Як маріупольчанка почала заробляти на персоніфікованих, особливих іграшках, - ФОТО

Катерина Плосконосова народилася і виросла у Маріуполі. Зараз жінка разом з родиною проживає у Дніпрі, де й вирішила пройти навчання від Маріупольської школи підприємництва. Майстриня ретельно продумала та презентувала свій проєкт «Маленьке диво в ваших руках» і стала переможницею, завдяки чому отримала матеріальну та консультативну допомогу для повноцінного ведення бізнесу.

Тепер на кількох онлайн платформах можна замовити персоналізовану її іграшку з вовни або купити готовий авторський виріб. Невисокі ціни та креативність майстрині роблять іграшки привабливими для українських покупців, але в планах Катерини — підкорити й закордонних. 

Подарувала батьку спогади дитинства 

Катерина каже, що її історія майстрування починалася, як хобі. У 2016 вона не могла придумати гарний подарунок для батька на день народження. Знаєте, коли у чоловіка «все є», а дуже хочеться здивувати. 

«Саме тоді я вирішила зробити іграшку з вовни, про яку колись чула. Згадала, як батько  розповідав, що він в дитинстві на Буковині, звідки він родом, разом з дідом пасли овець. Тоді у нього був улюблений пес, якого звали Лукс. Це був великий пес породи польський огар, - згадує жінка. - Я спробувала зробити іграшку з вовни саме у вигляді такої собачки. Прочитала про цю техніку, купила матеріали, голки, і спробувала». 

Катерина згадує свої емоції, коли батько, побачивши іграшку, заплакав... З того часу Лукс з вовни завжди стояв на батьковому робочому столі. На жаль, іграшка згоріла разом з домом, каже Катерина, але вона щаслива, що її виріб довгий час радував тата.

Коли у Катерини народився син, вона не втрималася і теж зробила малюку м’який подаруночок. 

«Я не могла знайти для дитячого мобіля, що вішається над ліжечком, іграшки, які б мені подобались. Тому замовила сам механізм, а іграшки придумала та зробила сама, - каже Катерина. - Це були олень, пес породи бігль, лисичка та вівця. Виходить, він з народженням бачить маминих звіряток. Тому не дивно, що син любить гратися з моїми виробами й досі». 

Старші діти малювали домовини та бомби 

Зараз синові Катерини майже 4 рочки, а у лютому 2022 року він був зовсім маленьким і  Катерина перебувала у декретній відпустці. Виїхати з міста одразу вони не змогли: дізнавшись, що Бердянськ окупували, вони не знайшли інформацію, як виїхати з міста, щоб не потрапити в окупацію. Родина вирішила шукати безпечне місце саме в місті, де ще не було російських військ. Тим більш, що у родини хоч і були автівки, але палива було небагато. 

«Ми виїхали тільки 17 березня. Спочатку зібралися разом - я, чоловік, син, мої старші сестри, їхні родини, наші батьки - всього 15 осіб, - розповідає Катерина. - Вирішили перечекати в приватному будинку у сестри, яка проживала у тому районі, де на той час було відносно безпечно. А у батьків хату розламали, там, де жили інші сестри, теж погоріли будинки».

Спочатку вони користувалися водою з колодязя, що був на ділянці у сусіда, а коли там закінчилась вода, доводилось йти до річки, яка протікає через Азовсталь. Це, каже Катерина, було дуже небезпечно. У березні один раз йшов сніг, тож, його розтопили і теж користувалися талою водою в побуті.  

«Спочатку там було більш-менш спокійно, але десь з 8 березня активізувалися бойові дії, - згадує Катерина. -  Моя дитина була маленька, і він якось спокійніше переніс обстріли та бомбардування. А старші діти, племінники, малювали страшні картинки - труни, людей, яких вбивають, бомби, що летіть на людей. Звісно, ми намагалися відвернути їхню увагу від страшного, але насправді діти переживали це дуже важко». 

Творчість як терапія 

Виїхати з міста родина ризикнула після того, як сусід сказав, що з 15-го березня з’явилася можливість проїхати до Мангуша. Мовляв, там їздять волонтери, які перевозять жінок з дітьми, тож, цією дорогою можна виїхати - затримувати не будуть. Катерина каже, що спочатку всі сумнівались, тому що було дуже страшно, і не знали, чи вистачить палива. 

«А вночі прилетіло в дім сусідів, які теж жили з нами, і тому ми зранку зібрали речі та поїхали, - каже жінка. - Доїхали до Нової Василівки, довелося задорого купувати паливо, потім - до Запоріжжя, звідти - на Дніпро. Там ми орендували житло, родина роз'їхалась по різні боки: хто по Україні, хто за кордон». 

В Дніпрі Катерина знов почала робити вовняні іграшки для подарунків. Каже, такий  монотонний процес заспокоює. Хоча спочатку жінка думала, що не буде на це витрачати кошти, але потім зрозуміла, що їй цього дуже не вистачає. 

«Тому ми порадилися з чоловіком, купили матеріали, голки, обладнання і я почала робити маленькі іграшки «для себе»: білочку в кожусі, для подруги зайчиків наробила на Великдень, її чоловік на роботі подарував колегам, - розповідає Катерина про перші кроки вже на новому місці. - Потім для подруги своєї я зробила великого Чеширського кота та відправила їй поштою». 

Спробувала та перемогла! 

А потім, згадує Катерина, чоловік побачив оголошення про набір на школу бізнесу для маріупольців. І порадив дружині подати анкету. 

«Нас вчили азів підприємництва: трошки про рекламу, трошки бухгалтерії - про податки, як вести документи, започаткувати бізнес, узаконити його, - розповідає Катерина про свій досвід навчання. -  А потім був конкурс на кращий проєкт, згідно з яким переможець або переможниця отримує грошову винагороду на розвинення свого бізнесу та консультативну допомогу. Мій проєкт переміг. Я назвала його «Маленьке диво в ваших руках». Завдяки перемозі я обладнала робоче місце, закупила матеріали й трішки обладнання».

Запустити бізнес вдалося вже у вересні. Щоб продати свої іграшки, Катерина влаштовує рекламні кампанії у Фейсбуці та Інстаграмі через рекламний кабінет. Зазвичай теми для створення іграшок приходять за натхненням.

«Останні роки це, зазвичай, міфічні тваринки: М'ятний кролик, Місячний кіт, нічний Вовк. Вони мають орнамент і незвичайний колір, - розповідає майстриня. - Є в мене й патріотична колекція: наприклад, справжній Пес Патрон. З цієї колекції дуже добре продавалися гусачки у шоломі та бронежилеті — люди охоче купували на подарунки військовим». 

Перед Новим роком був «драконячій бум»: замовники просили робити символи наступного року різних кольорів. Термін виготовлення такої іграшки залежить від розміру: маленьких, до 15 см, за день можна зробити два. 

«Найбільшим і найскладнішим для мене став гусак майже у повний розмір, я його навіть ще не зовсім закінчила, - каже Катерина. - Правда, він трошки менший, ніж живий, скажімо так, розміром з курку. Це як творчий виклик - мені схотілося зробити щось велике. Але, можливо, комусь він сподобається і його куплять». 

До цього найбільшим був бульдог висотою 20 см, робити якого було доволі складно. Бо Катерина до цього не займалася портретним виготовленням іграшок, але замовниця попросила: можеш, мовляв, зробити його «мультяшним», але схожим на оригінал. Тому що дуже хотіла подарувати родині, в якій жив такий пес. 

Частинку себе в подарунку 

За бажаннями покупців Катерина часто додає в іграшки якісь персоналізовані деталі, це робить їх унікальними та теплими - не тільки на дотик, а й для душі.  

«Люди люблять мої іграшки, бо, по-перше - це емоції. Усім нам зараз дуже не вистачає емоції! - каже жінка. - А по-друге, це щось унікальне. Зараз багато речей, які приваблюють, але вони однакові за стилем, такі є у всіх. Ви приходите в АТБ, там дуже багато гарних іграшок, але ніхто не може гарантувати, що саме такі не будуть у всіх дітей на майданчику чи у дитячому садочку». 

Катерина каже, що люди цінують персоналізацію. Вони хочуть залишити частинку себе у подарунку. Людина замовляє песика, але щоб він був в улюбленому светрику чоловіка. Ось, кажуть, мій чоловік носить такий, ось його фото — зробіть, будь ласка, схожий. 

«Одного разу мене попросили зробити дракончика з чашечкою кави в руках, тому що мама замовниці дуже любить каву, і щоб був шарфик, а на ньому - мамине ім'я, - надає приклади майстриня. - Тож, додаємо якусь дрібничку - і це вже унікальний подарунок, який запам'ятається на все життя». 

Майстриня зізнається, що не хоче обмежуватися однією технікою, можливо, найближчим часом спробує робити іграшки й для немовлят. 

«Вони м'якенькі, таку текстуру відчувають маленькі діти. Але для них зазвичай купують щось для розвитку - потрібно, щоб воно торохтіло, дзвеніло, щоб дитина на нього звертала увагу, - каже Катерина. - Також в мене є авторські іграшки, які хотілося б продати й закордон. Зараз для України з’явився дозвіл ставити свої роботи на одному популярному сайті, де розміщують свої роботи ті, хто роблять щось своїми руками. Тому я сподіваюсь й на покупців з інших країн».

Катерина каже, що цей бізнес, який виріс з хобі, дозволяє  не тільки трохи заробити, а й дає можливість рухатись та розвиватися далі. 

«Залежно від розміру, складності виконання та деталей маленькі, 7см. , наприклад, хом'ячки, або гусачки, коштують 150 гривень, - каже майстриня. - Ті, що ростом по 10 см. - лисички, собачки, оленята, тхорики) - по 300. Зростом 15 см. - по 500 грн. А той бульдог коштував 600 гривень, бо зробити його було дуже складно». 

Замовити іграшки від Катерини Плосконосової можна в Фейсбуці 

або в Інстаграмі 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube