Чому серед греків Приазов’я так багато зрадників. Інтерв’ю з Олександрою Проценко-Пічаджи

Делегація грецьких товариств Сартани, Мангушу та Урзуфу взяла участь у фестивалі в російському Курську. Приазовські греки танцювали, співали і пригощали росіян грецькими національними стравами. А після свята росіяни випустили з території Курської області смертоносні літаки, які скинули на затишне, мирне місто Кременчук ракети Х-22.  Ці ракети потрапили в центр Кременчука, в торговельний центр, де в момент атаки перебувало більше тисячі людей. Як мінімум 10 людей загинули, 40 отримали важкі поранення.

Ось такі грецькі танці на кістках українців…

Взагалі, ще починаючи з 2014 року, багато людей, що проживали в грецьких селищах Приазов’я, були налаштовані проросійські. Хтось не зміг розібратись в ситуації, хтось повірив російській пропаганді про бандерівців, які розстріляли міліціонерів 9 травня в Маріуполі, комусь не сподобалась присутність добробатів поруч. Так чи інакше, але багато хто з греків дуже вболівав за росію з тих самих пір. 

Вони виправдовували навіть теракти, які росіяни здійснювали в Гранітному або Сартані. Коли в 2014-му російська армія російськими ракетами з російською маркировкою розстріляла поминальну процесію в Сартані, ніхто з місцевих не хотів бачити докази злочину з боку росії, слухати заяви ОБСЄ. Вони просто хотіли вірити в байки про укронацистів.

Здавалося, що 2022 рік мав би вилікувати всіх від цієї курячої сліпоти. Але ні. Навіть російський літак, який декілька днів поспіль бомбив  Сартану і фактично знищив половину села, не переконав деяких греків у тому, що росія – злочинець і вбивця.

Чому так відбувається? Чому українські греки в більшості своєї підтримують дії росії? Про це ми поговорили   з головою Федерації грецьких товариств України Олександрою Проценко-Пічаджи.

Повномасштабний російський наступ застав її дома, в Маріуполі. 

-Я не хотіла їхати з дому. Не вірила, що таке можливо – в 21 столітті руйнувати місто, знищувати його. Я навіть не дуже боялась, коли почались перші обстріли. Я ж звикла до мінометів. Я 8 років їзджу в села на лінії зіткнення. Звикла до цього. 

Перелякалась, коли Сартану почали бомбити. Страшно. Боляче. Ми намагались допомагати. Організовували харчування в ресторані «Дядя Гіві» для сартанців, яких встигли евакуювати. 

26 лютого родичі забрали мене до себе. У них приватний будинок біля майбутньої Метінвест Політехніки, з глибоким і дуже надійним підвалом. Ось там ми всі разом і переховувались. Спочатку нас було чоловік десять – всі рідні. Потім, коли почались дуже сильні обстріли саме по Парковому, де ми переховувались, ми побачили загиблого сусіда, потім важко поранило жінку, і ми намагались її врятувати. Ну а потім ми запросили у свій підвал всіх сусідів. І нас там стало до 30 чоловік. Ми могли там тільки сидіти. Лежати не вистачало місця. Але вижили. 

17 березня друзі вивезли мене на Косу.

- Ви думали залишатись там?

-Спочатку так. Навіть подзвонила в Ялту, в церкву. Отець Віталій привіз мені води, їжі. Два дні я прожила на своїй дачі. Мене розшукав консул Греції. Він переконав, що треба виїжджати, залишатись небезпечно.

Друзі допомагали вибиратися. Ми їхали до Запоріжжя дві доби. Через бої нас не пустили до Василівки. Стояли довго в Орєхово. Я попросилась до якоїсь родини  попити води. Мене пустили, а літня жінка, хазяйка дому, каже мені: «Ось що ці бандерівці наробили». Я  була в шоці. Кажу їй, Орєхово в окупації. Кругом тільки росіяне, а вам бандерівці винуваті? На що вона мені: «Ну той що, треба здаватися,  лише б люди не гинули».

І я подумала, Божечки ж ти мій… Якщо так люди в селі розмірковують, то що ж це буде з нашою Україною.

- Але дійсно дехто на сході все ще думає так. Давайте про це поговоримо. В соцмережах дуже багато відео, фото з мешканцями грецьких селищ, які радо вітають окупантів. Нещодавнє фото вчителів сартанської школи, які стоять з прапорами «ДНР», має вбивчу силу. Бо це ж та сама Сартана, яку російські літаки знищували, вбивали. А любов все одно не проходить. Як ви до цього ставитесь?

-Я шокована. Це скотство. Саме таке слово я використовую. Так. Справжнє скотство. І ця поїздка в Курську область з концертом... Вони, бачите, культуру нашу туди повезли показати. Який сором!

Сартанське товариство, Урзуфське та Мангушське. Ми стільки працювали разом. Я вчила їх, як треба нести нашу культуру, як презентувати себе. І ось тепер вони все це, чому я їх вчила, використовують, щоб розважити нашого ворога. 

Наталія Папакіца, очільниця Сартанського товариства греків, володіє грецькою мовою і роздає інтерв’ю для грецьких ЗМІ. Розповідає про укронацистів. А мені доводиться кожного дня все це спростовувати. Просто сором.

- Я останні роки, після 2014-го, намагаюсь знайти відповідь на питання: чому? Чому греки, які потерпали від радянської влади, вимушені були відмовлятись від свого коріння, національності, прізвища, яких відправляли в ГУЛАГ через походження, яким забороняли співати і говорити на рідній мові, так сильно хочуть назад у совок. Ви знаєте відповідь на це питання?

-Я навіть більше скажу. Не тільки від Радянського Союзу потерпали. Від Російської імперії потерпали. Починаючи з цього примусового переселення, яке було справжнім знущанням над нашим народом. Стільки людей загинуло через імперську політику, імперськи примхи.

А під час Другої світової? Мелитопольска операція, коли майже всіх греків чоловічого походження забрали і кинули неозброєних на танки…

- І як це можна забути? Як це можна пробачити і хотіти знову повернутись в імперію? Я не розумію.

- Не знаю. Не думаю, що забули. Просто вважають чомусь, що сучасна росія в цьому не винна, що в росії грекам зараз буде краще.

Ця віра в сильну росію багато років формувалась. В 2014 році дуже багато грецьких селищ опинились  в окупації, в «ДНР». Старобєшево, Новобєшево, Ласпі, і інші. Там були дуже потужні грецькі товариства, вони мали сильний вплив на нашу спільноту. І люди вірили. У багатьох греків родичі пішли працювати в органи влади «ДНР». Вони до них у гості їздили на ту сторону. Онуки, діти – всі там. Скажіть, кого вони будуть чекати? 

- А ще люди схильні приймати думку більшості, ставати на позицію свого оточення. Так?

-Так. Ви знали, що багато хто з греків, після відновлення контролю України над Маріуполем, залишили свої домівки пішли на той бік і утворили батальон Кальміус? А тут, під українським прапором, залишились їх родичі. За кого вони будуть вболівати? Зрозуміло.

Я сподівалась, вірила, що ця страшна війна, ця відкрита агресія росії протверезить деякі голови. Мабуть, когось таки протверезила. Але на жаль не всіх. 

- А не думаєте, що ставлення Греції до росії, досить лояльне, також мало вплив на приазовських греків, які вважають Грецію своєю другою батьківщиною?

-Ні. Точно ні. Греція виступала проти біполярного миру, США і росія.  Але Греція ніколи не була проти України. І зараз вона повністю підтримує Україну. Правда, понтійські греки за росію. Коли я вибралась із Маріуполя і приїхала в Грецію, вони влаштували там проросійський автопробіг. Баби нечесані їхали з російськими прапорами і демонстрували у вікно середній палець. Неподобство! Я спитала потім у керівництва країни, як ви можете таке дозволяти. А вони відповіли: у нас демократія. Але загалом українці тут відчувають підтримку. Є деякі затримки з видачою документів, але я як раз займаюсь цим питанням, допомагаю. І виступаю щодня. Вважаю, що це дуже важливо зараз.

Дехто з російських журналістів, які приїжджають на такі конференції, закидають мені, що я в 2014-м мала геть іншу позицію. Це некоректно, неправильно. В 2014-м багато кому було важко розібратись, що відбувається. Те, що відбувається зараз – це просто жахіття. Це вбивство. Вбивство нашіх дітей. Мої друзі загинули в Маріуполі. Це неможливо пробачити.

- Що думаєте робити, коли закінчиться війна? Як буде змінюватись федерація?

-Ну, ми вже зараз думаємо про те, що треба переносити офіс в Одесу. Плануємо провести Раду в вересні. До цього часу взяли паузу. Намагаємось зберегти майно організації, яке залишилось в Маріуполі. І готуємо реорганізацію. 

Можете не сумніватися, після перемоги буде чистка наших рядів. Люди, які заплямили себе співпрацею з росіянами, не залишаться в організації. Прощати нікого не будемо. Всі ці пляски на кістках… Немає цьому прощення.

Я не думаю, що нам варто щось казати літнім людям. Вони старі, прожили життя, і їх вже не переконати. А ось молодь. Я впевнена, що головні наші зусилля будуть націлені саме на неї, на талановиту молодь.

Ми маємо виростити справжніх громадян України, патріотів своєї країни. Таких, як син Тетяни Сагірової з Чермалика, який воює не один рік, захищаючи Україну. 

Ми повернемось в Маріуполь і будемо разом відбудовувати місто, якому греки дали ім’я.

Це місто, ця земля орана руками наших предків, полита їхньою кров’ю, і ми її нікому не віддамо. Обов’язково повернемось.

Розмовляла Анна Романенко

ЧИТАЙТЕ НАС В ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛІ МАРІУПОЛЬ 0629. ОБГОВОРЮЙТЕ НОВИНИ В НАШІЙ ГРУПІ В ФЕЙСБУЦІ МАРУПОЛЬ МІСТО-ГЕРОЙ