Від Говерли до Маріуполя. Вишукані чаї Mounsea від маріупольського волонтера та його дружини-львів’янки, - ФОТО

Петро Жуков та його дружина Христина познайомилися у Маріуполі, де хлопець запропонував красуні-львів'янці переночувати у себе, коли вона автостопом добралася до міста у моря, щоб подивитися, чи правда, що немає нічого цікавого у тому східному промисловому мегаполісі. Але після екскурсії містом, яку Петро провів для Христини, вона закохалася у Маріуполь, а згодом — у свого майбутнього чоловіка. Як родина рятувалася з окупації, і чому вирішила створювати фруктово-ягідні чаї, вони розповіли сайту 0629, перебуваючи у Львові. 

Мрія поєднати корисне та смачне 

Свій бізнес подружжя відкрило у жовтні 2022 року, вже перебравшись до Львова. Хоча у сфері послуг Петро працював шість років, і весь цей час міряв відкрити власну справу. Але ніяк не міг визначиться з сировиною для напоїв, якими хотів би пригощати відвідувачів. Дуже хотілося поєднати смачне та корисне.

- Мріяв, що у своїй кав’ярні я буду працювати, окрім кави, ще й з авторськими чаями. Бо ми ставили такі різні чаї, і на другому місці після кави у мене беззаперечно йшли авторські чаї. Я працював у сфері обслуговування на посаді баристи, шеф-баристи, і з алкоголем, і з кавою у спешіаліті якості. І це, звісно, допомогло мені при відкритті бізнесу: я вже мав концепцію, яка мені була по душі: ми старались робити наголос на якості та користі, - розповідає підприємець.

Сторінка в Інстаграмі, де подружжя рекламує свою продукцію, виглядає стильно і дуже змістовно: Mounsea не просто наповнено красивими фото з напоями та їх описом, там можна побачити оригінальні дописи та відео на історичні, соціальні чи культурологічні теми. Петро та Христина міркують над тим, що насправді може об’єднувати — спільний ворог чи любов до власної землі, діляться інформацією про важливі події в Україні, запрошують до спільних роздумів та дискусій. Підприємці також докладно пояснюють, чому роблять все офіційно, оформивши документи ФОП, звітують про свої волонтерські проєкти — чаї для ЗСУ, на сировину для яких може задонатити кожен, хто купує собі їхню продукцію. Вони спілкуються зі своїми клієнтами, діляться їхніми відгуками, показують процес створення своєї продукції. І не втомлюються пояснювати, чому їхні напої з сублімованих ягід та фруктів — вкрай корисні для всіх нас. 

- Можливо, продажник з мене й не дуже... Я бачив крутих спеціалістів, які можуть продати все і всім - це справжній талант, - зізнається Петро. - Але я можу з великим ентузіазмом розказати про наш чай і мені кажуть, що його після цього хочеться купити. Бо очі, наприклад, горять, коли я розказую, в чому його користь. Тому що я сам у це щиро вірю і хочу, щоб людям це сподобалося. Але щоб прям продавати за якимось схемами, ні, це не моє...

Але, здається, Петро з Христиною все ж мають певний талант: описи їхніх чаїв неперевершені. Дивіться, наприклад, це — чай “Ананас-Чорниця”. І про нього вони написали цілий літературний шедевр: 

“Повинні тобі нагадати, що наш чай складається лише зі сублімованих фруктів та ягід. Саме тут ти знайдеш 40 грамів свіжих ананасів та чорниці, які пройшли шокову заморозку та дегідратацію, щоб передати тобі 95% своєї користі у твоїй улюбленій чашці чаю.. Натуральність є однією з наших цінностей, тому у пакетику жодних добавок, барвників чи ароматизаторів - усе справжнє!

Особливість цього чаю у можливості підлаштуватися під твої вподобання: якщо любиш кисле - спробуй настояти його трохи довше та розкрий чорничну нотку, а якщо любиш солодкий - додай трохи цукру і чай відкриє солодкий ананасовий посмак.

Крім того, що цей чай здивує тебе поєднанням кислого та солодкого смаків у неземну насолоду, він ще й дуже круто допоможе твоєму організму

Сублімований ананас - чудове джерело вітамінів і мікроелементів. Серед його суперсил:

• знімає біль при артриті

• ударна доза вітаміну С, а також фосфор і калій

• нейтралізація кислотності в організмі

• запобігає дегенерації м’язів

• допомагає вилікувати запор

• дбає про твої зубки та рятує від стоматолога

Чорниця може зміцнити здоров'я мозку, а її антиоксиданти борються з вільними радикалами в організмі. Крім того ягоди чорниці містять властивості, які допомагають зберегти здоров'я очей, зміцнюють серцеві м'язи та знижують рівень поганого холестерину”.

Просто додати води!

Петро пояснює, що це ніякий не піар-хід, їхні чаї повністю складаються з фруктів та ягід. Бо навіть якщо додавати до збору трав або блендів чорного та зеленого чаю сухі фрукти, то вони не віддають стільки корисних речовин, як сублімовані. 

- Плюс в таких зборах відсоткова кількість ягід звичай не перевищує 10%. А у нас — 100% ягід та фруктів, які були попередньо заморожені і за допомогою вакууму повністю дегідровані, - пояснює чоловік. - Коли в них потрапляє вода, вона вимиває з них всі поживні речовини у ваш чай. А сушені, наприклад, не можуть такого дати, тому що в них є шкірка, яка не пропускає повністю воду. І щоб у воду там виділилися всі речовини, треба дуже багато часу. А наші заварюються за 5 хвилин!

Але є у Mounsea є кілька чаїв, з додатками, хоча 80% там все одно залишаються фруктові та ягідні. Наприклад, два імбирних, для яких вони збирають, перебирають та сушать коріння імбиру. Є м'ятні та з пелюстками китайської чайної троянди.

- Це такі маленькі бутончики, які ще не розкрилися. Ми перебираємо такі пелюстки, щоб не було усієї зеленої трави, від якої буде псуватися смак, - розповідає про процес створювання чаїв Петро. -  Взагалі, ми дуже довго шукали своїх постачальників, бо хтось, наприклад, погано перебирає ягоди й фрукти. Хтось сублімує магазинні, які без смаку та аромату. Але ми знайшли команду з Дніпра, вони одні з перших в Україні випустили сублімований борщ, морозиво сублімоване. Можна назвати їх амбасадорами цієї технології в Україні. В них найкраще з того, що ми куштували.

Петро каже, що зараз в них 8 основних чаїв, і кожен з них вони довго та ретельно підбирали — експериментували з поєднаннями, процентним відношенням, вираховували буквально грамами. А коли вже є плюс-мінус відточені рецепти, подружжя запрошує друзів і знайомих на своєрідні дегустації, і тільки після їхнього схвалення чаї виходять на продаж. До речі, купити їх можна не тільки через сторінку в Інстаграмі, а й на кількох сайтах продажу крафтових продуктів і навіть на львівських торгових точках. 

Поєднав Маріуполь та волонтерство 

Взагалі, Mounsea — дуже теплий сімейний бізнес. І почуття закоханих Петра та Христини додають неймовірного присмаку їхнім чаям. Про історію кохання теж можна прочитати на сторінці, а Петро зізнається  - вони мали б давно зустрітися, ще “по волонтерці”, але дивом не перетиналися кілька років.  

- Вона захотіла поїхати до Маріуполя. Бо всі, хто поїхав звідси у 2014-2015 роках, казали, що тут немає на що подивитись. Бо вони не бачили той бум розвитку, який відбувся в Маріуполі в плані реконструкції, відкриття нових різних локацій, заходів, - згадує Петро. - То Христині й стало цікаво, що ж там такого поганого та сірого. І вона поїхала, на один день - просто подивитися. Домовились через знайому, що вона залишиться в мене переночувати, щоб не знімати номер у готелі. Так і познайомились: показав дівчині місто, у яке вона закохалася.

А потім вони стали парою. 

“Так одного дня їх занесло у Карпати, де на самій вершині Говерли Петро зробив пропозицію Христині, а рік потому вони святкували весілля на пляжі Азовського моря. І ось, вже понад два роки називають себе подружжям”, - читаємо ми на сторінці про чаї. 

Петро був активним волонтером — допомагав проводити локальні культурні заходи в Маріуполі. А разом з Христиною вже почав їздити по фестивалях у різних куточках України. 

- Це й музичні фестивалі по типу “Файного міста”, “Захід фесту”, їздили до Дніпра, Києва. Доводилося бути в команді наметового містечка, працював в оперативній групі фестивалів, де ми робили геть усе, волонтерили навіть на маленькому музичному фестивалі “День музики” в яхт-клубі, коли довелося буквально за два дні до початку все брати у свої руки. І цей досвід, сподіваюся, теж не буде зайвим для нашого бізнесу, - каже Петро.

Втрати та відновлення 

А ось іншого досвіду, який довелося пережити подружжю в лютому 2022 року, краще б ніколи й не мати. У перший день повномасштабного вторгнення Петро та Христина поверталися на поїзді до Маріуполя

- Ми вже знали, що відбувається, багато хто нам радив повертати в інший бік, але ми дуже хотіли попасти до Маріуполя. По-перше, у нас там був пес, якого ми залишали на друзів, і в них не було змоги забрати його з собою у разі евакуації, - пояснює Петро. - А головне - ми вірили в те, що Маріуполь вистоїть. Залишалися ми в самому місті до 15 березня, а з окупованої території виїхали наприкінці березня: тиждень ми були на Білосарайській косі.

Там була окупація, але не було бойових дій. 

В Маріуполі вони до останнього були у квартирі, яку орендували. Без власного транспорту вони не могли поїхати навіть до іншого району, не кажучи вже про те, щоб виїхати з міста.

- Назовні я виходив хіба що гуляти собаку, шукати воду чи рубати дрова — ми готувалися якось виживати. Тиждень до цього нас не було вдома, відповідно їжі вдома не було, закупитися в перший день не вийшло через черги та неможливість зняти готівку, - згадує Петро. - Тому ми кооперувалися з сусідами, які там залишалися, щоб разом готувати на всіх їжу.

Дізнавшись про можливий “зелений коридор”, Петро та Христина ризикнули виїхати разом з сусідом з Маріуполя. Потім вони знайшли приватного перевізника, з яким доїхали до Бердянська —  вирішили, що використовувати волонтерську допомогу у цьому випадку не варто, бо є ті, хто не врятується з Маріуполя без неї. 

Вони знали, що існують евакуаційні автобуси, які йдуть на Запоріжжя, але з’ясувалося, що там було дуже багато людей, списки не працювали. Головне - автобуси не впускають в місто, і сісти на них можна тільки на кільці за Бердянськом. 

- Загалом, дорога з Бердянська до Запоріжжя зайняла 36 годин. Коли до “сірої зони” нам залишалось буквально кілька кілометрів, нас зупинили, ми ночували в автобусах: колона приватних автівок та 50 автобусів... І тільки під вечір наступного дня нас нарешті випустили, бо окупантам треба було робити репортаж про те, які вони всі класні й всім допомагають, - розповідає Петро.

Родичі та частина друзів були саме у Львові, тому Петро та Христина теж перебрались сюди.

- Нам багато допомагали люди, бо ми з дружиною змогли вивезти тільки документи, пару шкарпеток і сімейний альбом. А в Маріуполі залишилося все минуле життя. На жаль, ми маємо й безповоротні втрати: загинули мої однокласники, в одній дівчинці, яка жила з мамою, бабусею та маленькою сестрою, було пряме потрапляння у її квартиру. Наш родич потрапив під обстріл 16 березня, коли ніс їжу дружині та дітям брата. Загинув дехто з сусідів після того, як ми виїхали — буквально через два дні.

Маму з молодшим братом Петра вдалося вивезти вже пізніше через ворожі території до Європи, звідки вони повернулись до України. Тепер уся сім’я об’єдналася у Львові, де усі разом чекають на звільнення рідного міста. 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube