Окупанти знищили повністю лікарню імені Мацука в Маріуполі. Де шукати пацієнтів, - ФОТО, ВІДЕО

За два дні, 4 та 5 квітня, окупанти повністю знищили Маріупольську міську лікарню імені Мацука №4. Не залишили нічого – тільки груду каміння. В лікарні  було біля 300 поранених, серед яких 20 дітей. Всіх їх депортували. Так завершилась героїчна робота дев’яти лікарів, які під кулями та «Градами» рятували життя мирним людям.

«В лікарні не було жодного пораненого військового. Тільки цивільні. Але це нікого не захистило», - кажуть лікарі.

А почалась війна для четвертої лікарні раніше за всіх – вже 24 лютого ворог розпочав системні обстріли Східного. І перші поранені почали поступати звідти, а ще - з навколишніх сіл. 

Терміново потрібно було перебудовувати роботу. В лікарні зберігалась велика кількість кисню. Він залишився ще з ковідних часів. І головний лікар Володимир Жигіль дав розпорядження спустити кисень у повітря, бо в разі потрапляння снаряду у кисень міг би статись дуже потужний вибух.

Першими під удар російської артилерії потрапив пологовий будинок №2. Там ще приймали роди. Спочатку всі бігали то у підвал, то у пологовий, але починаючи з 27 лютого вже ніяких оепрацій не проводилось, а всі пологи проходили тільки у підвалах.

Головна будівля лікарні теж потрапила під обстріли в останні числа лютого.  Спочатку ракети прилітали на подвір’я, потім бомба впала прямо на операційні, і довелось їх терміново переобладнювати в інших містах.

«Взагалі-то ми переносили наші операційні декілька разів, тому що обстріли руйнували то один, то інший бік лікарні. Вже на початку березня в лікарні не залишилось жодного цілого вікна», - розповідають лікарі.

На початку березня швидкі перестали привозити поранених до четвертої лікарні. У цей час обстріли змістились з Лівобережжя і розширились по всій площі міста. Але через військові дії сполучення між районами були майже повність призупинені. Тому четверта лікарня стала прихистком для поранених тільки Лівобережного району. Їх приносили на руках, привозили на машинах зі всього Лівого.

Як працювали, і що з лікарнею трапилось 4-5 квітня, розповідає один з лікарів, який до останніх хвилин знаходився в лікарні поруч з пацієнтами. Ми не називаємо його прізвище, тому що він і зараз – в небезпеці.

«Нам, як і іншим лікарням, не вистачало дизеля, води, медикаментів. Добрі люди привозили періодично, допомагали. Але ми ніколи не знали, чи зможемо працювати завтра.

Не вистачало дуже хирургів, нейрохирург нам був дуже потрібний, бо травми, з якими до нас потрапляли люди, були досить специфічні і потребували таких фахівців. 

В травматологічному відділені у нас були найважчі пацієнти. Але спочатку ми всі справлялись.

20 березня більша частина лікарів просто залишили лікарню і не повернулись.

На тих, хто залишився – 6 лікарів - була величезна відповідальність за поранених дітей, лікування та харчування хворих. 

Але нічого. Ми впорались. Починаючи з 20 березня у нас в лікарні кожен лікар став хірургом, кожна медсестра – лікарем, кожна санітарка – медсестрою.

А тим часом обстріли не припинялись.

19 березня загинув дитячий інфекціонист Анатолій Казанцев. Він був поруч з дітьми, коли почався обстріл. Осколкове поранення.

Обстріли посилювались. Але нам все ще вдавалося працювати і рятувати людей.

В лікарні залишалось близько 300 пацієнтів. Серед них і діти. Наймолодшому було лише два місяці. Було багато дітей.  Частина дітей залишилась  без батьків і без дома.  Четверо дітей були важко поранені. Одна дівчинка 8,5 років була у надважкому стані.

Серед таких  -  Ємельяненко Олексій. Хлопчик жив з батьками і бабусею на вул. Полтавській, 42. Пряме влучання снаряду. Мама і тато хлопчика загинули на місці. Олексія врятувало лише те, що він переховувався під дробиною. Всі уламки упали на дробину. Олексія завалило. Його відкопували. Хлопця доставили в лікарню з важкою черепно-мозковою травмою. Ми робили операцію без томограми. Бо не мали змоги робити. І нам вдалося врятувати хлопця. Звичайно, йому потрібне додаткове лікування. Є проблеми з одним оком.  Треба консультація нейрохірурга. Але ми врятували його. Його бабуся під час бомбардування знаходилась в іншій кімнаті і залишилась неушкодженою. Дуже сподіваюсь, що їй вдасться долікувати онука.

Ось так ми працювали. Але 4 квітня лікарню просто почали знищувати вогнем.

Це був справжній ад. Якщо раніше я не можу сказати, що по лікарні били прицільно, то 4 квітня росіяни стріляли саме по лікарні.

Міни влітали в приміщення і розривались прямо у відділеннях. Все почало горіти.

Важко передати, що ти відчуваєш, коли на твоїх очах великий металевий уламок снаряда влучає прямо у серце твоєму колезі Сергію Власюку. Він загинув на місці.

Під вогнем ми стали терміново рятувати поранених, виводити тих, хто міг ходити, переводити в інші підвали. 

Прицільні обстріли по лікарні продовжились і 5 квітня.

І коли нарешті перестали стріляти – ми побачили, що нашої лікарні більше немає…

5 квітня до лікарні під’їхали російські БТРи і стали на них вивозити людей. Власне, іншим транспортом по Лівому берегу зараз проїхати неможливо. Когось посадили в кабіну, когось – на кришу. Вивозили всіх – і лікарів, і пацієнтів. 

Частину, головним чином, дорослих, вивезли в Новоазовськ. Тут триває перевірка. Куди далі – невідомо.

Частину наших пацієнтів, в основному дітей, вивезли в Донецьк. Наскільки мені відомо, - в клініку Калініна. У нас були чотири дитини за важкими пораненнями. Я дуже сподіваюсь, що в Калініна їм нададуть медичну допомогу.

Ось так все закінчилось для нашої лікарні. Її просто не стало. Все, про що ми мріяли, - розсипалось. Ми спочатку  намагались рятувати наше сучасне обладнання, яке закупали останнім часом. Але все зруйноване.

Проте я не хочу закінчувати свою розповідь так трагічно. Лікарі дуже пишаються тим, що не втратили людей. Що всі наші пацієнти – навіть важкі – зараз в стабільному стані. Вони зможуть перенести дорогу. Сподіваюсь, що їм нададуть медичну допомогу і далі.

Подивіться на малюнки хлопчика, про якого я вам розповідав, Олексія Ємельянова.

Він втратив батьків. Важко поранений. Він був наляканий. Ми давали йому олівці і папір, але він малював тільки чорним. Налякані чорні дома, налякані чорні люди. Але в останній день він намалював море…

В його малюнках з’явився колір. Я дуже, дуже сподіваюсь, що  Олексій таки зможе потрапити у Київ, вилікувати своє оченятко. Я сподіваюсь, що все це чорне піде і з нашої країни. І до нас усіх, в наше життя повернуться кольори».

На завершення надаємо список лікарів, які до останнього моменту працювали і рятували людей:

Андрій Гнатюк

Анатолій Казанцев (загинув)

Власюк Анатолій (загинув)

Володимир Стрельцов

Татьяна Бордюгова

Бордюгов Олександр (її чоловік, фельдшер)

Шепотінник Володимир

Шепотінник Євген 

Шепотінник Наталія

Нам вдалося отримати списки маріупольців, яких вивозили з міста, які були поранені і потрапили до лікарні Новоазовська. Попереду довга дорога додому.

Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з  JusticeInfo.net - Fondation Hirondelle.

ЧИТАЙТЕ НАС В ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ МАРІУПОЛЬ 0629