Тяп-ляп і зниклі вікна. Як окупанти в Маріуполі хочуть відновити навчання у 27 гімназії, і хто з вчителів став зрадником, - ФОТО

Це дуже сумна історія. В ній переплутані долі, погляди, кам’яні стіни. Але у цієї історії обов’язково буде щасливий кінець під прапором України.

СТІНИ

Гімназія-школа №27 мала б стати найкращим учбовим закладом середньої освіти в Маріуполі. Принаймні на певний час. Справа в тому, що маріупольський муніципалітет кожного року робив капітальні ремонти шкіл, і  кожний ремонт був краще попереднього. Тож, до відкриття чергової  відремонтованої школи 27-ма гімназія точно була б  найкращою.

У неї для цього був великий потенціал. Сильний педагогічний склад, талановиті вихованці, небайдужа  батьківська громада. Не вистачало трошки сучасної матеріальної бази, але саме цим питанням і займався муніципалітет.

Не все йшло гладко. Школа мала бути відкритою після капремонту восени 2021 року. Європейський інвестиційний банк профінансував не тільки ремонт, а і придбання сучасного обладнання, меблів тощо.

Але у міськради виникли проблеми з підрядником. Він витратив аванс, зняв кровлю і після цього призупинив роботу. Проливні дощі топили школу, руйнували те, що не встигли демонтувати будівельники. А батьки із сльозами дивились на те, як руйнується гімназія, а їх діти вимушені навчатися у дві зміни в чужих школах.

Проте після втручання батьківської громади, будівництво вдалось поновити і прискорити. Міська влада знайшла нового субпідрядника. Ремонтні роботи активізувались. 

Надзвичайно швидкими темпами була дороблена крівля, відмостки, залита нова підлога у всій школі. Розведена система опалення – не вистачало тільки спеціальної рамки.

Будівельники кожного тижня звітували перед батьками про темпи ремонтних робіт. 1 вересня сучасна, відремонтована, обладнана новими меблями, комп’ютерами, електронними дошками школа мала б відкритись.

Останній звіт підрядника датується 22 лютого. Ось як на той час виглядала школа.

Основні роботи дійсно встигли зробити. Чекали, поки просохнуть стіни, щоб обробити їх антигрибковим засобом (грибок з’явився через дощі і сирість). І тільки це стримувало ремонтні бригади від того, щоб почати роботу зі стінами.

Але почалась війна. Росія посунула на Маріуполь зі всією своєю воєнною міццю. 

Школі пощастило. Вона сильно не постраждала під час обстрілів.

Проте після окупації міста росіяни демонтували новенькі вікна на школі, ті, що вціліли після обстрілів. Куди їх відвезли – невідомо.

Ось як школа виглядає сьогодні. Фото зроблені 17 липня.

Всередині – ходять якісь російські будівельники. Вони намагаються використати будівельні матеріали, які були придбані Україною за гроші Європейського банку. 

Колаборант Мірошниченко, колишній директор морського ліцею, а нині самопроголошений «міністр освіти», пообіцяв, що 1 вересня гімназія таки відчинить двері. І педагогічний колектив, який залишився у Маріуполі, дав оголошення про набір учнів. 

Звісно, ані нових меблів, ані сучасного обладнання у цій школі не буде. Нема кому і нема за що все це купувати. Дизайнерських знахідок, на які так очікували гімназисти, теж не буде.

Є велике питання щодо роботи опалювальної системи, бо котельня, з якої отримувала теплоносій 27 гімназія, зруйнована під час обстрілів. Нагадаємо також, в місті досі не працює каналізаційна система.

Не відомо, чи встигнуть окупанти завезти таку кількість пластикових вікон. Бо не змогли ж вони їх завезти оперативно для обласної лікарні.

Тож питань багато.

ЛЮДИ

Директорка гімназії Марина Єжаковська дивом врятувалась під час нескінченних бомбардувань Маріуполя у березні цього року. Будинок, де вона з родиною прожила більшу частину свого життя, зруйнований.

Вони з чоловіком переховувались у підвалі, коли пряме влучання бомби і вибух спричинили масштабну пожежу.

Людей, які переховувались, засипало. Марина Миколаївна та її чоловік зуміли вибратись. Пощастило. Але чоловік отримав важке поранення. Вже поруч з ним в лікарні Марина Єжаковська наважилась повернутись у той підвал, щоб відкопати у завалах хоча б свої паспорти. Від лікарні до будинку в мирний час хвилин 7 пішки. А вона добиралась майже годину через постійні обстріли. Бігла і молилася. І плакала.

В середині березня їй пощастило вибратись з Маріуполя. Росія знищила все, окрім машини. І ця машина врятувала її та чоловіка.

Для Єжаковської питання, чи можна працювати в окупації – не стоїть. Це неможливе питання. Неможливо запроваджувати   стандарти освіти країни, яка вбила декілька десятків тисяч людей в твоєму рідному місті, знищила все твоє життя. 

Марина Єжаковська виявилась набагато більш принциповою, ніж деякі  її колеги. Ще в 2014 році вона підняла хвилю, яка допомогла зупинити масштабне проведення незаконного референдуму в маріупольських школах.

«В травні 2014 року нас, директорів шкіл, викликали в департамент освіти і наказали відкрити школи і сприяти проведенню так званого референдуму 11 травня. Я зазвичай не йду проти течії. Але цього разу не промовчала. Я спитала, що взагалі відбувається? Як ви можете таке нам наказувати? Я маю український паспорт, я тримаю українську печатку!»

Після цього піднялась інформаційна хвиля. Історія отримала розголос. Втрутилась поліція і зупинила цей злочин. Жодна маріупольська школа не відкрилась для референдуму.

«Я пам’ятаю, як повернулась додому після тієї наради  і сказала чоловіку, що можливо мене звільнять. Але поки я ношу український паспорт, я буду воювати. А далі – подивимось».

Зараз у Марини Єжаковської почалась нова хвиля боротьби – за повернення в Маріуполь і рідну школу.

Найбільший удар їй завдала її перша заступниця, надійний друг, колега, з якою пропрацювала майже два десятки років  - Олена Комлева.

«Я коли очолила школу, я завжди знала, хто є хто, і то дихає в бік росії. Але я одразу це зупинила. Нагадала деяким колегам, де ми живемо і в якій валюті отримуємо заробітну платню. І всі мовчали.

Тобто були люди, зрадою яких я не здивована. Але я ніколи не очікувала зради від своєї першої заступниці. Вона дуже професійна, надійна, вона командний гравець. І нам було добре співпрацювати. Я завжди могла покластися на неї. Я не думала, що вона прийме таке рішення…»

Олена Комлева не одразу прийняла пропозицію очолити гімназію. В гарячу фазу війни вона з родиною навіть виїхала з Маріуполя, мешкала в одному навколишніх селищ. Але потім повернулась, коли зрозуміла, що може очолити школу.

Разом з нею на пропозицію роботи пристали ще 12 педагогів гімназії-школи №27. Серед них – колишня директора Людмила Каракашьян,

завучка школи Світлана Халаім та деякі інші.  

Після повернення української влади у місто цим людям не знайдеться роботи не тільки в Маріуполі – а і ніде в Україні. Але то їх свідомий вибір.

«Каждый из нас сделал свой выбор. Время покажет…» - написала  Світлана Халаім. Вона, як і інші деякі її колеги, не вірить в свою країну. І дарма. Час покаже, як сильно вони помилились з вибором. Але повернути час неможливо.

Читайте також: Окупанти в Маріуполі відкрили «школу». Як це стало можливим, і хто пішов на співпрацю з ворогом, - ФОТО, ВІДЕО

У Маріуполі викрили ще одну колаборантку, - ФОТО