Маріупольський режисер Анатолій Левченко відтворює свій театр у Києві, - ФОТО

Анатолій Левченко, художній керівник першого недержавного театру Донеччини “Терра Інкогніта”,  відроджує роботу свого театру в Києві. Він разом з дружиною та сином, який має аутизм, пережив облогу Маріуполя, а потім ще 10 місяців провів у в’язниці російських окупантів через свою патріотичну позицію. Зрештою у 2023 році йому вдалось виїхати з окупації на підконтрольну Україні територію. 

Минулого тижня режисер провів у столиці пресконференцію за участю друзів, колег та партнерів, де анонсував відродження першого недержавного театру Донеччини “Терра Інкогніта”.

Анатолій Левченко. Фото Українського кризового медіацентру. 

Маріупольський театр “Терра Інкогніта” був заснований у 2019 році. Цієї осені йому виповниться п’ять років. З початку повномасштабного вторгнення актори театру роз’їхалися хто куди, рятуюсь від війни. Проте нині режисер Анатолій Левченко стрімголов повертається до роботи і відроджує роботу театру. Прем’єра його вистави “Світло в кінці тунелю” за п’єсою Неди Нежданої відбулась 6-го та 7 квітня у Києві в Центрі Леся Курбаса. Саме ця п’єса мала бути представлена 25 лютого 2022 року у Маріупольському драматичному театрі, де Анатолій Левченко тривалий час був головним режисером.

“Я сподіваюсь, що таке світло буде і для нашого театру, і для всього регіону, і для культури також. За три роки до війни ми встигли зробити майже 20 проєктів. Для невеличкого колективу це серйозна кількість. Ми відроджуємось, аби продовжити нашу діяльність”, – говорить режисер Анатолій Левченко.  

За його словами, дія п’єси “Світло в кінці тунелю” розгортається в приміщенні міського моргу, де дві молоді жінки виявилися замкненими на ніч. Все, що залишається, – ділитися думками, страхами, надіями і перебирати можливі версії того, що сталося. Головна ідея п’єси — відчути справжню важливість деяких базових цінностей: наприклад, усвідомити, що без свободи вибору, без права ухвалювати самостійні рішення і нести за них відповідальність життя людини стає, можливо, більш легким і простішим, але позбавляється сенсу і глузду.

Український політик, а також президент громадської спілки “Всеукраїнське військово-цивільне об’єднання Бойове братерство України” Павло Жебрівський добре знає Анатолія Левченка по роботі на Донеччині. У той час, коли він очолював Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію, був запит від культурної спільноти Маріуполя перейменувати театр, зокрема, прибрати з його назви слово “російський” і тим самим нагадати містянам історію українського театрального мистецтва, оновити репертуар і дати дорогу молодим українським режисерам.

Павло Жебрівський. Фото Українського кризового медіацентру

“Мені здається, що сьогодні суспільство не до кінця розуміє, що таке українська ідентичність, якою є роль культури для становлення держави. Сьогодні росіяни воюють проти української національної ідентичності. Тобто те, що вони хочуть витравити, викорінити, знищити, нам треба утверджувати і посилювати. І, по правді, для української нації та держави не менш значущою є культура, а особливо театр”, – сказав Павло Жебрівський.

Театр “Терра Інкогніта” саме з тих, які утверджують українську ідентичність. І, на думку Жебрівського, досить показувати українців якимись недолугими “стецьками”, а так звану інтелігенцію – як таку, що розмовляє московською говіркою. 

“Допоки ми не усвідомимо гордість, гідність українця, що українець – це один з найбільших достойників у світі, до тих пір всякий непотріб буде нападати на Україну”, – підсумував Жебрівський.

Керівниця напрямку із захисту громадянського суспільства Центру прав людини ZMINA Людмила Янкіна, розповіла, що із режисером Анатолієм Левченком вони особисто зустрілися вперше під час пресконференції.

“Раніше ми не знали одне одного, я нічого не знала про пана Анатолія. Я лише чула, що режисера Маріупольського театру викрали росіяни і він у полоні. Згодом до мене звернувся друг Анатолія і сказав, що режисера потрібно вивезти з окупації. Вивезення Анатолія Левченка для нас було, дійсно, важливим завданням. І коли вже це все сталося, коли наш донор підтвердив можливість виділення коштів на вивезення режисера з родиною, і потім, коли Анатолій зателефонував вже з мирної території, прислав фотографії, що він вже знаходиться на свободі, я заплакала”, ­– розповідає Янкіна.

На фото УКМЦ - Людмила Янкіна

Вона нагадала, що Центр прав людини ZMINA займається підтримкою цивільних заручників, тобто людей, яких незаконно позбавили свободи на тимчасово окупованих територіях представники РФ, і організація постійно отримує запити від таких людей або від їхніх родичів. На думку правозахисниці, сьогодні якомога більше людей мають спрямовувати свої зусилля на підтримку людей в окупації.

У світовій історії були періоди, коли церква заперечувала театр. Проте це в минулому, сьогодні ж суспільство знову стоїть на перетині культур і цивілізацій. На думку протоієрея, а в минулому настоятеля храму Пантелеймона Цілителя Православної церкви України у Маріуполі Володимира Коскіна, сьогодні ми бачимо, що та війна, яка ведеться на теренах України, це здебільшого не війна армій, це війна символів, наративів, свідомості: рабської і свободи.

Протоієрей, а в минулому настоятель храму Пантелеймона Цілителя Православної церкви України у Маріуполі Володимир Коскін. Фото УКМЦ

“У цій війні я втратив маму. Вона загинула в Маріуполі. Для мене це храм, який згорів у пеклі цієї війни. Скажу, що вистави пана Анатолія дають можливість переосмислити життя. З перших звуків, з перших нот вони захоплюють і тримають до останньої хвилини. В кінці ти не можеш перевести дух, ти переосмислюєш побачене, перезавантажуєшся ще глибше”, – сказав Володимир Коскін.

Виставу “Світло в кінці тунелю” за п’єсою Неди Нежданої наразі можна переглянути в Центрі Леся Курбаса. А згодом, за задумом режисера, й в інших містах України та й за кордоном.

По матеріалам Українського кризового медіацентру та Zmina

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube