Як маріупольського активіста облили пивом за те, що знімав "прибічників федералізації", - ВІДЕО

На це сумно дивитися, це важко визнавати, але це правда, з якою стикнулися маріупольці у 2014 році: частина містян піддалася на російську пропаганду і намагалася змінити конституційний устрій України.

Що це були за люди? А ви подивіться на відео і прочитайте історію маріупольського хлопця Івана Синєпалова, який постраждав через те, що просто мав довгого чуба на голові. Його побили, облили пивом, звинуватили у крадіжки телефону. Тож можете уявити культурний рівень людей, які все це робили.

Ну і на останок - хлопця ледве не заарештувала міліція.

Як це було - читайте і дивиться на відео. Розповідає Іван Синєпалов.

Це одна з моїх улюблених історій, якій сьогодні виповнюється 10 років.

Квітень 2014. По всій країні катавасія, в Маріуполі у міськраді засіли, забарикадувавшись шинами, місцеві ватноголові з криками про референдум.

Аж ось — в інтернеті пишуть, наче міськраду звільнили!

В цей момент я сиджу за якихось триста метрів від того шабашу — в офісі «Батьківщини» біля третьої лікарні, де тоді був виборчий штаб Порошенка. Робимо вибори, займаємось чимсь важливим, але ж новини цікаві! Треба піти перевірити. Пішов.

Шпигун із мене, правда, такий собі. Ні окулярів сонцезахисних не прихопив, ні навіть оселедця не сховав під якогось картуза. Ніщо мене не видавало, ага.

На своє виправдання можу сказати, що я, мабуть, думав, що міськраду таки звільнили, але виправдання слабке: бачив же, що вся та бидлота на місці і нікуди не розходиться.

Ходжу поміж ними, фотографую на свій кнопочний Samsung. Багато часу, щоб мене розкусити, їм не знадобилося. Хтось вигнув «я тєбя знаю, ти бил на ТОМ мітінгє», маючи на увазі наш мітинг за Україну напередодні, — і понеслась.

Баби кинулись дряпатись, мужики — битись.

І тут, я так розумію, мене вже схопив адреналін, бо від розуміння всієї халепи я просто сміюсь. Тікаю — і сміюсь. Мене хапають за шию, намагаються вдарити головою об дерево — а я сміюсь. Падають окуляри, їх топчуть, я підіймаю — і далі сміюсь.

Біжу в бік офісу, аж бачу, що з того боку площі стоїть автозак. Думаю «о, може, допоможуть». Ага, авжеж. Мусора хапають мене, кладуть лицем в асфальт і надягають кайданки — за фантастичним збігом обставин це все встигла зафільмувати знімальна група BBC, і це тепер одне з моїх улюблених відео. 

Якесь ватне кричить, що я вкрав у нього телефон, а інше — обливає мене пивом. І не пожалів же перевести на мене своє похмільне ранкове.

Доблесні міліціонери забирають у мене телефон і пхають в автозак. Крізь ґрати бачу, що на перемикачі передач пов’язана колорадська стрічка. Оце приїхав, думаю.

Один із них вмикає мій телефон, а там з доісторичних часів замість привітання стоїть «Слава Україні!» Ну ясно, телефон мій, не вкрав.

Лізуть у телефонну книгу, а там — за алфавітом же — перший у списку Аваков.

– Аваков? Настоящій шо лі?

– Ну так.

– І шо, будєш жаловаться?

– Ну ви ж нічого протиправного робити не будете.

Чистоту експерименту порушив, звісно, але обійшовся без зайвих труднощів.

Відвезли мене, значить, у центральний відділок. Якийсь старший, до якого мене привели, питає, чи буду писати заяву.

Та я б залюбки, але у мене через дві години попередній захист диплому, а мені ще треба від пива відмитися.

Заяву не написав — та й не шкодую про це, бо все одно нічого та заява не дала б тоді. Диплом захистив. Відео BBC зберіг. Насолоджуюсь.

БІЛЬШЕ блогів читайте у СПЕЦТЕМІ