Денацифікація. Що мав на увазі путін, коли казав про неї, і як денацифікація відбувається в Маріуполі

Денацифікація з самого початку була однією з основних цілей, які заявив путін, оголошуючи про початок «спеціальної операції» в Україні. Проте до останнього часу ніхто толком не розумів, що саме малось на увазі. 

Чи то вбивство всіх українських військових, чи знищення всіх, хто розмовляє українською мовою, чи може щось інше.

Спроби російських пропагандистів роз’яснити цю незрозумілу мету тільки погіршували справу. Бо було очевидно, щ вони й самі не зовсім розуміли, чого саме хоче путін.

Тому спочатку раша тудей повідомляла, що мета російської армії – знищити купку націоналістів, які захопили владу в Україні і примушують бідних українців страждати.

Потім вони стали розповідати, що до купки націоналістів додалась і верхівка української влади. Мовляв, в Києві засіли націоналісти, і їх теж треба знищи.

А потім вони наштрикнулись на національний спротив. І дуже здивувались. Бо за їх розрахунками, якщо Україну захопили нацисти, то звідки ж візьметься спротив? Та й ще такий лютий.

Тож останні тижні риторика на російських телеканалах різко змінилась. Тепер вже ВСІ без винятку українці є нацистами (не радий російським танкам – значить, нацист). А тому всіх треба або знищити, або перевиховати. 

Тобто денаціоналізації, за останньою версією раша тудей та солов’йова тв, мали б піддатись все без виключення населення України.

Ці зміни в риториці і зміни в планах на Україну можна було дуже наявно відслідковувати на прикладі Маріуполя.

Спочатку ворог почав обстрілювати окраїни міста та військову інфраструктуру. Потім, коли взяти місто легко не вдалося, став підкорювати Маріуполь страхом і тотальним знищенням.

Зараз розпочався третій етап – власне, денаціоналізація. 

Ті, хто залишав місто, починаючи з 13 березня, перевірку в фільтраційних таборах не проходили. Їх просто не встигли створити. Проте вже починаючи приблизно з 17 березня перший фільтраційний табір з’явився в Новоазовську. Туди доставляли всіх, хто добровільно або примусово евакуювався на територію російської федерації.

Оскільки інтенсивність обстрілів наростала, кількість людей в Новоазовську дуже швидко перевищила можливості цього табору. І окупанти почали організовувати нові. Табір для біженців з’явився спочатку в селище Бєзимєнноє, а потім в селищі Рози Люксембург.

Аналогічні табори стали з’являтися із західної сторони Маріуполя, наприклад, в селище Нікольське. Але вся ця фільтраційна історія спочатку не стосувалась тих, хто прямував в бік контрольованої Україною території. 

Все змінилось приблизно з 20 чисел березня, коли фільтрацію змусили проходити не тільки тих, хто евакуювався до росії або на територію ОРДЛО, але всіх без виключення.

До речі, якщо спочатку росіяни та колаборанти з «ДНР» не використовували словосполучення «фільтраційні табори», а називали їх пунктами розподілення, то потім вони перестали соромитися і слідом за українською стороною стали використовувати саме цей термін – фільтрація.

Як працюють і де розміщуються

Фільтраційні табори розташовані в приміщеннях шкіл або дитячих садочків. Людей розміщують на матрасах, там вони сплять. Їх годують. В деяких таборах дають їжу раз на день, в інших – два рази на день. 

Раніше людям дозволяли вільно пересуватись селищем, де розташований табір. І можна було купувати їжу в магазині. Але зараз правил стали жорсткішими.

Особливо важко людям, які перетинають фільтраційні табори на власному транспорті. Справа в тому, що їм не дозволяють виходити з машин. І вони вимушені сидіти по декілька діб в тих авто фактично без їжі та води (якщо не встигли десь прихопити з собою).

Але очікування фільтрації – то лиш квіточки в порівнянні з самою фільтрацією.

«Це тотальне приниження…»

«Мене не били, але мені здавалося, що саме це зі мною і відбувалось...»

«Фільтрація – це тортури. Це катівня. Психологічний тиск такий, що не знаю, як витримав це…»

«Коли я пройшов це випробування і вже рушив до кордону, у мене буле єдине бажання – підняти до гори руку з середнім пальцем. Ледве стримався».

Ось як описують люди саму фільтрацію.

Яу відбувається фільтрація

Фільтрація відбувається приблизно за однією схемою.

Спочатку з людиною проводять попередню співбесіду. Питають про ставлення до геополітики росії, її дій в Україні, про ставлення до української влади.

Також на цьому етапі перевіряють документи, вносять їх в базу. У людей беруть відбитки пальців.

Після цього людина переходить на другий етап. Тут вже перевіряють соцмережі, контакти в телефонній книзі. Якщо знаходять аватарки з українськими прапорцями – розпитують про цих людей і вносять їх до бази «неблагонадійних». Тобто саме під час фільтрації і перевірки ФСБшники і створюють, доповнюють і розширюють бази українців, яких, як вони вважають, треба або знищити, або відправити на перевиховання.

На третьому етапі до допиту долучається психолог. На людину здійснюється шалений тиск. 

«Можуть говорити спокійно, а потім раптом як закричать «Слава Україні» і дивляться на миттєві реакції людини.

Декого б’ють, особливо чоловіків. Можуть бити без будь–якого приводу – просто через те, що втомились, роздратовані, тощо.

Розстрільні стіни і тюрми

Найскладніше питання, що відбувається з людиною, яка не пройшла перевірку.

Розповідають, що на блокпосту в Мангуші є так звана «розстільна стіна». Людей, у яких виявили підозріле татуювання, поліцейський жетон або ще щось таке українське і дуже образливе – розстрілюють на місці, прямо під тією стіною. Вона зі слідами крові. 

Але це поодинокі випадки. Бо люди часто просто платять гроші – віддають все, що у них є, аби відкупитись і проїхати.

А ось що відбувається з тими, хто не проходить фільтрацію, точно не відомо. Багато людей свідчать, що таких просто уводять кудись. Деякі потрапляють в тюремні камери. На жаль, у нас немає відомостей, а де вони зараз. 

Чому фільтрація – це і є денаціоналізація

Спочатку фільтраційні табори виглядали тільки як додатковий захист росії від «українських нацистів». Але потім фільтрація почала працювати в обидва боки. Тобто не тільки виїхати, але  і в’їхати в місто неможливо без фільтрації. І стало зрозуміло, що мета цього приниження: тотальний облік людей і зачистки «неблагонадійних».

Наприклад, Надія К. розповідає, що виїхала з Маріуполя в середині березня і залишилась в селі Осіпенко під Маріуполем. Зараз вона захотіла повернутися в місто, щоб забрати деякі свої речі з квартири, але її не пустили в рідне місто. Змусили проходити фільтрацію, здавати відбитки пальців.

Але черга в Мангуші така, що  треба тиждень чекати, розповідає жінка. Вона махнула рукою і повернулась в селище. Що робити – не знає, де взяти взуття та одяг – не знає. 

Сьогодні в Маріуполі будь-яку людину можуть зупинити і спитати, чи пройшов він фітльтрацію. Маріуполь перетворився на справжнє гетто часів Другої світової війни.

До речі, депортація дітей та примусове усиновлення в російські сім'ї, заборона вивчення української мови  - це теж частина нецифікації. (Ми писали про це в матеріалі Кіднепінг. Росія краде дітей в Маріуполі і готується віддавати їх на всиновлення, - ФОТО, ВІДЕО)

Фільтрація дорівнює кінець евакуації

Тотальна фільтрація в усіх напрямках фактично заблокувала евакуацію.

На сьогоднішній день в черзі на евакуацію в Нікольскому – більше 3 тисяч чоловік. В фільтраційному таборі в Ялті – біля 5 тисяч чоловік. В Мангуші  - приблизно 3500 чоловік. Всі вони страждають, живуть в скотських умовах, чекаючи своєї перевірки.

А тим часом евакуаційні автобуси, які курсують між Запоріжжям та Бердянськом, їздять або напівпусті, або їх взагалі блокують і не пускають до Бердянська.

Окрім фільтраційних таборів, в окупованому Маріуполі почали робити поквартирні обходи, роблять обшуки. Шукають представників місцевої влади, батьків, родичів людей з активною проукраїнською позицією. Намагаються залякувати.

І це тільки факти, які сталі відомі завдяки людям, що виїжджають з міста і мають змогу розповісти про те, що пережили. Дійсний масштаб денацифікації в Маріуполі – тобто знищення всіх, хто вважає Україну – країною – ми дізнаємось тільки після звільнення Маріуполя. І вже немає сумнівів, що масштаб маріупольської трагедії буде в десятки разів страшніший, ніж в Бучі.

За останніми даними міської влади в Маріуполі, в місті загинули від 20 до 22 тисяч чоловік. А голова Донецької військової адміністрації Павло Кириленко не виключає, що кількість загиблих може бути набагато більшою.

Матеріал підготовлений за розповідями людей, які пройшли фільтраційні табори в Новоазовську, Розі Люксембург, Мангуші та Нікольскому в період з 18 березня по 6 квітня.

ЧИТАЙТЕ НАС В ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ МАРІУПОЛЬ 0629