11 історій про війну, зраду, полон і приниження. Але і про силу духу і стійкість. В Києві презентували документальну книгу, - ФОТО

Ви знаєте, що таке зрада? Наталія Логозинська разом із чоловіком пережили найстрашніше – зраду кращого друга. Ось як вона пише про це.

«Раптом ще один дзвінок. Дивний погляд в мого чоловіка Сашка. Мені здалося, що він знає, хто йому телефонує. "Тікай! Тебе здали. Ми їдемо за тобою! У машині найжорстокіший дирівський кат", - кричав у слухавку його друг дитинства, який їхав з вже окупованого Новоазовська і попередив дзвінком. Ніби хотів вберегти від якихось тортур. Але цікаво, а як би не додзвонився б, тоді що? А якби ми досі були б ще у тому підвалі? Забирав би власноруч старого друга!? Під наглядом ката виконував би його команди!? 

І досі у моїй голові не вкладається "як". Немов дві стихії всередині мене намагаються бути милими, але подругами не стануть ніколи. "Мене вже там немає. Я в безпеці разом зі своєю сім'єю" - відповів тоді мій чоловік. Той його друг, колишній, навіть фото відправив, підтвердив, що вони таки були на нашому подвір'ї в Широкиному. Насправді, дуже важко було повірити, а ще важче уявити».

Наталія Логозинська народилася у Бродах, здобула освіту у Львові, працювала в Ощадбанку. У 1996 році разом з сином від першого шлюбу та чоловіком Олександром переїхала на його малу Батьківщину — у селище Широкине на Донеччині. 

Там Наталя відкрила магазин, а Олександр — майстерню, де ремонтував автівки та мотори на рибальські човни. Взимку 2015 року вони виїхали з Широкиного. Працювали в Австрії, але отримали негативний досвід. У Маріуполі подалися на грантові програми, і на перші кошти у 2016 році відкрили кіоск італійських паніні «L'amore», згодом розширили бізнес до шести торговельних точок. 

Сім’я доєдналася до волонтерства зокрема у Сквері «Надія». Разом з земляками-широкинцями вони проводили толоки з прибирання, а у 2018 році Наталя за підтримки «Карітас Маріуполь» організувала там Фестиваль у День захисту дітей. 

Вибратися з оточеного Маріуполя Наталя з Олександром змогли тільки 15 квітня 2022 року. Виїхали до Естонії, де живуть вже два роки. За активну позицію Наталя отримала нагороду «Волонтер 2022 року» від Президента Естонії. Зараз працює кухарем, планує відкрити власну справу. Разом з однодумцями зареєструвала громадську організацію, яка сприятиме адаптації українців та поширенню інформації про Україну серед місцевих. 

Свою історію вона описала в книзі «Жити попри все: розповіді жінок про війну, 2014 та 2022».

12 вересня у Києві відбулася презентація книги, в якій 11 авторок різного віку та професій переповіли та відрефлексували разом з психологом власний трагічний досвід, що пов’язаний з війною.

Історії ґрунтуються на подіях з 2014 по 2022 рік. Серед них є розповіді про пережитий полон та окупацію, особисті втрати — майна, здоров’я, рідних. Кілька учасниць проєкту розповіли про кричущі випадки сексуального та гендерно зумовленого насилля, пов’язані з війною. Але в кожній історії обов’язково можна почути про те, що підтримувало героїнь під час цих потрясінь і зараз надає сил рухатися далі. 

Правозахисники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» запросили на зустріч з громадськими активістами та журналістами трьох авторок-героїнь книги. 

Сталіна ЧУБЕНКО, мама закатованого бойовиками у 2014 році 16-річного Степана, зачитала уривок зі свого тексту, в якому розмірковувала про те, що ховається за сталим виразом «сильна жінка». І чому інколи це визначення не є справжньою підтримкою. 

«...І знову ця фраза - «Ви сильна жінка. Я б так не зміг». Люді іноді говорять дивні речі, бажаючі підтримати. Як я змогла - що? Не втратити розум, не обірвати життя, не спитися, а жити далі, робити все, щоб продовжити життя сина і щоб не зробити боляче тим, хто поруч і кому Стьопа дорогий?

Як це? Почути, що твого сина розстріляли, а ти живеш. Як це? Коли по телефону розповідають, як знущалися над твоєю дитиною, а ти продовжуєш жити. Як це? Коли стоїш на ексгумації тіла сина, бачиш, що із ним зробили - і не втрачаєш свідомості. Де я беру сили, щоби жити?..»

Пані Сталіна розповіла, чому для неї важливо розповідати свою історію публічно. Не тільки заради збереження пам’яті про її сина, а й для того, щоб показати тисячам мам, які зараз проходять різні етапи проживання свого горя, що вони не самі. І показати свій шлях, в якому багато любові та підтримки.

«Але я раджу читати ці історії дозовано, не одразу усю книжку, - радить пані Сталіна. - Бо кожну з цих історії варто пережити, усвідомити, відчути. І залишити собі в пам’яті щось важливе».

Марина СУПРУН — наймолодша авторка цієї книги. Дівчина народилася та виросла у Ягідному на Чернігівщині, де навесні 2022 року російські військові понад 30 днів у підвалі тримали майже усіх мешканців села. Серед них була й Марина, яка на той час ще навчалася у школі. 

«Мені 18 років, а я вже стала співавторкою книги. І не якоїсь художньої, де хтось придумав сюжети, а книги про актуальне і важливе, про те, що з нами відбувається в такий непростий час і що будуть пам’ятати ще довго, - сказала на презентації Марина. - Звісно, я тільки почала трохи відходити від досвіду полону, але досі можу зреагувати на звуки, запахи чи обставини, які нагадують дні. Наприклад, мені досі сниться, що нас ведуть у підвал, а коли я десь відчуваю задуху, наче знов опиняюсь у тій в’язниці». 

Марина вважає, що проговорення подібних травматичних подій їй допомагає. І, можливо, допоможе й тим, хто пережив схожий досвід, але не наважується про це говорити.  

«Мій головний меседж - не боятися. Не боятися говорити, не боятися жити. Бо попри все, життя триває!» - впевнена Марина, яка зараз є студенткою київського вишу. 

«Ми максимально у книзі підсвічували ці позитивні моменти. Наша книжка завершується розділом психолога про пошуки цієї взаємопідтримки. Там можна побачити й цитати самих авторок про те, що їх підтримало. І, звичайно, віднайти ці «ключики» в їхніх текстах, - каже Надія НЕСТЕРЕНКО, представниця громадської організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив». - Сподіваємося, це допоможе українцям віднайти точки опори, віднайти шлях переживання подібного або зовсім інакшого досвіду війни».

Книгу можна вільно завантажити на сайті СЦГІ. https://totalaction.org.ua/books/48

Ця подія відбулася за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube