Складні питання. Чи варто було здавати Маріуполь, щоб захистити місто від руйнувань?

Колись до війни у нас з вами на сайті щосуботи були «Суботні розмови». Говорили про різне, але всі ці довоєнні теми зараз втратили сенс. Можливо колись ми знову будемо по суботах обговорювати, як нам краще розвивати місто. А зараз є потреба обговорювати більш нагальні питання. Наприклад, чи варто віддавати дитину в школу в окупації? Чи вважається зрадою робота по розчистці вулиць в окупованому місті? Що робити, коли вимушений брати їжу з рук вбивць? Багато таких питань ставить перед нами життя.

Ми будемо обговорювати з вами складні питання щонеділі. Пропонуйте свої складні теми за адресою: [email protected] з поміткою «Складні питання».

Сьогодні ми будемо говорити про те,  хто винен в руйнації Маріуполя, росіяни чи ЗСУ. Так-так, це питання зараз дуже обговорюється в окупованому Маріуполі. Ми не боїмося складних питань, тому будемо говорити сьогодні про це. І про правду, бо саме вона – в основі відповіді.

«У кожного своя правда», «постправда», «не все так однозначно»… Всі ці фрази вигадані пропагандистами з однією лише ціллю – приховати за ними банальну, цинічну і абсолютну брехню.

Як тільки людина каже вам «не все так однозначно» – знайте, вона бреше вам. Бо в житті все дуже однозначно. Просто багато хто не хоче у цьому собі зізнаватись. Жити з правдою – незручно. А жити з постправдою, тобто у брехні – навіть приємно, майже міфологічно.

Люди використовують всі ці «фразочки прикриття» з двох причин: або вони хочуть виправдати себе, або вони хочуть виправдати інших, щоб можна було з цими іншими співпрацювати без докорів сумління.

Наприклад, український співак, який хоче заробляти гроші в росії, каже, що він – за мир. Що пісня  - поза політикою. Насправді – ні. Пісня – це зброя, концерти – це зброя, особливо коли росія оголосила війну на знищення українців. А слова "ми за мир" у теперішній ситуації - це брехня, за якою стоїть бажання грошей.

Або інший приклад. Сидить людина в маріупольскому підвалі разом с десятками інших людей. Вони разом страждають, разом рятуються від загибелі, разом добувають собі їжу. Допомагають один одному виживати. Стають справжніми друзями. А потім бац – і частина з цих людей, з якими ти розділяв кров і прихисток, їдуть в росію добровільно, бо вірять в силу і міць російської армії, а українську не поважають. И починає ця людина виправдовувати своїх сусідів по підвалу. Каже: у кожного своя правда. Але саме тут починається брехня.

Бо ніякої своєї правди не існує. Правда тільки одна. І її місцезнаходження не залежить від того, які рішення приймає та чи інша людина.

Ми всі останні вісім років затуляли очі на прояви брехні, цинізму, відвертої ненависті до України, кажучи «у кожного своя правда». Але більше 20 тисяч загиблих в Маріуполі тепер з того світу говорять нам: час правди настав; час постправди минув.

І правда така.

24 лютого росія оголосила Україні війну, назвавши її спецоперацією. Росія напала. Вона почала наступ майже на всіх кордонах. Її мета – попри обіцянки нового фюрера – саме захоплення території. Бо там, куди заходить росія, вони зриває прапори України і інші її державні символи і встановлює свої триколори. Це ФАКТ, це є ПРАВДА.

Обов’язок кожного громадянина України - захищати свою країну, свій дім. Тому ЗСУ, територіальна оборона, люди в тилу почали працювати за оборону, на захист.

Нажаль, росія прийняла рішення знищити Маріуполь повністю – з неба, бо не мала змоги в інший спосіб захопити місто. І тут лже-активісти, так звані консерви – агенти росії в Маріуполі – почали закидати в маси тезис про те, що якщо б місто здали – воно було б цілим.

І тут ми звертаємось до тих, хто цей тезис підтримує і хто кожен рік в унісон з росією 9 травня каже діду «спасибо за побєду» - а як же так? Діди, значить, воювали і не здавали свої міста, а ви пропонуєте здатися? Не красиво получається. Аргумент про нацистів не приймається. Бо відсилаємо вас до ФАКТУ першого: росія оголосила нам війну і напала. І це єдине, що має значення.

Здавати ворогу свої міста ми не будемо. Ми будемо захоплені міста повертати, тому що так хоче більш ніж 300 тисяч маріупольців, що вимушені були поїхати  з окупованого Маріуполя, і вони  - власники цього міста, вони хочуть туди повернутися. І вони туди повернуться.

ФАКТ другий. Коли розпочались вуличні бої, деякі маріупольці дорікали захисникам міста, що не там вони ставлять свої установки, піддають ризику життя мешканців. Інколи це так відбувалось. Але ПРАВДА в тому, що коли починається війна, то доводиться захищати місто так, як дозволяє ситуація і як диктує тобі ворог.

Ніхто з ЗСУ не хотів тих вуличних боїв. Але довелося. Тому рахувати, чия ракета прилетіла в твій двір – безглуздо. БО ВИНЕН ТОЙ, ХТО ПОЧАВ ВІЙНУ. А хто почав війну? Дивись ФАКТ перший.

Далі наша розмова піде про найболючіше – про людей.

До війни, за різними опитуваннями, в Маріуполі підтримували росію від 30 до 45% мешканців. Багато хто з цих людей свою думку змінив. 

Це в 2014-му можна було ще якось заплутатись, не розібратись, хто є хто. У 2022 році все очевидно. Всі знають, хто пішов війною, хто запустив у місто «Сонцепьоки», хто руйнує лікарні та школи, чиї  літаки скидають бомби і знищують твоє життя. І це знання звісно людям не сподобалось.

Але знайшлись і ті, хто сидячі у підвалі продовжував любити росію, чекати на неї, вітати, і люто ненавидити і морпіхів, і Азов, і тероборону через те, що чинять спротив.

Такі люди або зараз залишаються в місті, радіючи кожному дню без світла, їжі, води, але під рідними триколорами,  або поїхали добровільно на територію росії.

Чи можна казати, що у цих людей своя правда? Ні. НЕ можна. Нагадуємо, правда – одна. Її місцезнаходження від думки окремих людей не змінюється. Росія - напала. Вона - винна.

Тому люди, які зараз свідомо обирають бік росії – зрадники. І їх чекає суд. Бо за виправдовування дій росії цим людям світить тюремний строк – від 10 років по довічного ув’язнення.

Люди, які добровільно співпрацюють з окупантами – зрадники. І їх чекає суд за тією ж статтею.

Люди, які з різних причин вимушені були залишатись у місті – не винні, вони мають будь якою ціною вижити і дочекатись звільнення міста.

Люди, яких примусово депортували в росію, - не винні. І їх треба рятувати.

Люди, які добровільно обрали евакуацію в росію після того, як та вбила як мінімум 20 тисяч їх земляків, - зрадники своєї країни, свого міста. І ніякої іншої правди для них немає. Тільки ця.

Безумовно, кожна людина має право на свою думку і на свій вибір. АЛЕ це не змінює тієї страшної ПРАВДИ, про яку ми тут сказали.