Починаючи з середини березня більша частина Маріуполя контролюється окупантами. Вони вважають територію Маріуполя «історичною територією» самопроголошеної квазі-республіки «ДНР». Тому призначений росією керівник «республіки» Пушилін приїжджає в Маріуполь і робить вигляд, що керує. Призначає людей на керівні посади в місті.
Про самопроголошеного мера Маріуполя (нагадаємо, в Україні мера неможливо призначити, його можна тільки обрати на вільних виборах) Костянтина Іващенко ми писали тут.
Сьогодні розповімо ще про трьох осіб, які зараз обійняли керівні посади в напівзруйнованому місті.
Наразі не відомо, які саме питання курує ця жінка на своїй новій посаді. Про інших колаборантів відомо, хто за що відповідає, а про Калачову – ні. Можливо, її основна місія - зв’язок з людиною, на яку вона неофіційно працювала всі останні роки.
Людина ця – Петро Іванов, колишній голова фракції Партії регіонів в Маріупольській міській раді, людина, тісно пов’язана з кримінальним світом Маріуполя. (Детально про нього ми писали тут).
Саме Петро Іванов був тією людиною, яка організувала «русскую весну» в Маріуполі. Після звільнення Маріуполя в червні 2014 року він втік і жив останнім часом в Криму.
Вікторія же Калачова контролювала частину бізнесу Іванова в його відсутності.
За свідченням поінформованих людей, частина майна Іванова оформлена була саме на Калачову.
Але цей зв’язок і ця місія служіння Іванову були непублічними. Офіційно пані Калачова була директоркою конкурсу краси «Міс Маріуполь» дуже багато років. Звісно, що в журі конкурсу, який проводила Калачова, завжди сидів її неофіційний шеф – Петро Іванов.
Окрім конкурсу краси в Маріуполі, пані Калачова займалася тим, що відвозила маріупольських красунь до Москви – для участі в інших якихось конкурсах.
В правоохоронних органах розповідали, що знали про зв’язок Калачової та Іванового, в тому числі і фінансовий, але довести це дуже складно.
Тому з точки зору закону претензій до Калачової у правоохоронців не було. Вікторія Калачова абсолютно законно було обрана депутатом Маріупольської міської ради від партії Опозиційна платформа-За життя. Ця партія нещодавно була заборонена в Україні через її проросійську політику і виправдання агресивних дій російської федерації.
Думаємо, що балотуючись в міськраду, Вікторія Калачова мала певну задачу від свого куратора. І коли настав час – а саме відбулась окупація міста – почала її виконувати.
До речі в Маріуполі вона майже не з’являється, а публічні виступи, які вона робила на камери російських пропагандистів, були записані в Мангуші.
В чому немає сумнівів, так це в тому, що пані Калачова співпрацює з окупантами цілком свідомо. Прокуратура вже висунула їй підозру в держзраді.
Ще одна Вікторія в команді колаборантів – Вікторія Горожанкіна. Нам достеменно не відомо, яку саме посаду обійняла пані Горожанкіна в окупаційній владі, але точно знаємо, що ця посада пов’язана із сферою культури або освіти. Маємо свідчення місцевих мешканців, що на відкритті школи №53 Горожанкіна була поруч с так званим керівництвом «ДНР» та «міністром освіти» В’ячеславом Мірошниченком і навіть намагалась відповідати на питання батьків щодо документів про освіту, безперервність у навчанні та інші.
Вікторія Горожанкіна відома в Маріуполі як директор українського патріотичного конкурсу «Майбутнє країни». Це творчий конкурс талановитих дітей. Багато років Вікторія Горожанкіна, виявляється, удавала з себе людину, яка пропагує українське, і виходить, що це було не щиро.
Розпочинала Горожанкіна свою кар’єру в Маріупольському державному університеті в якості викладачки російської мови. Але не довго там попрацювала.
Потім зайнялась власним проєктом, пов’язаним з творчим конкурсом для дітей – заснувала власний продюсерський центр.
В лютому 2018 року Горожанкіна виграла конкурс на посаду директора палацу культури «Чайка» в Маріуполі.
Її політичні погляди проявились після того, як в 2019 році вона вирішила йти у політику. Горожанкіна балотувалась за списками проросійської, забороненої зараз в Україні партії Опозиційна платформа-За життя в районну раду Маріупольського району.
Напередодні війни у фракції ОПЗЖ в Маріупольському районі відбувся розкол. Частина фракції вважала себе справжніми ідеологічними ОПЗЖовцями, а інших своїх колег по фракції - зрадниками, які продались команді Метінвесту. Так от, Вікторія Горожанкіна була як раз у той частині фракції, яка вважала себе справжніми ОПЗЖовцями.
Тому її колаборація, перехід на бік окупантів, не дивує.
Є люди, зрада яких ні коїм чином не дивує, а є такі, котрих ти вважав порядними людьми. І тому важко оцінити мотиви їх вчинків.
Сергія Голубкова ми знаємо років двадцять, а може більше. З того часу, коли він молодою людиною пішов працювати в Маріупольську міську раду в часи Юрія Хотлубея.
Сергій очолив відділ молоді та спорту. Намагався підтримувати молодіжні рухи в Маріуполі.
Після 2016 року працював на посаді помічника віце-президента у Азовмаші, а останнім часом – в департаменті соціального захисту Маріупольської міської ради.
Здається, саме на цьому напрямку він погодився співпрацювати з окупантами. Багато хто з колег засудили його рішення. Бо які б не були мотиви вчинку, зрада залишається зрадою.
Проте сам Сергій Голубков задля свого виправдання написав, що здалеку завжди видно краще, вірогідно, маючи на увазі, що ми не знаємо дійсних мотивів його зради.
Можливо і так. Після звільнення Маріуполя від окупації ці мотиви має досліджувати суд відповідно до законів України.
P.S. Ми плануємо і далі розповідати вам про життя людей, які зрадили Україні і погодились на співпрацю з росією. Нагадаємо, що саме росія вбила, як мінімум, 20 тисяч наших земляків-маріупольців.
P.S.P.S. Під час війни важко оперативно перевіряти інформацію, тож будемо вдячні за уточнення викладених даних.
