Родина морських мрійників. Стєпнови із Маріуполя - про море, провину, відповідальність та про повернення до Маріуполя

Складно не закохатися у море, якщо вперше опинився у шлюпці, коли ще не вмів ходити, а ступень дорослості вимірювалася тим, чи дозволить батько пересісти з місця кермового на місце весляра. Такій любові до морської стихії неможливо опиратися, навіть якщо потрапляєш у страшний життєвий шторм: трагічний випадок позбавляє надії на яскраве спортивне майбутнє або усе обладнання з морського веслування, турботливо зроблене та підлаштоване, руйнується ворогом разом з твоїм містом. 

Родина Стєпнових попри усі випробування не полишає весел — намагаючись не тільки триматися на плаву, а й мріяти про новий Маріуполь. Місто, в яке люди повернуться з новим досвідом, новими ідеями та новим баченням майбутнього.

Яли  - у спадщину 

Спартак Стєпнов зізнається, що захоплення морем у нього з дитинства. Правда, не з його власного, а з дитинства його батька — Ксенофонта Стєпнова, який ще у 50-ті роки минулого століття підлітком прийшов на секцію морського багатоборства, куди набирав хлопців тренер Сосновський. Навряд чи тоді хлопець міг уявити, що цій справі він віддасть все своє життя  — спочатку був чинним веслувальником на ялах, майстром спорту з морського багатоборства та веслування, а потім, до самої смерті у 2018 році, на водній станції ДОСААФ тренував молодь.

“Мене вперше тато посадив у шлюпку, коли я ще ходити не вмів, то навіть й не згадаю цього моменту, - з теплотою каже пан Спартак. - Усіх трьох дітей він, звісно, залучив до веслування:  спочатку до яла потрапив я, бо найстарший, потім - сестра, а згодом і брат. І ми закохалися в море... Бо цей вид спорту дозволяє бути вільним, виходити в море без обмежень. Батько був достатньо гарним спеціалістом, багато його вихованців стали успішними спортсменами та навіть майстрами спорту”. 

Спартак Стєпнов згадує, що у дитинстві займався різними видами, тому що веслування – це досить велике навантаження, опанувати яке можуть підлітки після 10-14 років. 

“Коли я став сильніше, у своєму першому сезоні був кермовим. Я до цього вже знав усі правила, нюанси, бо фактично виріс на батьківських тренуваннях. А наступного сезону вже сів як веслувальник. У 1991 році вдалося виконати норматив та отримати звання “Майстер спорту СРСР” - на “Кубку Великого Дніпра” ми дуже добре показали себе, - розповідає чоловік про час, який для нього назавжди залишиться “до”. -  А через місяць, під час   тренування зі скелелазіння, стався трагічний випадок.  І у 19 років отримав важку інвалідність — з того моменту я пересуваюсь проблемно”. 

Паралімпіада та батькова естафета 

Здавалося б, про веслування та спорт взагалі можна було б забути. Але спортивний шлях Спартака продовжився у паралімпійській збірній. Він зміг достатньо швидко дійти до певних результатів на змаганнях з важкої атлетики, бо звик з дитинства до наполегливих тренувань попри все. Незабаром він отримав звання майстра спорту вже з цієї дисципліни, показав третій результат на світових змаганнях та став переможцем на чемпіонаті Європи. Але море кликало... 

“Усе моє життя було пов’язане з морем, займаючись морським багатоборством, я добре плавав. Тому незабаром мене покликали у паралімпійську збірну України з плавання, - розповідає Спартак. -  Два сезони я готувався, у 1999 році добре виступив на чемпіонаті Європи й у статусі спортсмена міжнародного класу потрапив на Паралімпіаду у Сіднеї. Там на відкритті Ігор мені довірили нести прапор збірної. На самій Паралімпіаді все відбулося не так, як мріялося, але спогади залишилися дуже яскраві”. 

Офіційно Спартак Стєпнов працював спортсменом-інструктором, закінчивши кар’єру паралімпійця, відновився в університеті, правда, пішов на спеціальність “фінанси і кредит”, бо за металургійним фахом навчатися вже не було сенсу. Але присвятити життя економічній діяльності теж не судилося — разом з батьком, який активно тренував команди, Спартак продовжував популяризувати та культивувати морське веслування. Бо чоловік розумів його важливість.

“Цей вид спорту залишався популярним, бо це не просто спортивний снаряд, він має прикладне значення, - пояснює чоловік. - Наші яли або аналоги — це рятувальні шлюпки, котрі використовуються на всіх флотах — торговельних чи військових. Важливо було не втратити це у Маріуполі. Після смерті батька естафету розвитку цього виду спорту підхопив молодший брат Дмитро - поки був маленьким, він теж займався іншими видами спорту — став майстром спорту зі стрільби та паверліфтингу. Але згодом веслування перемогло”. 

Високий рівень самоорганізації та помилкова демілітаризація 

У цей період, згадує Спартак, він сам чим тільки не займався! Але з 2009 року мав вже усвідомлений рух до розбудови громадянського суспільства, запорукою чого він бачив найвищий рівень самоорганізації усіх його членів. Саме так чоловік розуміє анархізм,  прихильником якого, як політичної течії, він є. 

“У 2014 році, коли у місцевого населення, скажемо так, почалися проблеми з розуміння ситуації, я був одним з тих, хто долучився до створення центру патріотичних сил, який потім виріс у проєкт “Новий Маріуполь”, - розповідає Спартак. - Ми намагалися створювати щось на кшталт сил спротиву та самооборону, організовувати незалежне телебачення. Через громадську діяльність я повернувся до спорту — хотів  реанімувати в місті те, що називається ТСО, а колись мало назву ДОСААФ.  Але там все контролюється контролювалося представниками Ахметова і старими кадрами, складно було щось змінювати”.

У 2014 році, каже пан Спартак, дуже чітко проявилося те, що місто було штучно демілітаризовано. І він досі вважає, що все у 2022 році для Маріуполя могло повернутися інакше, якби ідеологія відмежування життя цивільних від воєнних реалій не взяла гору. 

“Є слово провина, а є — відповідальність. Скажу так: ми відповідальні за те, що це відбувалося. Мене зараз важко переконати, що ми не могли вплинути на те, щоб місто було більш підготовленим до великої війни. У Маріуполя було все, від грошей до підтримки зокрема всесвітньої, але ми примудрилися це змарнувати, - з сумом каже пан Спартак. - Ми стільки років були поруч з лінією фронту, а місто існувало окремо від військових. До останнього. Пам’ятаєте це - “ми дистанціюємося від війни, щоб не відлякувати інвесторів”? І коли я на одній конференції запитав у представників місцевої влади, скільки ми отримуємо податків від військових та інших структур і скільки з них ми спрямовуємо на обороноздатність міста, то отримав дуже смішну відповідь про фарбування якоїсь будівлі, яка належить військовим”.

Пан Спартак емоційно каже, що пропонував безліч ідей для успішної мілітаризації Маріуполя, що дало б місту можливість швидко та дієво організовуватися на свій захист. Від відкриття військового навчального закладу до створення виховної системи, яка б розвивала навички, які потрібні воїнам. 

“А ми не змогли навіть 10-15 тисяч місцевих зібрати на захист, коли це потрібно було...- з сумом констатує чоловік. - Але з іншого боку, розумієте, у цей момент навіть п'ятдесят тисяч вже не мали сенсу — до подібного треба було готуватися, а не проводити свята за мільйони, нехтуючи при цьому створенням ефективної системи захисту”. 

Океан і... баскетбол 

Як й у 2014 році, Спартак не збирався виїжджати з Маріуполя й у лютому 2022: разом з дружиною долучилися до роботи волонтерського штабу. Кілька разів довелося переїжджати в райони, де безпекова ситуація була трохи легша — ближче до відомої усім “Халабуди”. 

“Дружина, лікарка за освітою, спочатку ходила до шпиталю, а потім допомагала з сортуванням ліків, які привозили до “Халабуди”. Я туди теж приходив, поки була можливість. Але вже десь числа 13-го  було дуже не зміг добратися — складно з моєю швидкістю , - згадує Спартак. - А 15-го оголосили про евакуацію волонтерського штабу. Збиралися поспіхом  — після третього переїзду особливо вже й не було що збирати. Діти також виїхали з нами, але вони вибиралися на своєму авто”. 

Спочатку колона добралася до Мангуша, а наступного ранку всі подалися далі. Вже 17 березня вони були у безпеці. Наявність інвалідного візка, переважно жіночий колектив у машині та доволі змучений вигляд допомогли, так би мовити, не викликати зайвих питань з боку окупантів на 14 їхніх блокпостах. 

“Я збирався до Тернополя виїхати — у мене там раніше друг жив. Але ми зрозуміли, що місто вже переповнено переселенцями, тому ризикнули поїхати далі. Був варіант залишатися у Чехії. Але там немає моря...” - каже пан Спартак з такою емоцією, що стає зрозумілим — без варіантів! 

Тому наприкінці березня вони з дружиною опинилися на Атлантичному узбережжі Франції, де пан Спартак отримав можливість не тільки спостерігати за солоними хвилями, а й виходити у відкритий простір — так, як він звик з дитинства! 

“Нам дали житло у кемпінгу на березі океану, де, на наше щастя, були потрібні працівники. Тому вже через два тижні ми з дружиною працювали, навіть не розраховуючи на якусь допомогу від уряду, - розповідає Спартак про власний досвід роботи, який тривав понад рік. - Робили, що могли.  Головне, що там поруч вода! В море ми виходили, бо я попросився в місцеву команду - тут один з найбільших веслувальних клубів Франції. Але це трохи інше веслування”. 

На жаль, займатися цим серйозно не вийшло: специфіка прибережного веслування не передбачала наявність пірса, і маломобільній людині було важкувато потрапляти до лодки. Хоча, каже пан Спартак, люди дуже хороші, просто чудові -  вони допомагали і йому вдалося кілька разів вийти кермовим з командою. 

Але зараз пан Спартак робить черговий крутий поворот у своїй спортивній кар’єрі - у сусідньому місті він потрапив до баскетбольної команди. Чоловік зізнається, що ніколи до цього не грав у баскетбол, але це, мовляв, не так вже й важливо. 

“Я просто люблю активно тренуватися, - посміхаючись, відповідає він на запитання щодо такого неочікуваного вибору. - Тому підійшов до цього серйозно. Сподіваюся, що з жовтня мене заявлять у складі команди і я буду грати у чемпіонаті Франції”. 

Тримати весла! 

Після смерті Ксенофонта Стєпнова керування маріупольськими спортсменами-веслувальниками взяв на себе молодший — Дмитро. Він почав підіймати цей вид спорту на сучасний рівень, на тренування приходило понад 500 місцевих мешканців різного віку. У місті проводилися змагання, на яких свої вміння показували 37 повноцінних команд, в кожній з яких було по 6-7 основних гравців. 

Спартак упевнений, що специфічність цього виду спорту могла стати візитівкою Маріуполя. Що в принципі й відбувалося: брат зробив пірс, майданчик, проводив змагання, висвітлювати які приїздила навіть столична преса, на базі, яка була закинута, відроджувалося життя. Вийшло навіть провести певний експеримент, залучивши до веслування цілий коледж, який спочатку проводив внутрішні змагання, що потім переросли у заходи й для веслувальників з інших міст. А ще Дмитро почав робити свої шлюпки.

“Все довелося кинути в Маріуполі. Все... - пан Спартак говорить про цю втрату з відчутною гіркотою - Нічого вивезти не вдалося. Через якийсь час вийшло забрати матрицю, але вона пошкоджена, тому все довелося робити наново. Але цього року Дмитро вже зробив чотири перших шлюпки”. 

Пан Спартак цього літа їздив до України — у Дніпрі вони разом з братом та сестрою проводили регату. Увесь серпень тренувалися, а потім провели великі змагання, на яких виступили понад 20 команд. 

“Були учасники з усієї України! Але ми розуміємо, що зараз розмах не той: безперервні тривоги, неможливість зібрати в одному місці велику кількість людей з міркування безпеки. Плюс навігація — не можна проходити поруч з мостами, наприклад. Але нам вдалося зібрати людей -  нових і старих, - з гордістю розповідає Спартак. 

Вони попри все, тримаються разом. Сестра Юлія разом з Дмитром розвиває у Дніпрі веслувальний спорт. Вони сподіваються повернутися у рідне місто, але обов’язково з новим досвідом, який допоможе зробити його зовсім іншим. 

“Я впевнений — відновлювати колишній Маріуполь не можна! Маріупольцам непотрібне знов робітниче селище одного олігарха з вітринами та казнокрадами, де житимуть люди, котрі не вміють і не хочуть приймати самостійні рішення, - категорично каже пан Спартак. - Треба вже зараз міркувати над ідеями, які допоможуть побудувати інше місто — місто мрій. А щоб зробити це після війни, планувати, робити треба вже зараз!”

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube