Полонена. Історія викладачки фізики з Горлівки, яка перебуває за російськими гратами з липня 2021 року, - ФОТО

Наталя Шило  - викладачка фізики та математики. Вона потрапила у полон  бойовиків «ДНР» ще до повномасштабного вторгнення,  5 липня 2021 року. Цю трагічну історію української вчительки, яка не зламалася і не зрадила власним переконанням, розповідає донька пані Наталі, Ірина Шило.

Надаємо їй слово

17 жовтня Україна звільнила з російського полону 108 жінок. Серед них троє чи четверо перебували в тюрмах окупантів ще до повномасштабного вторгнення 24 лютого. У той день мені було боляче радіти разом з усіма українцями, бо моя мама Наталія Шило не потрапила в списки для обміну. На той час вона вже 17-й місяць перебувала в полоні бойовиків «ДНР».

У липні 2021 року вона поїхала з Києва до рідної Горлівки, щоб допомогти бабусі перед операцією. Тоді до окупованого міста неможливо було потрапити через територію України, тому вона мала перетинати російський кордон. Упродовж усієї дороги вона була на зв’язку. Проте на наступний день зникла «з радарів». Коли я зателефонувала перевізнику, він повідомив, що на одному з пропускних пунктів маму просто вивели з автобуса разом з усіма речами. Після цього я три дні не могла нічого дізнатися про те, що з нею сталося, аж поки в одній зі служб «ДНР» мені не повідомили, що вона «подозреваемая».

 Згодом виявилося, що вона потрапила до «Министерства государственной безопасности», або просто «МГБ». Понад місяць вона перебувала в «изоляторе временного задержания» (це не наше СІЗО, а просто підвал). Як усі «подозреваемые», вона не мала права ні на відвідувачів, ні на адвоката. Увесь той час я навіть не знала, чи вона жива. Це були найжахливіші 30 днів у моєму житті. 

У «ДНР» її перевіряли «на предмет угрозы национальной безопасности». Вчителька фізики та математики — це, звісно, величезна загроза. Тому не дивно, що маму затримали. Уже за місяць із «подозреваемой» вона стала «обвиняемой». Це означало, що на неї завели документи, які передали в «СІЗО». Лише після цього їй дали право на «судовий захист».

За тиждень мені вдалося знайти адвоката, який погодився представляти маму. Він був нашим єдиним «зв’язком» із нею. Після місяця абсолютної невідомості ми нарешті дізналися про стан мами. З міркувань безпеки адвокат не розповідав, що вона казала про своє затримання.

Я його розуміла, тому не наполягала на цьому. На той час нам було найважливіше дізнатися, що потрібно передати в СІЗО з продуктів і одягу (бо починалися холоди, а в мами були із собою лише літні речі). Це він нам і повідомив. Згодом він також розповів, що маму утримували в камері, де перебувало від 6 до 12 людей.

Після повномасштабного вторгнення в мене не було зв’язку з адвокатом. Тоді на Донеччині побільшало обстрілів, і я могла отримувати інформацію про СІЗО, де перебувала мама, лише з медіа. Попри всі жахи війни, я знала, що моя героїня тримається і що я маю триматися заради неї. У жовтні 2022 року сталася радісна новина. На адресу бабусі на Донеччині надійшов перший лист від мами. У ньому вона написала, що з нею все добре, і попросила надіслати продуктів. На щастя, після цього ми отримали ще декілька листів, де вона писала про своє самопочуття. Щоразу вона передавала всім привіт і навіть не усвідомлювала, скільки друзів, колег, учнів переживають і чекають на неї.

В 2021 році було складно отримати допомогу від українських правоохоронних органів. Попри те, що війна йшла вже восьмий рік, у держави не було єдиного механізму, щоб звільняти полонених на окупованих територіях. На той час російська агресія проти України існувала не для кожного, а лише для людей зі сходу та Криму і військових, які тримали кордон. Усі інші не усвідомлювали, що відбувається. Якщо сьогодні у ЗМІ напишуть, що вчительку взяли в полон, то суспільство все зрозуміє та відреагує зі співчуттям і підтримкою. Проте ще рік тому ситуація була зовсім іншою. Коли я розповідала комусь, що моя мама в полоні в «ДНР», багато хто радив мені «йти розбиратися». До кого? До бандитів зі зброєю? 

Пригадую, як одного разу звернулася в поліцію, щоб повідомити про зникнення людини на окупованих територіях. Тоді на мене подивилися з подивом і сказали, що такого не може бути та що до них ніколи досі не зверталися з таким запитом. Попри це, вони справді спробували мені якось допомогти. 

Увесь час, поки мама перебуває в полоні, я почуваюся безсилою. Мені здається, що я належу до покоління жінок, які нічого не можуть вдіяти. Мама ув’язнена в Донецьку, бабуся хворіє в Горлівці, а я сиджу в Києві та не знаю, куди себе подіти. Проте я все одно буду продовжувати боротися. 

В СРСР казали, що «маленька людина нічого не може змінити». Моя мама завжди ненавиділа цю фразу. Вона вважала, що маленьких людей не існує, що кожен акт спротиву має значення. Ще у 2014 році вона не боялася відкрито говорити про те, що підтримує Україну та засуджує Росію. Коли у школі № 50 у Горлівці, де вона викладала до початку війни, вивісили російський триколор, вона забрала звідти документи й сказала, що повернеться лише тоді, коли там знову буде український прапор.

Історія моєї мами показує, наскільки важливими та сильними можуть бути звичайні люди. До весни 2014 року Наталія Шило була пересічною вчителькою математики та фізики з Горлівки в Донецькій області. Зараз Наталія Шило — символ тихого спротиву російським окупантам в умовах незаконного ув’язнення. 

У січні 2022, перед початком повномасштабного вторгнення, на одному з телеканалів «ДНР» опублікували відео з допитом мами. Попри декілька місяців за ґратами в бойовиків, у ньому вона голосно заявила, що вірить у перемогу України та засуджує людей, які зрадили Батьківщину.

Я не уявляю, наскільки сміливою треба бути, щоб зважитися таке сказати на телебаченні «ДНР».

Це вкотре довело мені, що «маленьких людей» не існує і що за кожною перемогою України стоять мільйони «звичайних» громадян, що не можуть толерувати несправедливість за жодних обставин.

ГС «Освіторія» у межах національної премії Global Teacher Prize Ukraine видала збірку вчительських історій, які залишили окуповані території або працюють під постійною загрозою обстрілів.  Ми вирішили опублікувати декілька цих історії про вчителів з Донеччини, які не зрадили своїй країні і своїм учням. 

Завантажити збірку з розповідями 80 українських вчителів можна за посиланням. Тут також можна більше дізнатись про проєкт.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналіМаріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube