Відкопував тіла вбитих маріупольців: саксофоніст з військового оркестру розказав про знущання у російському полоні,- ФОТО

Саксофоніст Юрій Меркотан грав у військовому оркестрі, а після облоги Маріуполя провів майже два роки у різних в’язницях: за цей час він втратив 60 кілограмів ваги і переніс операцію на щелепі. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

У 2020 році Юрій Меркотан записався до лав Національної гвардії України, але не для того, щоб воювати. У південному портовому місті Маріуполі було зовсім мало варіантів для професійної музики. Тож коли в оркестрі із 16 осіб звільнилося місце, він вхопився за цей шанс і став працювати у бригаді Національної гвардії. 

Та щойно росіяни взяли Маріуполь в облогу, музикантів призвали на службу. Так вони опинилися на «Азовсталі». Величезний завод перетворився на останній бастіон української оборони, а навколо по-чорному змикалася російська окупація.

ЗСУ склали зброю на «Азовсталі» у травні 2022 року і понад 2000 українців включно із Меркотаном та іншими музикантами потрапили у російський полон.

За 20 місяців у російських в’язницях він втратив майже 60 кг ваги і зазнав жахливих фізичних і психологічних тортур.

Юрія звільнили у січні 2024 року, але його історія перебування у російському полоні описує у наскільки жахливих умовах опинилися тисячі українців, яких Росія захопила за останні два роки. Також це слугує нагадуванням, що 23 музиканти трьох Маріупольських ансамблів досі у полоні, (ось уже виповнюється два роки як Росія захопила Маріуполь).

«Я намагався пояснити, що я музикант, але це не діяло. Ти це кажеш, і це їх так дратує, що вони б’ють тебе сильніше, ще і звинувачують у брехні», – розповідав Юрій під час інтерв’ю в одному з київських кафе.

Допоки Путін не вирішив розпочати повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, оркестр Національної гвардії України виконував урочисті марші на військових парадах чи гастролював Донеччиною з концертами кавер-версій популярної музики на масових заходах або в будинках літніх людей.

Після перших бойових дій музикантам доручили доставку їжі та запасів частинам Національної гвардії по величезній території «Азовсталі». Досить небезпечна робота, треба повзти з тяжкими бочками та ящикам, пересуватися швидко, аби ухилитися від неминучого вогню, який завжди відкривали при їхній появі на горизонті. Барабанщик гурту загинув під час авіаудару на «Азовсталі», а чоловік сестри, тромбоніст гурту, зазнав поранення.

Зрештою десять музикантів гурту опинилися у російському полоні. Перші місяці їх здебільшого утримували у переповнених бараках Оленівки на окупованому сході Україні. Воду, щоб пити давали просто з річки, іноді зеленувату; їжу перегрівали і давали на кілька хвилин, щоб проковтнути, тож голодні в’язні мусили або пекти рот, або утримуватися.

Одного спекотного дня влітку 2022 року Меркотана викликали по імені і посадили в автобус до інших в’язнів.

«Ми не знали, куди нас везуть. Зайшли троє озброєних та злющих росіян, які кричали, що ми непотріб і вони нас вб’ють, якщо поворухнемся», – розповів він.

Як виявилося, це відібрали 60 чоловіків, для незавидного завдання: ексгумувати жертв обстрілів та авіаударів у Маріуполі, яких поховали у тимчасових могилах. Протягом місяця його щодня возили в окуповане місто і змушували копати землю під дулом.

«Моя команда відкопала щонайменше 200 тіл. Це був серпень, спекотно, і запах огидний. На диво, нікого не нудило. Напевно, занадто великий стрес, але усіх схопила жахлива діарея. На четвертий день я уже нічого не їв, тому що одразу тягло до туалету», – згадує він.

На початку жовтня 2023 року йому зав’язали очі і посадили у тюремну вантажівку, а після кількох годин по вибоїстими дорогами заштовхали у літак. Це був його перший політ. Хоча ані пов’язки, ані наручників не зняли, Юрій вирішив, що прямує на обмін. Натомість гавкіт собак та грубощі росіян після посадки ясно видали, що він знову у в’язниці. Пізніше по штампах на простирадлі він виявив де знаходиться: Борисоглібськ, Воронезька область.

Приниження у російських в’язницях змусили сумувати за умовами утримання в окупованій Україні. У Борисоглібську в’язням заборонялося сидіти чи лежати з 6 ранку до 10 вечора, вони мусили стояти у камерах. У багатьох розвинулися серйозні травми ніг. Колонка без перестанку крутила одні і ті ж записані радіопрограми про так званих українських нацистів.

Двічі на день ув’язнених збирали у коридорі, обличчям до стіни і з максимально широко розставленими ногами. Так на них нападали охоронці, били гумовими кийками та іноді застосовували ручні електрошокери.

«Вони били аж до синяків, а потім спеціально лупили і по них… Бувало доходило, що я шукав шматок скла щоб порізати вени. Це просто неможливо витримати стільки місяців і не збожеволіти», – розповідав Юрій.

Під час щоденного ритуалу побоїв чоловіки мусили декламувати вірші, у яких благали пробачення у «братніх росіян» за хибний шлях України. Ці вірші треба було вивчити напам’ять, а якщо забували рядки чи «вкладали в них замало емоцій», то їх били сильніше.

Минуло кілька місяців, а Юрій досі пам’ятає довгі рядки:

«Нет Украины без России, как замка нет без ключа,

Мы ссоримся, но мы едины, ведь ссорится порой семья»

Раз за разом Меркотана викликали на однаковий допит: «Ти знаєш нацистів? А націоналістів? Що ти знаєш про військові злочини українців?»

«За кожне «не знаю» вони лупили і говорили згадувати… Одного разу прийшов хлопець із шокером, поклав на підлогу і бив струмом прямо по сраці. Щоразу як я просив, він зупинявся, але потім продовжував», – згадує Юрій.

Через кілька місяців його перевели до іншої в’язниці того міста. Умови були трішки кращими і дозволяли сідати. Потім, у січні 2024 року доповіли, що його обміняють. Знову зав’язали очі і посадили у автобус, що ніби їхав до кордону з Україною. Але через кілька годин він зупинився і розвернувся. На наступній зупинці один охоронець почав сильно бити і зламав щелепу у двох місцях. Він кричав: «це за те, що зробили ваші хлопці».

Як виявилося пізніше, обмін скасували, тому що українська ракета збила транспортний літак, який за словами Росії, перевозив ув’язнених для обміну. Досі лишається багато спірного і темного у цьому випадку. Через тиждень його знову забрали із в’язниці. Цього разу обмін відбувся, і Юрій Меркотан став одним з близько 200 українців на шляху додому.

Перевірити усі деталі свідчень Юрія не вдалося, але українські правозахисники, кажуть, що майже усі полонені, що повернулися, скаржаться на жорстоке ставлення і фізичне насильство у російському полоні.

Прочитати статтю повністю можна тут.