"Мої картини – діти війни". Яким побачив Маріуполь художник Олександр Лук'янов, - ФОТО

Маріупольський художник Олександр Лук’янов малює Маріуполь, який будучи майже знищеним російськими окупантами, продовжує жити. Його картини зараз представлені на виставці в Центральному будинку художника в Києві.

За словами Олександра, творчість художника завжди на тонкій межі естетичного та жахаючого, і він своїми картинами хоче подарувати маріупольцям надію на щасливе майбутнє та віру у відродження їхнього рідного міста.

До війни Олександр все життя присвятив малюванню і неодноразово мав виставки у Маріуполі. Також він  був власником магазину картин «Художник» на проспекті Перемоги. Зараз цей магазин зруйнований.

Після початку війни і всіх пережитих жахливих подій, малювання картин залишається для Олександра єдиною підтримкою. Писати картини про війну він почав понад два місяці тому.

Пройшли крізь справжнє пекло і вижили

З першого дня повномасштабної війни Олександр разом з дружиною та донькою знаходився у Маріуполі, тому родина пережила жахливі дні блокади рідного міста.

На Східному районі Маріуполя активні обстріли почалися вже 24 лютого, і зранку у двір, де проживав Олександр з сім’єю, окупанти влучили ракетою. Не зважаючи на значні пошкодження будівель, всі разом вирішили перечекати 10 днів, сподіваючись, що до цього часу війна закінчиться.

Проте обстріли продовжувались, не припиняючись ні вдень, ні вночі, і ситуація ставала все гірше. Було зруйновано будівлі навкруги, пограбовано всі магазини, зникли всі блага цивілізації і всюди лежали загиблі. А незнання того, що відбувається в місті, лякало найбільше.

На той момент родина вже не мала змоги виїхати з міста. Через постійну небезпеку вони разом з усіма іншими жителями району були вимушені майже цілодобово ховатися у підвалах.

Коли Олександр почув про ймовірний зелений коридор до Запоріжжя, то разом з сім’єю наваживсяїхати на свій страх і ризик. Тоді вони ще думали, що скоро зможуть повернутися додому, тому взяли найнеобхідніше і морську свинку.

На виїзді з міста окупанти почали обстрілювати колони машин. Вони влучили градами в машини, які їхали попереду, тому  водії в паніці поверталися назад до міста. Так зробив і Олександр.

Заїхавши за старшою донькою із зятем, вони дісталися селища Моряків, яке знаходиться в межах Маріуполя. За два дні після цього місто оточили. Безперервні обстріли та трьохметрові воронки від снарядів були прямо поряд з ними. А після того, як у дім, де вони тимчасово оселилися, потрапило кілька снарядів, він загорівся. Вдалося врятувати лише документи. “Діти не плакали. Сусіди дали нам кімнату, температура в ній +5. Ніхто не говорив, ніби нічого не сталося. В очах - жах та повне спустошення”, - згадує Олександр.

Кожен з будинків району або згорів, або був зруйнований, а на воротах були написи про загиблих. Олександр бачив, як з міста безперервним конвоєм виїжджали машини, тому знову наважився вивезти свою сім’ю з Маріуполя. Дісталися Запоріжжя за дві доби, але по путі були змушені пройти безліч принизливих перевірок від “визволителів”.

Відродження життя після евакуації

Після важкої евакуації з Маріуполя сім’я Лук’янових зрозуміла, що повертатись їм більше нема куди, а починати все заново на новому місті дуже важко.

Тому дружина художника разом з донькою ухвалили рішення відправитись до Німеччини і тепер проживають у німецькій родині. Олександр планує приїхати до них вже наступного року, коли йому виповниться 60 років, а поки живе на Чернігівщині в одній з українських сімей.

Через те, що художник народився та виріс у Маріуполі і звик бачити у вікні свого дому хвилі моря, в особливо скрутній ситуації його завжди тягне до морського спокою. “Життя сповільнилось вкрай. Хочеться просто сидіти в тиші та дивитись на море, адже воно залишилося незмінним. А ми – ні, адже наше життя обнулилося”, - каже Олександр.

Всі в родині Олександра мали хист до малювання - його тато і мама, дідусь і бабуся. Тому художник впевнений, що він передався йому генетично, адже він не навчався малюванню. І зараз писати картини для нього – це своєрідна терапія та ковток свіжого повітря, який дає сили пережити війну.

“Художник повністю вільний у його творчості. І ніхто не має права нічого від нього вимагати. Це найголовніше для художників-початківців. Тільки регулярна робота та самоосвіта дадуть бажаний результат”, - розкриває Олександр секрети художника. 

Малювати війну  – це спосіб виживання та боротьби із ворогом

“Свої картини я називаю своїми дітьми, а після 24 лютого – це діти війни”, - так каже про свою творчість Олександр. Художник вважає, що кожна картина є відображенням його самого, адже мистецтво завжди схоже на свого творця.

До війни Олександр написав безліч картин різних напрямків, в тому числі, сюрреалістичних.

Після евакуації з Маріуполя він вже створив сім робіт на тему війни, після того як відновив свій інвентар. Раніше всі його матеріали для малювання були знищені ворожими обстрілами у рідному місті.

Олександр зараз намагається не тільки вижити за допомогою свого хисту, а й показати своїми картинами світові злочини, які зробили окупанти на нашій землі, а також те, що йому самому довелося пережити.

Щоб показати на картинах всю трагедію війни, на деяких з них художник в точності передає те, що бачив особисто.  Одна з таких картин – «Пейзаж з мого дому, якого більше немає». На ній Олександр в деталях зобразив те, що бачив зі свого вікна у зруйнованій будівлі.

Маріуполю також присвячена картина «Поранене місто», на якій художник тонко та символічно показав, що зробили окупанти з любов’ю маріупольців до рідного міста, влучивши ракетним снарядом у саме його серце.

Картини «Веселка у вікні», «Очікування» та інші вселяють надію на щасливе майбутнє українського Маріуполя.

Окрім побаченого особисто, Олександр малює й окремі фрагменти війни. Спільною ідеєю його робіт є віра до перемоги. На картині «Я, російський військовий корабель» художник зобразив його знищеним та потопленим, що символізує майбутнє окупантів, яке станеться найближчим часом. 

А на картині «Пісающий хлопчик» Олександр розкрив, що дійсно приховується за кривавою символікою окупантів. 

За словами маріупольського художника, трагедію війни необхідно передати на холсті так, щоб глядачі зупинились та замислились над нею. “Картина має бути естетично прийнятною. Не можна просто зображувати трупи, адже люди не зможуть на це дивитись. Мистецтво завжди на межі реального та нереального. В моїх картинах, як правило, завжди є надія, що війна – це тимчасово, життя все одно переможе смерть”, - поділився роздумами Олександр.

Які плани художника на майбутнє

Для Олександра війна стала найважчим періодом у житті та творчості. Але він неодмінно сподівається на те, що після найскладніших подій у нашій державі обов’язково прийдуть найсвітліші часи в історії України. І зараз він пише картину саме на цю тему.

Художник планує написати якомога більше картин. Після цього він хоче організувати виставку, щоб донести до аудиторії зі всього світу масштаби трагедії в Україні внаслідок нападу росії.

Також Олександр планує продавати свої картини, бо вони для нього зараз є єдиним джерелом доходу.

Поки він не знайшов підтримки для реалізації своєї ідеї, але малювання дає йому сили та натхнення жити та рухатись вперед.

“Писати картини – це єдиний спосіб передати всю трагедію війни, яким я володію. Це як міра виміру найжахливішої трагедії людства”, - каже Олександр.