Як не розгубитися на роздоріжжі. Історія маріупольського активіста Юрія Давиденка

29-річний волонтер та депутат райради Маріуполя Юрій Давиденко після евакуації з міста жив у прихистку та працював вантажником на складі гуманітарної допомоги. Він зізнається - саме така діяльність, яка приносила користь іншим, дозволила відрефлексувати вже друге вимушене переміщення і повернутися до звичного активізму — допомозі молоді у розбудові суспільства. 

Постійно у русі 

На питання, де він зараз мешкає, Юрій відповідає не одразу. Здається, кілька хвилин він просто намагається роздивитися навколо чи згадати, в якому місті зараз знаходиться. Потім сміється  - у Мукачево. Але це, мовляв, не точно...

“Зараз на Закарпатті, сьогодні приїхав. До цього був у Хмельницькому, потім - Тернопіль. Постійно в русі, так би мовити, - відповідає він нарешті. - А взагалі — я з  Маріуполя. Ой, точніше... з Донецька”.  

В активізм, каже Юрій, він потрапив ще у 2010 році у Донецьку, коли став волонтерити на матчах Шахтаря, а згодом — на “Євро — 2012”. Потім вступив до Маріупольського університету, долучився до студради й згодом став головою студради вишу. Тоді, разом з однодумцями зареєстрували свою громадську організацію — “Заходи”. 

“Займалися дозвіллям молоді, що спрямоване на розвиток. Допомагали опанувати навички ІТ та ІТ- менеджменту, працювали разом з Центром розвитку стартапів. Вони надавали безплатне приміщення, ми проводили там різні заходи, стимулювали якісне спілкування молоді. Якось навіть організували навчання помічників депутатів, - згадує Юрій діяльність, яку впроваджували у Маріуполі. - Ми адвокатували питання житлових програм для молоді, зокрема ВПО. Бо у Маріуполі було багато переселенців з 2014 року, навіть половина засновників нашої ГО — саме переселенці”. 

 “Заходи” об’єднували від двадцяти до п'ятдесяти людей в залежності від проєктів, над якими працювали активісти. Перед початком повномасштабного вторгнення вони реалізовували два великих проєкти. Будинок культури “Чайка” мали перетворити на великий молодіжний центр, де було б місце під офіси для проєктів та молодіжні підприємства. Мріяли також робити там тренінги, заходи, вечірки, стендапи.  

“Ми в цьому творчому напрямку працювали п'ять років. Тому хотіли зробити такий зручний для молоді простір,- пояснює Юрій. -  А другий проєкт — пансіонат в Мелекіне для маріупольських молодих IT-шників. Щоб вони приїздили, проводили там навчання, відпочивали. Після пандемії ковіду була потреба у таких заходах — ми це часто чули. Вже оформлювали документи для оренди, розрахували кошторис. Імплементація була запланована на увесь 2022 рік”. 

Але обидва проєкти не втілилися, бо почалася велика війна. 

Свідки окупації — люди та тварини

З Маріуполя  Юрій з дружиною зміг виїхати тільки шістнадцятого березня. Поки залишалися якісь запаси, він намагався допомагати тим, хто поруч — возив воду та їжу, приймав та розподіляв гуманітарну допомогу. Навіть збирав олію та пляшки, щоб було чим захищатися. А потім, коли обстріляли його будинок, був змушений спуститися до сховищ, де, як каже, займався вже фізичним виживанням. 

“У мене був електрокар, на якому сів акумулятор, електрики та зв’язку вже не було. Якийсь час ми не знали, чи можна взагалі вибратися з міста, - каже Юрій. -  Потім знайшовся вихід: знайомий дозволив виїхати на його машині, бо сам не повернувся до Маріуполя, де залишилася його авітвка”. 

Юрій вважає, що йому пощастило: на той момент окупанти ще не проводили повноцінної фільтрації. Бо навряд чи він її успішно пройшов би — колеги-місцеві депутати розповідали, що з таким бекграундом було дуже складно виїхати, а декому навіть довелося давати хабарі окупантам. 

У їхній машині їхали троє людей та кішка. Подружжя вже не сподівалося колись побачити свого улюбленого кота, який втік ще на початку березня. Аж поки, через кілька тижнів, їм не надіслали фото сусіди: на купі сміття у понівеченому будинку сидить страшний кіт, якого було складно упізнати.

“Але це точно був він — наш кіт. Звідти його забрали — я домовився зі знайомими. А ось переправляти його на волю довелося довго: то відкривався, то закривався той коридор, через який можна було їхати, - розповідає Юрій. -  І тільки десь у липні я нарешті взяв його до рук. Увесь цей час він був десь біля Азовсталі. І я думаю, він міг би розповісти багато цікавого...”

Юрій з дружиною доїхали до Дніпра, а потім мали рушити до Мукачево, куди треба було довезти машину. Там Юрій залишився в прихистку для переселенців, бо оренда житла була дуже високою. Дружина поїхала до Європи, а Юрій подався розвантажувати та розсилати гуманітарну допомогу. 

“У знайомих був склад з продуктами та ліками в Мукачево — саме там я працював кілька місяців, фактично, вантажником.  Мені писали люди, я їм відправляв допомогу: потягами, автівками, Новою поштою. Навіть маріупольцями вийшло один бус доставити, - згадує Юрій. - Ця діяльність допомогла відволіктися, не впасти у відчай. Бо другий раз кидати все і починати наново - якось було дуже складно”. 

Він зізнається, що вдячний за таку можливість: щоб повернутися до звичної діяльності, чоловік тоді дійсно потребував часу та відновлення моральних сил. Тепер він працює у різних областях — зі своєю ГО реалізує проєкти, що пов’язані з молоддю та переселенцями. 

Ідеї, які реалізує молодь 

“Заходи” - імплементуючий партнер проєкту UPSHIFT від Юнисеф у Хмельницькій області. Це освітня програма для підлітків, які бажають вирішити проблеми в своїй громаді і реалізовувати свої ідеї. У рамках проєкту вони описують проблему, яка є у них в громаді, подають варіанти, як її можна розв’язати, проходять навчання і з допомогою менторів та фінансовою підтримкою реалізовують свої ідеї. 

“Багато проєктів у селах щодо просторів для молоді, якій банально нема де збиратися. Як написали самі підлітки: ми хочемо стати конкурентами генделиків, - розповідає Юрій. - Ми організовуємо чотириденне навчання, допомагаємо оформити заявки: вчимо, як показати етапи дослідження проблеми, пояснити, що ця ініціатива цікава для всієї громади. А вже потім допомагаємо їм реалізовувати та надаємо кошти”. 

Програма працює з серпня 2023 року, вже 25 проєктів в стані реалізації — хтось закупає обладнання, хтось закінчує ремонт. До січня у рамках цієї ініціативи мають бути підтриманими 40 проєктів, які придумали та реалізували школярі та студенти.

“Є проєкти про культуру, про запобігання булінгу, про спілкування з батьками, ідеї щодо інтеграції на різних етапах шкільного життя. Кожен -  унікальний, бо команди самостійно виробляли стратегію, щоб вони хотіли зробити задля досягнення цілі. Найбільша радість — бачити, як у них очі горять від того, що їх чують та допомагають реалізувати мрії, - пояснює Юрій. - Хтось хотів обладнати у школі кімнату, де можна  дивитися фільми та обговорювати їх. Був проєкт про щотижневі зустрічі, на яких сім’ї вчилися б комунікувати — школярі розповідали про свої проблеми батькам, домовлялися про щиру комунікацію з різних питань. Наочно бачимо, що є проблеми з тим, що діти не соціалізовані, бо багато часу просили вдома під час пандемії, а потім - війна. Студенти також активно включилися в проведення заходів для розвитку критичного мислення та тематичного спілкування. Молодь багато говорять про те, що їм дуже потрібні умови для відновлення навичок живого спілкування”. 

Серед проєктів — приміщення для спорту та танців, серед учасників — молодь від 14 до 24 років. Але такий досвід цінний не тільки як реалізація конкретної ідеї, а й через отримання практичних навичок з пошуку проблем, які заважають розвитку суспільства. Підлітки вчаться оцінювати важливість певних ініціатив для різних верств, шукати однодумців, вибудовувати алгоритми взаємодії та вкладати свої сили та час у корисну для суспільства діяльність.  

А ще Юрій та однодумці орендували табір, який був у доволі занедбаному стані. У ньому організували місце для відпочинку переселенців. Попри те, що ремонт ще не закінчений, минулого літа до них приїхали чотириста п'ятдесят ВПО. 

“Ми запрошуємо молодь, проводимо заходи. Іноді оплачують донори, інколи люди самі покривають комунальні платежі. Це - табір для комунікації, щоб люди могли спілкуватися та ділитися ідеями, - каже Юрій. -  Але це й для відпочинку, бо ми розуміємо: у людей дуже мало ресурсів, щоб хоч якось відпочити. Мріємо наступного літа прийняти тисячу людей,  робимо все, щоб покращити умови”.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube