Об'єднані надією. 86 днів оборони Маріуполя. Боротьба триває, - ФОТО

Сьогодні, 20 травня, виповняється два роки, коли останній захисник гарнізону Маріуполь припинив боротьбу і склав зброю, виконавши наказ вищого керівництва країни.

86 днів тривала героїчна оборона міста, яка 82 дні відбувалася у повному оточенні ворога.

Російська пропаганда намагається переписати історію, спотворити правду про Маріуполь, проте її неможливо приховати, як неможливо приховати кілометрові пагорби на Старокримському кладовищі, які з’явилися в результаті вбивства десятків тисяч мирних мешканців Маріуполя.

Правда полягає в тому, що захищати своє місто від російської навали, поруч із професійними військовими, встали сталевари, бульдозеристи, вчителі, поети, підприємці, журналісти, зварювальники і музиканти. Вони билися разом, вони гинули разом, і разом потрапили у полон до російських катів.

24 лютого 2022 року о 4 ранку дві російські баржі розвернулися від Єйську і рушили разом у бік Маріуполя. Вони йшли дуже швидко, поводили себе неприродно, не відповідали на запити. Стало зрозуміло, що це і є початок повномасштабної війни.

В перші ж години агресивного нападу на Україну російська армія нанесла удари по аеродрому Маріуполя, танкові колони рушили в бік Лівобережжя, стали обстрілювати житлові квартали Східного.

Росіяни майже одразу почали бити з моря та з неба, використовуючи авіацію. В перші три дні лютого російські літаки  знищили значну частину селища Сартана, в Старий Крим увійшли танкові колони.

Битва за Волноваху тривала до кінця лютого, але місто втримати не вдалося. Фактично, здача Волновахи, а перед тим – Мелітополя та Бердянська і призвели до повного оточення Маріуполя.

Гарнізон Маріуполя на початок повномасштабного вторгнення мав би складати 8 тисяч осіб, але по факту людей було менше.

Росіяни кинули на місто 25-тисячну армію. Загалом, якщо рахувати з технікою, сили ворога перевищували сили українських воїнів у 10 разів! А якщо враховувати, що місто билося в оточенні, коли підвозити боєкомплекти не було можливості, то ця перевага ворога була ще сильнішою.

Тим не менш, українці трималися довгі 86 днів, відтягуючи на себе величезні сили противника і даючи можливість українській армії перегрупуватися, стримати наступ ворога, захистити столицю. 

Разом з ними опинилися в облозі сотні тисяч маріупольців. Лише перші два дні після початку війни з міста рушили евакуаційні потяги. Далі – люди виривалися з міста власними силами. Ще 5 березня з міста рушила остання колона автомобілів, якими маріупольські родини залишали місто. Вони вже їхали під обстрілами, на свій страх і ризик.

Після цього росіяни не випускали нікого. Вони реалізовували свій план щодо знищення місцевого населення, підриваючи життєво необхідну інфраструктуру Маріуполя. 1 березня розбомбили енерговводи у місто. Вночі маріупольські енергетики намагалися відновити мережі, і частково їм це навіть вдалося, але 2 березня росіяни нанесли повторний удар. Місто залишилось без світла, без води, без зв’язку.

Росіяни знищували квартал за кварталом у Маріуполі, не шкодуючи нікого. На середину березня в місті було зафіксовано 22 тисячі загиблих мирних мешканців. За різними оцінками, на кінець травня кількість загиблих могла сягнути 130 тисяч людей. 

Кільце ворога стискалося, і у травні всі сили захисту міста були оточені на території заводу «Азовсталь». Проте тримати оборону далі – без зброї, їжі, медикаментів, піл постійними обстрілами ворога – було вже неможливо.

18 травня 2022 року Головнокомандувач ЗСУ надав наказ припинити опір.

В суботу, 18 травня, два роки потому, в Музеї Майдана у Києві зібрались маріупольці, щоб пригадати ті страшні дні. 

Анатолій Волошин – бульдозерист. Він в перші дні повномасштабного російського вторгнення прийшов до військових і став поруч з ними на захист Маріуполя  - рив окопи, будував укріплення. Отримав важке поранення і потрапив до шпиталю на «Азовсталі». Звідти -  у полон.

Чоловік пані Ніни – теж був серед тих, хто одним з перших прийняв бій з окупантами. Він не військовий, але саме так він розумів свій обов’язок. Зараз у полоні.

Донька пані Світлани, Олександра, - прикордонниця. Вона захищала кордони України у Маріуполі. Сама пані Світлана із Сумщини. Вже о 4 ранку по її рідному місту неслись російські танки, і це був справжній жах. Бо з одного боку – ворог під домом, з іншого – страх за доньку, яка опинилася в самому пеклі цієї війни.

Світлана Шакірова – дружина прикордонника. Її чоловік, Євген, лише три тижні, як пристав на службу до захисників кордону, і почалась повномасштабна війна. Він ще і стріляти не вмів, каже дружина. Проте йому дуже швидко довелося всьому навчитися. Зараз він у полоні.

Пані Анастасія – дружина музиканта, який також потрапив у полон із «Азовсталі». Його вдалося повернути, але загалом у російських застінках опинилися три оркестри, і рідні досі борються за повернення музикантів до дому.

Кожна історія, яка пролунала в цей день, - це біль, це боротьба, це відчай і знову боротьба.

«Не здаватися!» - закликали ті, хто як Анатолій Волошин вже повернулися до дому. «Не опускати рук», - закликали рідні, які продовжують боротьбу.

На разі у російських тюрмах перебувають близько 2 тисяч захисників Маріуполя. Азовці, тероборонівці, прикордонники, нацгвардійці, морські піхотинці і просто цивільні люди, які за покликом серця у перші дні російського нападу взяли в руки зброю і пішли захищати своє місто, своїх рідних, свою країну.

Ми маємо боротися за них. І слово у цій боротьбі – найпотужніша зброя. Тому імпреза “Вірші військової душі” з проєкту “Світло мистецтва” театру авторської п'єси "Conception" пролунали у Музеї Майдану як вибух і постріл у голову тим, хто зараз у Росії освячує вбивства дітей.

Маріупольці, об’єднані горем, довго-довго не розходилися і після закінчення заходу. Плакали, ділилися спогадами, але  і сміялися.  Мабуть, тому, що вони об’єднані не тільки горем, а і надією – повернутися у рідне місто, щоб відновити його.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube