У XX столітті психіатрія та гуманітарні науки почали активніше звертати увагу на роль мистецтва у формуванні стресостійкості. У контексті війни, коли звичні моделі реальності руйнуються, виникає потреба в альтернативних механізмах подолання психічного напруження. Одним із таких інструментів виступає кінематограф, який, на перший погляд, не має безпосередньої терапевтичної функції, проте здатен виконувати її в надзвичайних обставинах.
Кіно — це не лише розвага, а й культурна матриця, яка моделює ситуації, пропонує поведінкові сценарії, дозволяє ідентифікуватися з героями. В умовах війни воно стає способом тимчасового повернення до уявної стабільності, у якій діють зрозумілі правила, а перемога добра є передбачуваною. Саме це, за даними низки досліджень, здатне знижувати рівень кортизолу — гормону стресу, а отже, впливати на психосоматичний стан людини.
Особливо вразливою категорією в умовах війни є діти, які втрачають не лише відчуття фізичної безпеки, а й емоційну стабільність, пов’язану з постійністю, захищеністю та підтримкою дорослих. У цьому контексті важливу роль можуть відігравати мультфільми онлайн, які доступні навіть за умов обмежених ресурсів. Перегляд доброзичливого анімаційного контенту допомагає дітям тимчасово вийти з травматичного фону, формує відчуття спокою та дає змогу відновити емоційний баланс. За даними Американської асоціації дитячих психотерапевтів, діти, які мають доступ до позитивного візуального контенту, демонструють нижчий рівень тривожності, поліпшення сну та стабільнішу поведінку.
Не менш важливо, що сучасна анімація часто містить елементи наративної терапії: герой проходить випробування, вчиться співпереживати, долає труднощі — це дає дитині надію й приклад адаптивного мислення. Якщо перегляд супроводжується обговоренням із дорослими, ефект підсилюється: дитина отримує змогу проговорити свої страхи, перенести внутрішній хаос у вербальне поле.
Узагальнюючи, можна стверджувати, що кінематограф — зокрема для дітей — здатен виступати не лише джерелом естетичного переживання, а й важливим психотерапевтичним засобом у часи масштабних соціальних потрясінь. Його потенціал у подоланні колективної травми лише починає оцінюватися в наукових колах, однак практика вже демонструє очевидні результати: екранне мистецтво — це не втеча від реальності, а іноді єдина можлива форма контакту з нею.