«Нічого не змінилось для нас. Тільки місто зруйноване і мер – гон***н». Чому молодь не їде з Маріуполя

Біля 150 тисяч маріупольців залишається в місті. У кожного з них свої причини для того, щоб жити в розбомбленому місті під російськими триколорами. Літнім людям дуже важко розпочинати своє життя на новому місці, особливо коли вони мають невелику пенсію і не мають дітей, які можуть їх підтримати. А ось чому залишається молодь? В місті без перспектив, без дозвілля, без якісної освіти, без перспективної роботи. Ми поговорили про це з хлопцем, який прийняв для себе рішення залишатись в Маріуполі. Він погодився надати свої аргументи на умовах анонімності.

До війни молодий чоловік був активним, помітним в молодіжному середовищі. Ще в травні він писав на своїй сторінці в Фейсбук, що не може виїхати з міста через певні обставини і просив про фінансову допомогу, а зараз не хоче їхати, бо вважає себе потрібним саме там, в Маріуполі.

Головне питання, яке ми йому поставили – чому досі там?

-Я патріот свого міста. Під яким би прапором Маріуполь не знаходився, я не хочу його покидати. Я хочу допомагати людям. Зараз я цим і займаюся – допомагаю людям. Як раніше було, так і зараз. Допомагаю абсолютно у всьому - діставати продукти, перевести в готівку карти, завали розбирати.

Взагалі, чому лишається молодь? Молодь залишається, бо вона вболіває за своє місто. Тому що свої бабусі, дідусі не хочуть їхати, так само батьки та решта. Ні в яку не хочуть, кажуть, ми тут народилися, виросли, не поїдемо. Тож ну куди їхати? Просто всіх кинути навмання? Я не вважаю, що це правильно. 

З іншого боку, виїхати кудись, до того ж Запоріжжя, в Україну… Ну, послухайте, зараз реально скрізь небезпечно.

- А в Маріуполі люди почуваються в безпеці?

-Нині у Маріуполі абсолютно спокійно, тихо. Життя починає потроху налагоджуватись. Магазини є, все є.

Бачив, пишуть, що в Маріуполі все дуже дорого, особливо в супермаркетах, колишніх АТБ. Але варто вийти на якийсь ринок, знаєте, там ціни - копійчані. Я спілкуюся з людьми в Україні та бачу, що ціни там на продукти дуже дорогі. А у Маріуполі картопля 15 грн, помідори 15 грн, огірки 10 грн.

Тому живемо, крутимось. Так, складно. А загалом, куди їхати? Їхати нікуди. Нас ніхто ніде не чекає.

- А чим ти займаєшся? Де працюєш?

-Просто допомагаю людям. Нічим більше не займаюсь. Багато хто звертається за допомогою. Ось і ваші менеджери 0629, ті, які виїхали, потім зверталися, просили допомогти їхнім родичам. Я буду допомагати стільки, скільки у людей буде потреба в моїй допомозі.

- Як взагалі ти пережив найважчі часи бомбардування міста?

-Я мешкав у районі автостанції. Як і всі, був під обстрілами, нікуди не виїжджав. Говорити про те, як ми там ховалися, гадаю, не варто зараз. Я надивився різного. Бачив, як азовці в Маріуполі самі підпалювали дома. Але ж ви про це не напишете, ще й обсирати мене почнете.

– Не збираюся цього робити. Моя мета – зрозуміти твої мотиви, а не методи ведення бою азовцями обговорювати. Але якщо ти вже про це заговорив, скажу, що особисто я думаю про це. Коли на тебе нападають, ти маєш вигнати ворога будь за що. Якщо це не так, то чому ми вихваляємо подвиг дідів, Сталінград? Там бились за кожну вулицю. Азовці робили те ж саме.

- Ось ви зараз стаєте на одну із сторін. А журналіст, як пам'ятаю нас навчали і вас, нейтральним має бути, ви ж берете інтерв'ю.

- Неупередженим, я б сказала, а не нейтральним. Російська пропаганда привчила людей до думки, що нейтральність – це вседозволеність. Замість свободи слова – свобода брехні. Насправді журналіст має бути на боці закону. Завжди. Демократія будується на виконанні законів всіма громадянами. Припустимо, ви бачили, як якийсь солдат діє на шкоду вашої безпеки. Цей солдат може припуститися помилки. Але це не змінює ситуації загалом. А ситуація така: десятки тисяч людей у Маріуполі загинули під бомбами російських літаків. Україна веде справедливу визвольну війну. На своїй, а не на російській землі (це важливо). І тому закон та право на її боці. А журналіст, як я вже сказала, – на боці закону. От і все. Не знаєш, як вчинити, - роби за законом.

- Але  я говорю не тільки за себе. Я  спілкувався з багатьма. У місті 1100000 думок... 

Для мене немає значення, якого світогляду маріупольці та їхні родичі.  Я живу тут, поки, я тут, -  допомагаю людям, і залишуся доти, доки моя допомога потрібна. 

- Але я не про світогляд маріупольців та їхніх родичів питаю. Мені цікава особисто твоя думка. Чому ти залишаєшся? Чи впливає на твій вибір усвідомлення того, що містом керують люди, які вбили 50 тисяч твоїх земляків?

- Винні усі. Усі вбивали. Я їздив містом, бачив, звідки були прильоти.

- Місто було в повному оточенні. Росіяни – з усіх боків.

– Маріупольці гинули від обох сторін. І ті, й ті вбивали.

- Ну добре. Але які перспективи є у молодої людини зараз в Маріуполі? Чи можуть молоді люди, на твою думку, реалізуватися професійно в Маріуполі, стати успішними, здобути професію? 

- Можливість реалізувати себе є, професійно - також. Загалом майже нічого не змінилось -  те саме що до війни, що після. Тільки місто зруйноване. Ну, і мер гондон, який гроші до власної кишені кладе.

Я не хочу нікого звинувачувати в тому, що трапилося, усі виконували накази. Але маю визнати, до 24.02.22 ми жили мирно і спокійно, і я це ціную. 

Читайте також: Чому досі там? Історія родини, яка залишається в окупованому Маріуполі і має на це свої аргументи

ЧИТАЙТЕ НАС В ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ МАРІУПОЛЬ 0629. ОБГОВОРЮЙТЕ НОВИНИ В НАШІЙ ГРУПІ В ФЕЙСБУЦІ МАРУПОЛЬ МІСТО-ГЕРОЙ