та обласні адміністрації бачать вплив цієї послуги на формування добробуту родин захисників і захисниць, які повернулися з військової служби. На місцевому рівні вже самостійно закладають фінансування на цю послугу. Тобто вже маємо дуже важливий результат.
У бюджет 2025 року ми подали суму – 1 млрд 200 млн грн на соціальні послуги для громад.
Йдеться про кілька послуг. Догляд для людей з інвалідністю та людей похилого віку, які переїхали з постраждалих громад і за ними немає кому доглядати, – це перша послуга. Друга – психологічна і соціальна підтримка життєстійкості, це дуже важливий напрям. Також йдеться про фінансування послуги соціального супроводу військовослужбовців та їх родин або безпосередньо співпраця з військовими частинами тощо. Це на сьогодні основні загальнонаціональні напрями.
Ми допомагаємо громадам відповідати на гострі соціальні виклики. І сподіваємося, що це допоможе їм акумулювати ресурси й ефективно їх витрачати.