Три спроби потрапити в лікарню і одна смерть. Історія Анатолія Такаджи, який у 72 роки помер від коронавірусу

Маріуполець Анатолій Такаджи 11 жовтня відчув слабкість, а на вечір почала підніматися температура. ПЛР-тест підтвердів коронавірус. З кожним днем 72-річному чоловіку гіршало, родичі неодноразово намагалися покласти його в лікарню, але через нестачу місць у госпіталізації відмовляли. На третій раз швидка таки поклала його у 4 міську лікарню, але через кілька днів він вже не міг дихати навіть під киснем. 28 жовтня Анатолій Федорович помер.

0629 поспілкувалися з племінником Анатолія Такаджи - директором маріупольського медичного центру "Доктор Верум" Валерієм Авер'яновим, і ось що він розповів...

Мій дядько Анатолій у віці 72 років не мав супутніх хронічних захворювань, загалом мав гарне здоров'я та великий резерв для інтенсивної терапії. Важливо також сказати, що дядько, на жаль, не був вакцинований і раніше коронавірусом не хворів.

Перші дні хвороби

Перші симптоми у Анатолія Такаджи з'явилися ввечері 11 жовтня - це загальна слабкість. 12 жовтня у нього почала підійматися на вечір температура до 38,5 °С.

13 жовтня він пішов до сімейного лікаря в ЦПМСП №2, яка назначила йому лікування та направила на безкоштовний ПЛР-тест. Але попереду було свято 14 жовтня і цілих 4 вихідних дні. Відповідно, не працювали лабораторії. Цей факт мене дуже обурює, бо такі установи мають працювати цілодобово. 13 жовтня він зробив тест, а повідомити результати йому пообіцяли аж 19 жовтня.

Перша спроба госпіталізації

Усі ці чотири вихідних, з четверга по неділю, Анатолій збивав високу температуру парацетамолом, пив багато води та приймав противірусний засіб гропринозин, як йому радила сімейний лікар. Але температура не відпускала, почався сухий кашель, біль у грудях та задишка, а також розлад шлунку - це якраз один з клінічних проявів коронавірусної хвороби.

Почувши це все по телефону у неділю 17 жовтня,  я рекомендував йому викликати швидку. На той момент ургентною була міська лікарня №9, куди його і відвезли. Але дядько ще не мав на руках ні позитивного ПЛР-тесту, ні рентгену легень і його життєво важливі показники не відповідали теперішнім жорстким критеріям госпіталізації. Йому поміряли сатурацію (ред. насиченість крові киснем), яка була 96%, та тиск - все відповідало нормам. Проте Анатолій на місці наполіг на швидкому тесті на антиген COVID-19. Результат йому не сказали, відповіли, щоб він відправлявся додому пити таблетки, але між собою медики перешепталися, що у нього дві полоски (ред. - позитивний результат).

Я вважаю, що через те, що його привезли в цю чергову лікарню для хворих на коронавірус уже ввечері, тобто за день вона вже заповнилася, то його не поклали. Якби не було такого завантаження медичної системи, якби це був хоча би початок жовтня, то його ще б тоді поклали в лікарню.

Позитивний ПЛР-тест

У понеділок 18 жовтня вже був робочий день, я почав піднімати питання про негайні результати ПЛР-тесту Анатолія, і тест виявився позитивним. Після цього дядько пішов до сімейної лікарки, яка відразу його відправила на рентген легень. Але там була черга з 70 людей. 3,5 години він почекав, але лихоманка давалася взнаки і він втратив свідомість. Його відкачали, вивели на вулицю, посадили на лавку, там ми з ним зідзвонилися і я поїхав забирати його, щоб знову спробувати покласти в лікарню.

Друга спроба госпіталізації

Того дня ургентною була вже міська лікарня №4. Там був повний аншлаг. Кожні 10 хвилин туди під'їжджала швидка, а інколи й всі чотири. З кожної з них виводили чи виносили на носилках по 1-2 хворі людини.

У приймальному відділенні потрібно було теж відстояти чергу, яка нараховувала багато десятків людей. За рахунок того, що там вузький коридор, який веде у вестибюль, то неможливо було зробити якусь фільтрацію, тобто живу чергу в приміщенні на 5 пацієнтів, а решта хай записується на вулиці і заходить всередину по виклику, щоб мінімізувати контакти. Бо кожного хворого супроводжував як мінімум один родич, всього у приміщенні назбиралося до 100 чоловік. Звісно, всі ми отримали серйозний вірусний удар. Велика ймовірність, що через тиждень чи 10 днів комусь з цих супроводжуючих знадобиться така ж допомога, і вони знову опиняться у цьому відділенні, але вже як пацієнти.

Я тоді з Анатолієм простояв у черзі 5,5 годин. Дехто не витримував, скандалив, комусь ставало ще гірше, вони розверталися й поверталися додому. Там було справжнє пекло. Вже потім я подивився звіт: у той день міська лікарня №4 госпіталізувала 110 чоловік. І тоді ж різко почали готувати під ковідне відділення неврологічне відділення і інші.

Хочу донести людям, що чим більше буде завантажена медична система - тим менше уваги буде кожному пацієнту. Якщо у ковідному відділенні, в якому 120 ліжок і воно розташоване на двох поверхах, всього 2 медсестри і 1 черговий лікар, то ви можете уявити, який об'єм медичної допомоги отримують всі ці пацієнти, більшість з яких у важкому стані та знаходяться на кисневій підтримці.

Анатолія на цей другий раз теж не поклали в лікарню, бо в нього тоді була сатурація 91%, хоча на моєму пульсоксиметрі у нього було 88%. Тоді ми таки добилися, щоб йому зробили рентген, який мене заспокоїв, бо я очікував побачити там ураження легень.

Штам "Дельта" розвивається дуже швидко. Якби дядько перехворів весняним штамом - "Альфою", то ми б його врятували. На цьому рентгенівському знімку у Анатолія були абсолютно чисті легені, тобто нічого не виказувало початок пневмонії. А через 10 днів патологоанатом після розтину тіла констатував, що легені були на 100% уражені, мікрокапіляри не функціонували, стався обширний інфаркт легені, який і призвів до смерті.

Лікування вдома

Ввечері того дня, 18 жовтня, ми повернулися додому і я розпочав самостійно його лікувати, бо я повністю вакцинований, а шукати якогось медичного працівника, який приходив би додому - не було часу. Кілька днів я робив Анатолію внутрішньом'язеві уколи, почав застосовувати антибіотик, який призначили лікарі, та інші необхідні ліки. Після другого уколу антибіотика, у дядька навіть поліпшилося самопочуття, збилася температура.

Що цікаво, 20 жовтня у під'їзд дядька заходили медики швидкої допомоги, але у квартиру на іншому поверсі. Вже після смерті Анатолія співставив усе і зрозумів, що саме ліфт став джерелом зараження, бо у під'їзді дядька у один і той самий період тяжко захворіли коронавірусом жителі чотирьох різних поверхів, які не спілкувалися між собою. Всі вони були госпіталізовані, а скільки хворих з його під'їзду, які хворіли вдома - я навіть не знаю. Я підняв це питання і вже потім там обробляли під'їзд та ліфт.

Третя спроба госпіталізації

20 жовтня сатурація у Анатолія вже була на одному пальці 67%, на іншому - 71%, кінцівки холодні, блідий носогубний трикутник. Я приймаю рішення спробувати втретє покласти його в лікарню.

Бригада швидкої допомоги оцінила його стан як важкий і десь через 2,5 години він вже лежав у відділенні неврології міської лікарні №4, яке якраз того дня було переформатоване під ковідне. На той момент він вже не міг переміщатися самостійно, бо падав.

Заступник завідуючого відділенням сказав мені тоді, що того дня всі місця у цьому новому відділенні для хворих на ковід - одразу повністю заповнилися людьми, і що серед цих 40 пацієнтів не було жодного вакцинованого навіть однією дозою.

Перебування в лікарні

Всі ліжка у цьому відділенні забезпечені киснем і з цих 40 людей лише 2-3 його не потребували. Мого дядька після госпіталізації до кисню підключили одразу, призначили стероїди, дихальні аналептики та розпочали гепаринотерапію (ред. - щоб розрідити кров). Спочатку рівень кисню в крові Анатолія піднявся до 98%.

Але незважаючи на інтенсивність терапії, стан хворого надалі не стабілізувався, і 23 жовтня був призначений ремдесивір (ред. - лікарський препарат, який інколи застосовують у боротьбі з ковідом) за схемою, коли сатурація була вже 73% навіть на кисневій підтримці. Так, сатурація може падати навіть під киснем. У дядька почалося кисневе голодування, додалися психічні порушення у вигляді агресивності, негативізму, несприйнятті лікування, неадекватність у діях.

Те, що він сам почав відкидати лікування - стало одним з факторів, який завадив одуженню мого дядька. Можливо, потрібно було вводити заспокійливі медикаменти, фіксувати його тіло, переводити на ентеральне (ред. - харчові суміші вводяться через зонд) харчування та продовжувати лікування. Це загальносвітова практика.

Ліки, продукти можна було передавати через тамбур, у якому було маленьке пластикове вікно. Деякі ліки, фізрозчини, шприци та інші витратні матеріали є у відділення. Все інше, включаючи додаткову лабораторну диагностику, - за власний кошт.

Дізнавався про стан Анатолія телефоном від його лікарів. До того ж, під час того, як він лежав в лікарні, я наполіг на щоденному лабораторному контролі усіх показників крові, робили йому УЗІ черевної порожнини, нирок. Це все за власний рахунок. Важливо було контролювати всі можливі показники на фоні цієї складної терапії. Жодні показники не говорили про те, що його стан буде критичним.

Останні дні

Але тут якраз чим характеризується "Дельта" - вона носить хвилеподібний характер, тобто на фоні уявного покращення самопочуття пацієнта - спостерігається обрив всіх його життєво важливих показників переважно увечері та вночі.

25 жовтня різні показники почали відходити від норми. 26 жовтня з'являються ознаки невираженої ниркової та печінкової недостатності та гіперглікемії (ред. - підвищення рівня глюкози в кров). 28 жовтня у дядька розвивається раптова дихальна та серцева недостатність і незважаючи на реанімаційні заходи - він помирає.

Перевести Анатолія до реанімаційного відділення раніше не було можливісті, бо усі реанімаційні ліжка вже були зайняті пацієнтами у тяжкому та критичному станах, а коли ліжко звільнялося, то обирали реанімувати більш молодих людей.

Ми втратили здорову людину, а як бути з тими пацієнтами, у яких є супутні захворювання? Наприклад, пієлонефрит (ред. - запальне захворювання нирок та сечовидільної системи) чи серцево-судинні проблеми. Там буде термін для інтенсивної терапії ще менший.

Похорони

Коли ми збирали вже тіло, то всі ритуальні служби були зайняті. Як тільки я отримав довідку про смерть, то звернувся у ритуальну службу, де мені сказали, що найближчий день, який могли запропонувати - післязавтра. А це була субота. Деякі морги Маріуполя не працюють по вихідних, тобто потрібно самому домовлятися, брати ключ від моргу у приймальному відділенні, самому знаходити свого родича у морзі і самостійно забирати. На щастя, у мене такого не було, але декому довелося пройти і таке випробування.

Я заходив в морг забирати дядька і побачив не менше 20 тіл у кімнаті, яка була вже заповнена. Це все ті, які померли від ковіду, бо вони зберігаються окремо від померлих через інші хвороби.

Площа окремої секції для померлих від ковіду на Старокримському кладовищі - вражає. Велику кількість насипів зі свіжою глиною видно навіть на Гугл-картах.

Як вакцина захистила Валерія

Те, що я був вакцинований - мене неабияк врятувало. Я зробив обидві дози Pfaizer ще влітку, і знаходячись весь час у тісному контакті з хворим на коронавірус дядьком - не захворів або переніс хворобу дуже легко.

У тому числі я більше 5 годин знаходився у приймальному відділенні (ред. - коли вдруге Анатолій намагався лягти в лікарню) з десятками хворих у закритому приміщенні, які знімали маски, бо їм було важко дихати. На собі я відчув вірусну атаку якраз на ранок після того дня. Почало шкребти горло і сльозилися очі. Тоді ж я вирішив піти на самоізоляцію. Щоб не заразити сім'ю - я переїхав у квартиру дядька. Протягом трьох днів у мене піднімалася температура, але потім все пройшло.

До речі, "Дельта", як більш небезпечний і агресивний вірус, витісняє не лише інші штами ковіду, але й інші віруси, які передаються повітряно-крапельним шляхом. Тобто грип нікуди не дівся - ковід його просто витіснив, "задушив".

Читайте також: «Почувствовала себя министром». Мариупольчанка Людмила Пахомова рассказала, как ее лечили от коронавируса

Це межа. Ліжка у міських лікарнях Маріуполя закінчилися

«Мы вынуждены выписывать больных людей». Откровения мариупольского врача

"У вас був вибір, ви самі захотіли померти", - лікар-радіолог про ситуацію у ковідних відділеннях