Ольга Цуприкова: «Боюся, ми - останнє покоління, яке ще може зберегти культуру надазовських греків»

Громадську організацію «Надазовські греки: уруми і румеї» нещодавно зареєстрували вихідці з Донеччини, що переїхали до столиці. Активісти хочуть працювати заради відродження та збереження ідентичності, історичної та культурної пам'яті, рідних мов надазовських греків України, які опинилися під загрозою знищення внаслідок збройної агресії російської федерації.

В ексклюзивному інтерв’ю 0629 голова ГО Ольга Цуприкова розповіла про власний шлях пошуку ідентичності, розвінчування російських наративів та важливу місію -  розбудити «сплячі мови». 

Пані Ольго, як давно ви цікавитеся темою надазовських греків, звідки такий інтерес?  

- Мені 34 роки, має рідне місто - Донецьк. Цікавість до теми надазовських греків виникла в мене у 2013-2014 роках на тлі великих змін в Україні. Я маю надазовське грецьке коріння за лінією батька, а по мамі я - українка. І я пишаюся обома своїми лініями!

Революція гідності, початок російської агресії для мене стали карколомними в багатьох сенсах. За першою освітою я економістка, навчалася у Київському національному економічному університеті, заради чого й переїхала з Донецька до Києва. З 18 років почала свою кар'єру в корпоративних фінансах і до тих важливих подій не планувала займатися тим, у що згодом довелося зануритися. Я відчула, що маю займатися чимось більш соціально орієнтованим на людей, на допомогу. Звісно, волонтерила, але розуміла, що на рівні однієї людини чи точкової ініціативи напевно зможу зробити менше, ніж якби я була частиною організації. Саме тоді, паралельно з кар'єрними змінами відбулося й народження цікавості до історії свого роду. Хто я, чому в мене такі прізвища в родоводі? Так почалася ця подорож до самої себе та історії й культури надазовських греків. 

З січня 2016 року я стала працювати в посольстві держави Ізраїль в Україні у відділі координації проєктів технічної допомоги для України. І це було важливо: на той момент всі розуміли, яка з країн світу має значний досвід роботи з військовим контекстом. Свій проектний досвід з бізнес-сфери я перенесла на різні аспекти допомоги людям. Зокрема тим, хто з Луганської і Донецької області - для мене ці регіони відчувалися рідними. 

До речі, держава Ізраїль сильно надихає досліджувати власне коріння та цінувати свою історію. А потім я як туристка потрапила до Греції. І перша думка була: Боже, тут повітря як в нашому Криму. Бо я багато часу в дитинстві проводила сама в Криму, для батька завжди це було важливим, хоча в нас там й не було ніяких родичів. Тоді я відчула цю паралель з Кримом і мені захотілось дізнатися більше про цю сторону своєї ідентичності. Тож, почала шукати можливості поїхати на навчання в Грецію, згодом стала студенткою за міжнародною програмою в місті Салоніки. Паралельно вступила до школи новогрецької мови при університеті Арістотеля. І почала вечорами вчити новогрецьку мову, яка була для мене єдиною можливістю «підібратися» до мови румейської. Так, новогрецька для мене і моїх предків ніколи не була рідною, але коли мені вдалося скласти іспити, я побачила, що десь 50-60 % розмови румейською я вже розумію. Але ці знання, на жаль, не допомогли стовідсотково опанувати мову мого роду. 

У вас в планах було залишитися у Греції? 

- Певний час я працювала в Афінах в аналітичному центрі, стажувалася в Брюсселі в Європейському соціально-економічному комітеті, але завжди знала, що хочу повертатися в Україну з новим досвідом та новими знаннями з державного управління та міжнародних відносин. Тому ще з Брюсселя подавала свої резюме на всі можливі вакансії, щоб отримати роботу — дуже хотіла саме у Маріуполь. 

Спочатку я стала волонтеркою Фонду ООН у галузі народонаселення. Згодом переїхала жити у Маріуполь і з червня 2020 року офіційно почала працювати у цьому фонді. Включно до березня 2024 року на різних посадах в міжнародних структурах розвивала потенціал молоді з рідних мені сходу та півдня України. І на той час моя робота з темою надазовських греків залишалася в площині волонтерства, як неформальна низова ініціатива. 

Коли ви евакуювалися з Маріуполя? 

- Я виїхала з Маріуполя вночі 23 лютого, але вважала, що їду до батьків просто на вихідні. І, якщо чесно, не хотіла залишати місто. Це вже було моє місто, там залишилась моя орендована квартира з усіма речами. Саме в Маріуполі я відчула, що опинилася на своєму місці. Життя в Маріуполі стало одним з найщасливіших часів в моїй особистій історії. 

Вже у Києві я почала шукати «своїх». Вже була знайома з Олександром Рибалком, про якого знають усі, хто цікавиться питанням греків України. Колись він подарував мені підручник урумської мови, з якого почалася історія моїх стосунків з мовами надазовських греків. Мене тоді вразило, наскільки урумська не схожа на румейську, мені було цікаво копатися, дізнаватися, досліджувати це питання. Але до липня 2022 року це все було на персональному, індивідуальному рівні. 

Об’єднатися вирішили у столиці? 

- Так, бо Київ - це такий ніби магніт для переселенців. І очевидно, що тут багато людей і з Маріуполя та довколишніх сил. Зокрема й надазовських греків. Тому ми спочатку створили неформальну ініціативу, яку назвали "Надазовські свої". Розвивалися у двох напрямках: онлайн-спільнота в телеграм-каналі, де зараз понад 155 людей, а також живі відкриті зустрічі в Києві - їх вийшло зробити понад десяток. Ми бачили, як людям важливо зустрічати своїх. Нехай, не з сусідньої вулиці, але зі твоєї спільноти, хто пам'ятає те ж, що і ти. Ми прагнули дати людям трошки відчуття дому: коли ти чуєш музику, яку знав з дитинства, якісь слова, що казали старі родичі, разом можна щось почитати, записати, згадати. Чи навіть приготувати щось таке, що готували в наших надазовських селищах. 

А як виникла ідея офіційної реєстрації організації?

- Бо ми відчули, що не маємо права відкладати створення такої організації, тому що, можливо, ми - останнє покоління, яке ще може щось спробувати зберегти, систематизувати, упорядкувати, заохотити людей до вивчення унікальної культури надазовських греків Донецькій області. Та не дати зникнути двом унікальним мовам. Ми маємо розбудити їх, бо урумську та румейську зараз заведено називати «сплячими мовами». Ми хочемо координуватися з експертним середовищем та зробити разом важливу справу для нашого регіону і загалом для України. Бо надазовські греки є частиною великого українського народу. 

Зараз ми знаходимось на старті нашої роботи, в нас окреслені напрями діяльності. Дійсно, великий акцент робимо на збереженні мови та культури за допомогою різних інструментів. Ми розуміємо, що ресурсів тільки самої громадської організації не вистачить, щоб закрити усі потреби. Наприклад, самостійно видати якісь підручники чи підготувати якісь ґрунтовні документи силами виключно громадської організації буде складно. Тому плануємо налагоджувати партнерство з експертами - як в межах України, так і за кордоном. Зокрема з тими, що працюють з мовами, котрі опинилися під загрозою зникнення. Бо саме про таку ситуацію ми кажемо, коли згадуємо урумську та румейську мову. Хочемо й далі підтримувати роботу спільноти «Надазовські свої», робитимемо публічні заходи в Києві, сприятимемо, щоб до нас долучалися якомога більше людей. 

Ви плануєте масштабувати свою діяльність?

- Формат громадської організації дає певний масштаб для реалізації ідей, бо коли ми існували виключно як волонтерська ініціатива, то звісно ми були певним чином обмеженні. І я не тільки про гроші, а й про ресурс часу, коли не було можливості на 100% приділяти увагу виключно роботі з нашою темою. Особисто я - голова правління організації, також відповідаю за розбудову міжнародних зв'язків. І у нас уже є ряд успішних контактів з колегами зокрема у Німеччині. Бо питання національних меншин є достатньо цікавим зокрема й тому, що допомагає протидіяти певним наративам нашого ворога щодо «руського» коріння українського півдня та українського сходу.

Я усвідомлюю, що процес довгий й в один момент не вийде просто розповісти світу про нас та донести наші ідеї. Ми хочемо показувати, що серед нас є велика кількість людей, які мають патріотичну позицію щодо своєї держави. Так, закордонна аудиторія теж втомлюється від однакових новин з України й пробиватися в цьому інформаційному полі достатньо складно. Але ніяк інакше, окрім робити це регулярно, це не вирішити. І це одне з моїх особистих завдань та мета організації - пояснювати світу надазовських греків як цікавий етнос, що живе в Україні. І тому міф про російський Донбас чи Крим - це виключно міф, який придумала росія. Бо є ми, а у сприйнятті іноземців це пояснює і зшиває мапу України. 

У нас зараз такий період, що називається мапування: ми обліковуємо наявні і доступні для нас ресурси, шукаємо експертів та організації, що відкриті до співпраці. Ми хочемо взаємодіяти з тими, хто розділяє наші переконання та наше прагнення довести, що цей унікальний етнос з його унікальною культурою не має просто вмерти. Коли бачиш, що йде час і не відбувається того, що мало б бути зроблено, то є сенс брати ініціативу та відповідальність на себе і разом з колегами й однодумцями продовжувати цю роботу.

Чи багато етнічних греків погодилися співпрацювати з окупантами? 

- По-перше, ніхто не рахував за етнічною чи національною ознакою, скільки людей виїхало або скільки залишилось в окупації. Все, що можна побачити - це дуже приблизні оцінки. Я думаю справедливо сказати, що людей, які є колаборантами, з-поміж надазовських греків не більше і не менше, ніж росіян чи українців на тих територіях.

Щодо тих, хто залишився там, напевно, чесніше буде сказати, що ми не спілкуємося з ними. Хоча розуміємо, що для нас, наприклад, зв'язок з носіями мови - надцінний. Бо серед них переважна більшість вже люди поважного віку, і їх складно навчити користуватися різними засобами спілкування в мережі.

Ну й безпека, в першу чергу. Коли людина додається до групи, ми спілкуємося, щоб дізнатися, хто це, яке має коріння, можливо, знає одну з мов. Іноді я бачу, що напевно йдуть запити з окупованих територій, бо люди звідти дуже часто не хочуть відповідати на питання уточнюваного характеру. Мабуть, це про небезпеку. Але з поваги до тих, хто вже є в онлайн-спільноті й вже про себе розповів, ми все ж не додаємо людей, що бажають залишатися анонімними. Я розумію, що ми втрачаємо когось, але не хочу втратити довіру, яка відчувається у нашій спільноті.

Але іноді трапляються дуже щемкі речі. На онлайн-зустрічі, яку проводила кафедра грецької мови Маріупольського державного університету до Дня рідної мови, приєднувались студенти. І мене вразила одна дівчинка, урумка, яка хоч і залишалася в окупації, продовжувала навчатися в університеті. І людина просто без страху прочитала урумською вірш Шевченка. Ця дитина, по суті, знає, що в тих умовах вона знаходиться у небезпеці. Хотілося тоді вимкнути на певний час камеру і плакати.

Тому я думаю, що ми не маємо розповсюджувати та підсилювати думку про те, що всі, хто залишились в окупації - це колаборанти. Це дуже чуттєва, сенситивна тема і ми вважаємо, що до кожного конкретного кейсу треба підходити індивідуально.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube