Лист від вчителя. Директор маріупольської школи звернувся до колег: все, що робить влада міста, - це дешевий піар

Директор маріупольської загальноосвітньої школи №34 Олександр Литвинський написав звернення до колег – маріупольських вчителів. В ньому він виклав свої думки щодо ситуації в освіті у місті, причин великої кількості колаборантів серед вчителів та висловив своє ставлення до дій міської влади і напередодні повномасштабного російського вторгнення, і під час боїв за Маріуполь, і зараз.

Олександр Литвинський попросив розмістити його звернення на сайті, що ми і робимо.

Текст розміщуємо повністю, без будь-яких скорочень.

Залишаємо за міської владою Маріуполя право відповісти на це звернення.

Батьку, скажи, чому люди так не люблять правду й вірять пройдисвітам?

Бо людям не потрібна правда, а деякі з них взагалі не можуть відрізнити правду від брехні.

Чому так?

Бо люди байдужі, синку.

Як тоді бути, батьку?

Людям треба частіше нагадувати, хто вони є…

Хто ми є?

Досі не можу заспокоїтися від ганьби, свідком якої став. Видно, що людей зіпсувало не лише квартирне питання, їх зіпсувала байдужість і тому, як казав батько, людям треба дещо нагадати...

05.10.2023 р. десь у Києві, на зустрічі з педагогами Маріуполя, з'явився відомий нам персонаж (не можу інакше називати цього мера). Манія величі й відсутність провини за те, що покинув своє місто напризволяще, привели його на зустріч. Мене здивувала реакція присутніх на появу цього персонажу. Виглядало все так, ніби війна десь дуже далеко, наш Маріуполь не зруйновано, десятки тисяч людей не вбито й цей персонаж не втік, а всіх врятував...

На відміну від нього ми були ТАМ і стали свідками тих кривавих подій. Під обстрілами намагалися рятувати людей і шкільне майно, ховали біля будинків вбитих росіянами близьких і сусідів, не мали їжі; шукали води, були беззахисні, коли цей персонаж здалеку імітував свою бурхливу діяльність і безбожно брехав. Ви все забули, чи вам просто байдуже?!

Чому він спокійно прибув на зустріч, де повинні були з’явитися неприємні запитання до міської влади, яку цей персонаж поки що представляє? Він був впевнений, що все "прокотить", і сподівався на мовчазну позицію присутніх (сиджу, мовчу, проблем не хочу).

Ви мило розмовляли, активно слухали «словесный блуд» - і всі були задоволені. Ще вчора дехто з вас підігрував владі, і тепер це все продовжується на більш високому рівні цинізму. Ви поводили себе так, аби "цар" був задоволений. Це, вибачте, позиція холопів. На жаль, ними іноді стають респектабельні, освічені люди... Обурилися? То чому показуєте ганебний приклад раболіпства? Невже вам не огидно було його слухати?

Зустріч відбулася в умовах партизанської таємності. Усе, як завжди, дуже "відкрито й прозоро", щоб не дай Боже хтось з "неугодних" не зіпсував «блискучий виступ» персонажу. Він хотів провести піар-компанію й зробив це з вашою допомогою.

Обговорювалися зовні правильні речі: про деокупацію, перемогу, про освіту. Але минуле й сьогодення показує, що насправді це лише дешевий піар. Пригадаймо 24.02.2022 р.: Маріуполь з 4 год.30 хв. під обстрілами росіян. Діти й вчителі збираються до школи, батьки на роботу. Владі міста треба ухвалювати рішення та припиняти навчальний процес, а в департаменті освіти – тиша. Я тоді написав sms - повідомлення Т.Братчиковій (директорка департаменту освіти – прим.0629) і попросив щось пояснити директорам, спланувати наші подальші дії, заспокоїти людей. Відповіді не було. Заступник мера й великий комунікатор О.Качурін теж мовчав (зараз позаштатний радник самого Єрмака!). Ухвалювати важкі рішення - це ж не піаритися. Близько 7.00 він нарешті написав про вимушені канікули.

Усі були розгублені, а керівництво міста тим часом поспіхом збирає валізи. Їм було байдуже щодо сотень тисяч людей, яких потім кинуть вмирати. Ті, хто рапортував, що все буде гаразд, що місто захищене, ті, хто соромився говорити українською й перевзувався на льоту, втікали першими. Уявіть наслідки: якби обстріл розпочався, коли діти були в школах і садках, де фактично немає сховищ, і що було би з директором, який втік…

З 2014 року представники влади приходили до шкіл і збирали дані про сховища. Нічого не зроблено для захисту, лише імітація. А в цей час замовлялись проєкти й готували місце під чергову картинку - зону відпочинку в Лугопарку, де будуть закопані десятки мільйонів гривень, де ватне населення буде жерти, пити й чекати "асвабадителей". Ворог стояв біля Маріуполя й не збирався зупинятися. Але «агенти змін» вимагали свят, проведення показушних днів ЦЗ у закладах освіти, піарилися своїми "досягненнями" - і "пиляли" бюджет.

Півтора року повномасштабної війни - і, на жаль, ніяких висновків не зроблено. Нам знову підсовують прожекти - і знову є ті, хто в це вірить. А яка реальність? З 60 шкіл на сьогодні працює лише 6 (кудись подівся зі списку міський ліцей), і пригадайте, як вони «відкрито» організовувалися. Ніяких планів на новий навчальний 2022/2023 рік не було, інтрига трималася до серпня. Потім з'явилася інформація, що будуть працювати школи, де назбирається понад 1000 учнів. Але в жодній з відкритих шкіл такої кількості не було! Хитрість і таємність цього процесу - то така дивна комунікація від влади. Далеко не всім пощастило потрапити до обраних. Це нам знайоме... Просто в чергове більшість шкіл кинули без жодних пояснень. І хто з вас, колеги, обурився? Мовчки з'їли...

Йдемо далі. Майже половина колишніх вчителів, вихователів та директорів "по зову сердца" прислуговують ворогу, а ті, хто не зрадив, розкидані по світу й намагаються якось вижити без надії на владу. Забезпечені роботою в маріупольських школах аж 300 педагогів, це менше 10%. Частина колег з різних причин залишилася без роботи й виплат в пенсійний фонд. Це наші досягнення!? Щось не побачив з цього приводу вашої стурбованості...

Міська влада тим часом "мутить" з тендерами, виділяє сотні тисяч гривень на свою охорону й автопарк, замість придбання безпілотників для ЗСУ, і піариться на центрах "ЯМаріуполь" з принизливою допомогою у вигляді пакунків з їжею. Міський бюджет отримує податки і від військових, приписаних до Маріуполя, які зараз гинуть на фронті. Це великі гроші. На них непогано живе наш персонаж, розповідаючи, як колись(?!) побудує "Місто Сонця" (Т. Кампанелла). А хто вам не давав будувати його раніше? Може, жадібність до грошей і байдужість?

Ви розтягували на роки ремонти шкіл, змушували освітян принизливо просити гроші в батьків для негайних потреб не приватних, а комунальних закладів, вирішували щось для обраних і потім цинічно ставили перед фактом інших; ви перетворювали на шоу конкурси директорів, не терпіли критики й не могли розлучитися з брехнею; ви створили чат директорів, який працює лише на передачу розпоряджень та поточної інформації.

Багато питань так і залишилися без відповіді. Нам постійно вказують, що ми лише мовчазні виконавці. Нинішній т.в.о директора департаменту, депутат міськради та керівник комітету з питань освіти, - знаток(!) освітнього процесу, лише спостерігає за освітою міста, яка ледве тримається, - і ні за що не відповідає. Влада між тим проаналізувала досягнення й нашими руками поставила собі високу оцінку. Може, треба бути більш скромними? Хоча, про що я кажу...

Їдемо далі.

Чули від персонажу про те, що колаборантів не допустять працювати в українські школи (публікація на 0629). Де конкретні дії? Чи, може, юристи вже надали нам рекомендації щодо їх звільнення? Відносно ст.36 п. 8(3), коли працівник не виходить на зв'язок, не з'являється на робочому місці і його можна звільнити. Ця норма закону потребує роз’яснень, бо якщо працівник не виходить на зв'язок під час війни, то на це можуть бути об'єктивні причини. Ще потрібно складати акти відсутності на робочому місці. Де воно зараз? Тому чекаємо на повернення колаборантів до шкіл під прапори України. Вони вважають себе невинними, бо «как патриоты астались в Мариупале и проста учили детей». Рішення суду по них прийдеться чекати місяцями, а теперішня міська влада нам точно не допоможе відправити цих «колег» за руським кораблем.

Наведу приклад, як працює справжнє "недопущення" від цієї влади. Відомий любитель руського миру С.В.Удачін досі директор ЗОШ 41 та отримує зарплату від України. Він публічно не заперечує, що росія - агресор і Крим - це Україна. Цей "патріот" просто не реагує на такі запитання. Згадайте мою суперечку з ним у чаті. Усі добре знають цього «патріота», але ніхто, крім мене, не обурюється, що він поряд з нами. Чому? Вам жалко товариша? Не здивуюся, якщо відомі директори-зрадники також досі не звільнені. Ця влада дуже поблажлива до сепарів, і ви своєю байдужістю її підтримуєте.

Тихенько сидіти й мовчати зараз - це ганьба! 

Я закликаю вас не сидіти на двох стільцях одночасно, на всяк випадок, і не відмовчуватися. Можна скільки завгодно підвищувати свій професійний рівень, проводити прекрасно сплановані заходи, давати цікаві уроки, але байдужість так і залишить нас в минулому з пристосуванцями, які тримають нас за дурнів.

Ось така сумна картина. На жаль, переважна більшість мовчить і чогось чекає. Хтось обуриться й пригадає наші освітні досягнення: маємо аж три сучасні школи (після довгих ремонтів, на гроші, за які можна було побудувати нові), олімпіади, МАНи, ЗНО, медалі, сертифікати тощо... Так, були досягнення, є що пригадати. Але давайте будемо чесні. Чого вони варті для майбутнього на фоні масової зради серед освітян і нашої байдужості перед пройдисвітами? 

Річ не в звичайних помилках, річ у стилі роботи міської влади й нашому сприйнятті того, що відбувається. 

Упевнений, що поряд з військовою деокупацією нам потрібна не прожектна, а ментальна деокупація. Без неї майбутнє міста виглядає філіалом російського таганрогу, де під українськими прапорами буде спокійно жити ватне населення з пройдисвітами від влади.

Після деокупації Маріуполя за прожектами має працювати аж 23 школи. Нам не кажуть які, бо це, як завжди, таємниця від "відкритої" міської влади. Думаю з сьогоднішнім підходом прожекторів до освітянської справи, ми побачимо набагато менше дітей і шкіл у звільненому Маріуполі, бо на сьогодні немає позитивної динаміки в цьому напрямку, і вона, просто з прожектів, не з'явиться. Для того щоб було щось завтра, потрібно вкладати в нього сьогодні. А тут - лише балачки для байдужих.

Реальна картина справ ще гірша. Нас занурили у бруд лицемірства та цинізму - і намагаються показати, що все гаразд. Судячи з вашої реакції на зустріч з персонажем, правда вам не потрібна.

Ні, я не відділяю себе від вас і теж відповідаю за весь цей бруд, бо є частиною вас. Але я ніколи не зраджував своїх колег, підігруючи владі; не принижувався і нишком не клянчив для себе привілеїв, працював відкрито й не замовчувався. Винний, бо не можу достукатися до вас.

Найбільша цінність для людини – це воля. Мабуть, ми ще не доросли до неї, бо поки що вона для нас - лише слово. Тому, коли з гордістю говорять про вільних людей, знайте - це не про нас...

Передбачаю, що прибічники міської влади, яких усе завжди влаштовує, будуть намагатися відбілити себе на хвилі "перспективних планів" на майбутнє і копієчних досягнень сьогодення. Але у пристосуванців немає майбутнього, бо після Перемоги почнеться велике прибирання того бруду, який не можна тягнути у світ вільних людей. Там не сховатися...

Робити вигляд, що все гаразд, намагатися показати свою значимість і любов до маріупольців, призначати на посади лояльних до своєї брехні людей, замовляти якісь прожекти і хвалити свою роботу – це чудова імітація великих справ. Так і хочеться пригадати мудрі слова Фрідріха Ніцше: «Коли першими людьми в країні стають останні, усе робиться криво, фальшиво і жахливо».

Нас з вами тримають за мовчазних виконавців, лицемірно згадують лише на свята і при цьому намагаються занурити у світ своїх брехливих фантазій.

Впевнений, не можна пробачати пристосуванців, які перетворюють трагедію міста і свою бездіяльність на дешевий піар для натовпу байдужих...

Олександр Литвинський,

директор Загальноосвітньої школи №34,

Маріуполь

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube