Лікувати дрони. Як ветеран з Черкас доєднався до ініціативи маріупольської «Халабуди»

Володимир Власов народився у Запоріжжі, там здобув фах інженера і працював на різних підприємствах. Але через хворобу дружини майже 20 років тому родина була змушена переїхати до Черкас, в якому не таке забруднене повітря. Саме там у лютому 2022 року пан Володимир записався до бригади територіальної оборони. І у Черкасах тепер допомагає маріупольським волонтерам ремонтувати дрони. 

Бачив, як знищують Попасну 

Володимира Власова до лав ЗСУ не брали: ані у 2014 році, ані у 2022 — бо він мав вже доволі поважний вік й серйозні хвороби. Але після початку повномасштабного вторгнення чоловік не міг всидіти вдома, тож, записався добровольцем до місцевої тероборони. І вже у квітні 2022 батальйон, в якому він воював, опинився на Луганщині — біля Попасної. 

«Коли ми періодично заходили в місто, я був дуже вражений: вже тоді у всіх будинках не було вікон, дуже багато пошкоджених та зруйнованих будівель. І майже нікого з людей..., - згадує пан Володимир. - Я сам взагалі не бачив місцевих мешканців, побратими казали, що зустрічали кількох. Люди ховалися у підвалах, майже не виходили на поверхню. А більшість вже була евакуйована».

Наприкінці квітня пан Володимир потрапив під обстріл: біля нього розірвався снаряд 120 калібру. Поранення виявилося дуже важким — спочатку для стабілізації його відправили до Лисичанська, а потім — до Дніпра, у лікарню імені Мечникова. 

«Основна проблема — уламок у печінці, який мені не змогли одразу дістати, - каже пан Володимир. - А ще — уламкові пошкодження обох ніг. На правій — сильно пошкоджений гомілковостопний суглоб, а на лівій — м’язи коліна. Мені «склали» кістки, поставили на обидві ноги апарати для фіксації. Так на довгі місяці я опинився на лікарняному ліжку». 

Дружина приїхала до Дніпра, щоб допомагати чоловіку одужувати. Але попереду в них було багато випробувань...

Встати на власні ноги 

Три місяці Володимир не міг пересуватися самостійно. Щоб зробити надскладну операцію, яка б дозволила закрити велику площу поранення, його евакуювали до Вінницького обласного шпиталю. Там Володимир проходив лікування понад пів року: тільки через три місяці йому зняли апарати зовнішньої фіксації і поставили титанові пластини. 

«Тільки на четвертому місяці після поранення мені вдалося сісти у крісло колісне. Тоді здавалося, що нарешті справа наближається до одужання», - згадує чоловік. 

Але випробування на цьому не закінчилися: уламок розміром з п’ятикопійчану монету, який залишався у печінці, несподівано почав рухатися і ранити її та жовчні протоки зсередини. Володимиру зробили термінову операцію через небезпечну внутрішню кровотечу, тому певний час він перебував у хірургічній реанімації. І тільки потім його перевели у відділення реабілітації, де воїн нарешті зміг зробити свої перші кроки. 

«Це було не дуже швидко. Перший час я міг стати тільки за допомогою жорсткого ортеза — і тільки на кілька хвилин, - згадує Володимир. - І тільки згодом мені допомогти самостійно стати на ноги — я міг трохи ходити на милицях. Але багато часу все ж проводив на кріслі колісному». 

У цей час дружина також перенесла операцію, для проведення якої довелося їхати до столиці. Цей час для родини виявився дуже важким, але вони разом змогли витримати та рухатися далі. 

Бути корисним 

За рішенням ВЛК Володимир Власов був визнаний непридатним для подальшої служби: через важкі наслідки поранення він отримав І групу інвалідності. Повернувшись до Черкас, він продовжував тренуватися, щоб мати змогу самостійно пересуватися. Зараз чоловік ходить сам з палицею на не дуже довгі дистанції, і доволі довгий час взагалі не користується кріслом колісним. 

«Але хочеться бути корисним країні, де йде така велика війна. Воювати я більше не можу, тому шукав, чим би займатися, - розповідає пан Володимир. - Мені зателефонували з відділку роботи з ветеранами місцевого департаменту соціальної політики. І розповіли про ініціативу, яку започаткували в Черкасах маріупольські волонтери. Я з радістю зголосився піти спробувати!»

Пан Володимир зі своєю інженерною освітою дуже швидко навчився лагодити дрони: спочатку він стажувався у волонтерів, які там працюють вже давно, а потім ця справа стала для нього основною. Він приходить до «Халабуди» 4-5 днів на тиждень і займається ремонтом кілька годин в день, його участь у спільній справі дуже помітна. 

«Коли ми воювали під Попасною, таких дронів не мали. Ворожі літали над нами, а в нашому підрозділі їх не було, - згадує пан Володимир. - Я бачу, наскільки вони важливі у сучасній війні, тому радий бути дотичним до цієї справи».

Чоловік зізнається, що мріяв навчитися керувати сучасними безпілотниками, але акубатравма, яку він отримав на війні, не дає займатися такою діяльністю. 

«А ремонтувати у мене виходить. В тиждень я можу полагодити кілька дронів — це залежить від складності пошкоджень. Є такі, що можна за годину поремонтувати, а буває — і кілька днів копирсаємося», - каже чоловік. 

Запчастини, які закуповує Халабуда для ремонту дронів

Маріупольське братерство 

Пан Володимир зізнається, що не почувається чужим серед маріупольських волонтерів. Йому подобається цілеспрямованість людей, які допомагають і фронту, і своїм землякам. 

«Знаєте, я, фактично, ніколи й не був у Маріуполі. В молодості захоплювався альпінізмом, то коли їхав на Ельбрус, бачив його з вікна автобуса, - каже пан Володимир. - Звісно, після перемоги я б хотів поїхати до Маріуполя. Бо мої друзі з «Халабуди» так тепло розповідають про своє місто! Про своє море... Хоча я був на Азовському морі, у Запорізькій області, але я розумію, що у рідному місті й море особливе. Мене вражає їхня віра у повернення. Вони не кажуть якщо, вони кажуть — коли».

Чоловік зізнається, що хотів би побачити після деокупації й Попасну: місто, в якому він був один раз і яке закарбувалося в його пам’яті пошкодженим та зраненим. Але думає, що навряд чи міста, які сильно постраждали від війни, колись можуть знов стати такими, які були. Бо, на жаль, навіть просто на розмінування, не кажучи вже про відбудову, піде багато років, якщо не десятиріч. 

«Кожний метр землі там начинений боєприпасами. Щоб зробити цю землю безпечною для людей, треба дуже багато коштів, часу та сил, - з сумом каже ветеран. - Можливо, будуть якісь інші рішення — не відновлювати, а будувати зовсім інші міста». 

Ну а поки до відбудови справи ще не дійшли, в Халабуді збирають гроші на запчастини для ремонту дронів.

Долучайтеся до прямої допомоги армії. Ви донатите – вони ремонтують:

Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/7JpNrh9pyn

Номер картки банки

5375411208413166

5457082503599263 Приват