Інна Колбасова: «Мрію зробити свій альбом пам’яті про цю війну, остання сторінка якого буде в яскравих кольорах — про Перемогу!»

Мешканка Маріуполя Інна Колбасова зараз живе у Києві й створює унікальні авторські предмети декору у техніці скрапбукінгу — вітальні листівки, скриньки для зберігання пам’ятних речей, альбоми та блокноти, в яких можна залишати не тільки записи, а й дрібниці, котрі нагадують про щось важливе. А ще вона третій рік чекає сина з полону, в який він потрапив з «Азовсталі». І мріє наважитися зробити свій власний альбом цієї війни, в якому б були різні сторінки та фото. Але головне — наприкінці щасливі та яскраві сторінки про нашу перемогу... 

Все починалося з... тортика 

Пані Інна зізнається, що усе життя займалася якоюсь творчістю: не те щоб надовго і професійно, але руки у вільний після роботи час завжди були зайняті. Вона багато років працювала на металургійному комбінаті Ілліча у цеху водопостачання. За освітою вона взагалі будівельник, тому творчість була віддушеною в її житті, наповненому технологіями та точністю. 

«Пам’ятаю, десь у 2016 році треба було зробити подарунок племіннику. Хотілося чогось особливого, і у пошуках «родзинок» я натрапила на цікавий подарунок у вигляді паперового тортика. У кожному шматочку цього тортика було якесь побажання та маленький сюрприз, - згадує панні Інна. - Можна вважати, що саме з цього тортика й почався мені творчий шлях у скрапбукінгу».

Для довідки: 

Скрапбу́кінг, скрепбукінг (Scrapbooking, від англ. Scrapbook: scrap— вирізка, book— книга, букв. «книга з вирізок»)— вид рукодільного мистецтва, що полягає у виготовленні та оформленні сімейних або особистих фотоальбомів.

Цей вид творчості являє собою спосіб зберігання особистої та сімейної історії у вигляді фотографій, газетних вирізок, малюнків, записів та інших пам’ятних дрібниць, використовуючи своєрідний спосіб збереження і передачі окремих історій за допомогою особливих візуальних та тактильних прийомів замість звичайної розповіді.

Основна ідея скрапбукінгу — зберегти фотографії та інші пам'ятні речі про будь-які події на тривалий термін для майбутніх поколінь.

Майстриня каже, що саме наявність різних напрямів та технік затримав її у скрапбукінгу надовго. Бо для кожного замовлення використовується набір різних видів творчості, а не монотонна та нудна робота. 

«Звісно, був якийсь період, коли в мене було багато замовлень на один товар — так звані «матусині скарби». Це такі скриньки, де можна зберігати бирочки з пологового, локони, відбитки маленьких ніжок. Вони були популярні, то довелося ставити, так би мовити, на потік — наче це вже якась фабрика. Але все одно — кожна скринька була особливою, не схожою на попередні, мала багато різних функціональних рішень», - каже пані Інна. 

І на сусідню вулицю, і в далеку країну

Популярними стали також різні вітальні листівки та весільний декор. Замовляли здебільше все це у майстрині маріупольці, які могли отримати замовлення швидко, але, звісно, не тільки. 

«Раніше моя сторінка в Інстаграмі була більш комерційна — я рекламувала там свої роботи, і звідти йшло багато клієнтів, - згадує пані Інна. - Також були спеціальні сайти, де можна було виставляти свої роботи. Саме з таких сайтів замовляли в мене, наприклад, адвент-календарі перед Новим роком. Інколи «вистрілювало» в неочікуваних місцях — наприклад, якось я виставила обкладинку на паспорт в одній з маріупольських груп у соціальній мережі. І мене завалили замовленнями на обкладинки з місцевою тематикою — море, чайки»...

Попри доволі недешеве доставлення, в інші країни майстриня також відправляла: у неї навіть був невеличкий онлайн-магазинчик на міжнародну авдиторію. Але з початком повномасштабного вторгнення його заблокували — бо Маріуполь, який вказаний там як її місце перебування, був вже на окупованій території. 

«Цікаво, що іноземці частіше за інше, замовляли так звані джанкбуки. Дослівно - «блокнот зі сміття». Він для того, щоб зберігати якісь квитанції чи записки, котрі викликають теплі почуття, якісь там квіточки, старий папір, старі фото, якісь такі клаптики тканинні, - пояснює майстриня. - Все це міксуються і таке робиться блокнотик, який може охоплювати будь-яку тематику». 

Інна зізнається, що працює по-різному. Інколи робить за індивідуальним замовленням, інколи людина замовляє щось, схоже на те, що побачила серед її робіт. Зараз вона ще співпрацює з іноземними виробниками, які безплатно надають свої матеріали для її робіт, а Інна їм — фото своїх виробів, котрі можуть слугувати своєрідною рекламою. 

«Тож, вони рекламують свій товар, а я отримую безплатно якісь матеріали - папір, штампи, фарби. Тому певні роботи в мене просто є в наявності, і люди, яким вони сподобалися, можуть їх одразу купити, а не чекати, поки я зроблю, - каже майстриня. - А це буває по-різному: якусь листівку можна зробити й за один день. А альбом, навіть якщо займатися зранку до вечора, навряд чи встигнеш за три-чотири дні. Тим більше, що це майже неможливо: я хоч і не працюю зараз, але вільного часу залишається небагато, бо вирішила поновити навчання ще однієї професії — пішла на курси з психології. Вважаю, що зараз це дуже потрібна в нашій країні професія». 

24.02.2022

Зазвичай, в альбомах зберігають приємні спогади, яких хочеться час від часу торкатися подумки і фізично. Але терапевтичним може виявитися й зберігання історії, яка пов’язана з випробуваннями, складним досвідом виживання. Наприклад, про своє життя на війні...

«Дівчина, з якою ми навчаємося разом на психологічних курсах, замовила мені такий альбом «24.02», де хотіла зберігати важливі для неї фотографії цього часу. І щоб було місце для запису своїх спогадів, емоцій, вражень, - каже майстриня. - Вона з Києва, і у неї своя історія цього етапу війни. Зараз вона у нас спільна, але у кожного — своя...»

Пані Інна розповідає свою історію стримано - була в окупації, і виїхала з Маріуполя у червні 2022 року. Спочатку виїхала її вагітна невістка - до Києва, а вже потім — Інна з мамою. На питання, чому так довго не наважувалися на виїзд, каже: чекали звістки від сина, який був в лавах Національної гвардії. 

«Довгий час ми про нього взагалі нічого не знали. А у травні він вийшов з «Азовсталі» в полон, де й перебуває донині, - каже жінка. - Ми знаємо, що він утримується в окупованому Торезі (нині — Чистякове — авт.), до цього був в Оленівці. До речі, звідти він ще мав можливість нам пару разів зателефонувати, а єдиний лист йому ми змогли напівлегально відправити, коли син був у Горлівці - сповістили Володимира, що у нього народився син. І навіть отримали зворотній - один за весь час полону. Тепер я трохи маю інформацію хіба що з розповідей хлопців, що перебували з ним у тій колонії, а зараз вийшли на волю через обмін». 

Інна разом з іншими родичами полонених часто виходить на акції підтримки та нагадування. На жаль, міжнародні інституції, які були створені саме для розв’язання подібних проблем, під час російсько-української війни фактично не працюють. Міжнародний Червоний Хрест не виконує свій мандат навіть щодо перевірки умов утримання, як й не став гарантом захисту від катувань, знущань і навіть вбивств українських громадян, які виходили в полон зокрема під їхню гарантію.

«Я не знаю, чи роблять вони щось взагалі, бо туди, де перебуває мій син, жодного разу вони не потрапили, не передали ті листи, що писали рідні -  хлопці, які виходять, кажуть, що вони тих листів не отримували. Тому на них взагалі немає ніякої надії», - з сумом констатує пані Інна. 

Кольори мають змінюватися

Кожного разу, читаючи списки тих, кого обміняли, пані Інна сподівається побачити там ім’я свого сина. Але поки — радіє тим, з ким знайома заочно, через їхніх родичів, з якими познайомилася на різних акціях та заходах. 

«І мені радісно бачити, що хлопці та дівчата доволі швидко повертаються до життя — доєднуються до громадських рухів чи повертаються у військо, - каже пані Інна. -  Ми з невісткою обговорювали свої страхи — як нам поводитися, що взагалі буде відбуватися, коли Володимир повернеться. Але зараз ми просто його чекаємо, і віримо, що все буде добре!»

Пані Інна каже: важливо, щоб у нас всіх змінювалися кольори вражень, спогадів та досвіду. Як бачить вона зміни кольору у своєму майбутньому альбомі про війну — від похмурих до теплих, від випробувань до подолання. 

«Я досі вираховую маріупольців серед інших. Я в них бачу усі свої шрамики, свій біль, свої тригери, - каже пані Інна. - Ти бачиш тих, які прийняли все це і змогли з цим впоратися і йти далі. А є інші — здається, вони ще досі у тих підвалах, в оточеному місті без води та їжі...» 

Вона згадує, як їздила на відпочинок, який організували саме для маріупольців. І як тільки люди сіли в потяг, було зрозуміло — тут всі свої. 

«По таких фразах: як вижили, в якому підвалі сиділи, що готували, щоб не голодувати. Люди хочуть обговорювати свій досвід, хоча це дуже боляче слухати. Але багато хто навіть не усвідомлює, що це досвід не тільки страждань, а й досвід героїзму, стійкості, сили. І важливо саме так приймати себе — людину, яка вистояла та вижила!»

Попри те, що початок свого майбутнього альбому про війну пані Інна бачить у похмурих тонах, вона хотіла б, щоб там були й яскраві кольорові спалахи. Наприклад, розповідаючи свої поневіряння під час виїзду та фільтрації, вона згадує радість від того, як вдалося обійти усі психологічні пастки російського офіцера, та неймовірне відчуття свободи, коли, після десятків перевірок на ворожих блокпостах, на першому українському вони почули: «Добрий вечір, Слава Україні!»

«Я сподіваюся, що мої кольори теж будуть змінюватись на більш позитивні. І, звісно, завершиться альбом яскравою сторінкою про нашу Перемогу». - каже майстриня. 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube