Як український пастор з Маріуполя став фашистом-інтелігентом в полоні у росіян,- ВІДЕО

Російські військові називали його «фашистом-інтелігентом», а він продовжував нести служіння навіть у неволі. 65-річний пастор із Маріуполя Анатолій Волошин пройшов справжнє пекло спочатку Азовсталі, а потім і полону. Його сини думали, що він загинув під час теракту в Оленівці і написали некролог. Але він вижив. Витримав 295 днів полону і весь цей час підтримував своїх побратимів.

«Були такі моменти, що вони впадали в відчай. Одного хлопця такого я знаю. Він до мене звернувся і попросив, щоб ми помолилися, бо в нього виникло бажання покінчити своє життя смертю. Після того, як я поспілкувався з ним і помолилися, він підійшов до мене і дякував. Він разом зі мною вийшов на обмін», — згадує пастор.

До великої війни Анатолій жив у Маріуполі і працював бульдозеристом. А останні 30 років ще й служив пастором у протестантській Церкві добрих змін. Але незважаючи на свої релігійні переконання, після повномасштабного вторгнення одразу вирішив піти захищати рідну землю. 25 лютого 2022 року він приєднався до територіальної оборони Маріуполя.

«Взяти в руки зброю — це дуже складне питання. І не кожен християнин може це зробити. Але для мене це була як свята війна. Тобто я захищаю свій дім. Я ні на кого не нападаю», — пояснює чоловік.

До рук зброї Анатолій так і не взяв, бо його професійні навички знадобилися під час будівництва окопів та оборонних укріплень.

«Один з командирів прибіг і питає: хто є бульдозеристи, трактористи, екскаваторники, електрики — потрібні ці професії. Підняв руку, кажу: я. І вже 1 березня я копав траншеї, капоніри вже за містом», — згадує тероборонівець.

14 березня 2022-го Анатолій разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл біля Азовсталі.

«Прилетів снаряд і розірвався над капотом машини. Мене дуже поранило. Осколок, мабуть, три на три, розірвав м’які тканини лівої руки, під ребра зайшов і там зупинився десь в 2−3 см від серця. В цей же день мене відвезли до госпіталя. Там зробили операцію. А на наступний день під моє вікно прилетіла ракета», — каже Волошин.

Лікарню було зруйновано. Анатолій не постраждав, його перевезли до бункера «Залізяка» — імпровізованого шпиталю на Азовсталі.

«Щоб не було там так важко, я допомагав тим, кому іще гірше, аніж мені. Чаю принести або щось іще, чимось допомогти, або словом, або молитвою».

За два місяці на заводі Анатолій схуд на 22 кілограми.

«Коли я був в Азовсталі, в бункері, то Господь звертався до мене і казав: синку, ось подивись, що таке пекло. Не вистачає їжі, не вистачає світла, не вистачає кисню, не вистачає води, не вистачає інформації. І страх це все покриває, безвихідність. Оце і є ад. Не той, що малював Котляревський, де чорти на пательнях смажать, в смолі кип’ятять. А оця недостатність всього», — розповідає чоловік.

Далі був полон.

«1 травня мене перевели на позицію, де були мої побратими з ТРО, назва Шеврон цієї позиції. І там ми вже пробули до 17 травня, до виходу в полон. Нас погрузили на автобуси і відвезли в Оленівку. Теракт там стався трошечки пізніше, мене вже там не було. Але сини, коли почули, що відбувся теракт, то думали, що я в тім теракті загинув. І вони написали некролог, виложили його в інтернет», — згадує Волошин.

Сини Анатолія не знали, що їхнього батька ще в червні перевели до іншої колонії, в Луганській області.

«У полоні мене назвали „фашистом-інтелігентом“. Я ж ходжу в окулярах, то вони такий зробили висновок, що напевно інтелігент, професор».

Навіть у полоні Анатолій намагався не втрачати почуття гумору.

«В нас була така зона, наче як в Туреччині „ол інклюзів“. Тобто включено було і побиття. Ну, не так часто. Але наприкінці місяця була перевірка, або шмон, і все переверталося, роздягали. Поводилися як з непотребом, — згадує пастор. — Християнська віра і мій оптимізм мені не давали зайти у відчай. Я перебував в очікуванні, що все це пройде і настануть дні, коли нас обміняють. Я в це вірив, і надія ніколи мене не полишала».

7 березня 2023 року під час обміну військовополоненими додому повернулися 130 українських захисників і захисниць, серед яких був і Анатолій.

Про відновлення та мрії читайте в повній версії інтерв'ю.