Гуманітарка – це зло, Ради ВПО – правильна тема, нас врятує «Майдан експертності». В Києві на UCU Global говорили, як владі і суспільству порозумітися

Як зробити так, щоб державні інституції, громадські організації, пересічні громадяни не протидіяли один одному, а працювали разом для перемоги і покращення життя в країні, обговорювали на щорічній  міжнародній конференції UCU Global. Під час обговорення можна було почути неочікувані речі, як от про те, що гуманітарка – це зло, що уряд добровільно віддав Офісу Президента власні повноваження, і що Україні потрібний ще один Майдан – Майдан експертності та небайдужості.

Конференцію проводив Аналітичний центр Українського католицького університету і запросив експертів із різних сфер.

 Цьогоріч вони шукали,  які практичні інструменти та механізми можуть сприяти ефективній взаємодії між різними інститутами у контексті деокупації.

«Я бачу велику небезпеку  у принципах взаємодії держави і громадянського суспільства, які склалися», - застеріг голова Української народної ради Донеччини та Луганщини Станіслав Федорчук.

Він спостерігає за тим, як важко інтегруються переселенці зі сходу України і робить висновок, що це – через слабку залученість у діяльність нових громад.

«Створення рад ВПО – це хороша тема, яка допомагає подолати цей бар’єр», - вважає Станіслав Федорчук.

На його думку, замало просто видати людині гуманітарну допомогу. Треба поговорити, розпитати, які потреби, і, що важливо, поцікавитися, а що ця людина зможе сама зробити корисного для громади.

«Треба думати не тільки над механізмами допомоги, а і над цінностями. Десять років війни, а ми досі не визначилися, що є добро, а що зло», - сказав Федорчук.

Ще більш різко щодо гуманітарної допомоги висловився Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень.

«Гуманітарка – це зло, вона розбещує людей. Вони перетворюються із активних громадян на споживачів гуманітарної допомоги. На Херсонщині в деяких подвір’ях вперше цього року не були скопані городи – а навіщо, коли хати завалені продуктами», - каже Данилов. 

Він з колегами досліджує ситуацію на деокупованій території Херсонщини і спостерігає, як бездіяльність влади по багатьох питаннях змушує волонтерів брати на себе значну частину обов’язків, які мали б виконувати представники військових адміністрацій.

В результаті, каже Сергій Данилов, волонтери починають діяти замість влади і отримують негатив, який мав би припадати на владу. Тож волонтерів стає все менше, тому що кому потрібно брати на себе добровільно відповідальність, ще й отримувати на горіхи за це.

«Зараз ми спостерігаємо, що конфліктність всередині громад зростає», - констатує Сергій Данилов.

На жаль, жоден закон, який би могла ухвалити Верховна Рада, не врятує нас від зростання такої конфліктності  і збільшення розколів у суспільстві, зазначила народна депутатка Марія Іонова, яка взяла участь у обговоренні проблеми.

Особливо коли державні інституції в Україні демонструють слабкість і незрілість.

Голова Офісу з підтримки змін при Міноборони України Юлія Марушевська порівняла чинні державні інституції із нереформованим пострадянським «вузом». Десь підлатали, десь вставили нові вікна, десь пофарбували стіни, але у більшості аудиторій – старі столи і кафедри, викладачі начитують лекції за старими підручниками і ніхто не оновлює навчальні програми відповідно до вимог часу.

 «Ми інституційно слабкі. Наш парламент віддав свою суб’єктність Президенту, щоб прискорити ухвалення рішень»,  - зазначила Марушевська. 

Але інші учасники конференції з нею не погодилися. 

«Ніхто свою суб’єктність добровільно не віддає,  - сказав в коментарі Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ.- Це по-перше. Владу у міністерств забирають. А по-друге, результатом цього є не прискорення ухвалення рішень, а навпаки, неможливість ухвалення будь-яких рішень і особливо їх виконання». 

Учасники дискусії зійшлися на думці, що у владі зараз дуже мало «дорослих людей» - ну тобто фахових, професійних, здатних брати на себе відповідальність за ухвалення рішень. 

На думку екс-директора інституту Національної пам’яті, а нині військовослужбовця Антона Дробовича, в цій ситуації нас знову може врятувати Майдан, але особливий Майдан.

«Логіка Майдану була така: кожен, хто має сили і спроможність, шукає таких само, хто має сили і спроможність, вони гуртуються і будують ту кляту барикаду. Нам потрібна ця спроможність об’єднуватися з тими, хто має сили і спроможність. Нам потрібен Майдан  – але це Майдан солідарності експертності і небайдужості».

Підсумовуючи обговорення, директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький визначив завдання для українського суспільства на 2025 рік -  знайти необхідні горизонтальні зв’язки, неочікувані коаліцій, які допоможуть врятувати ситуацію. Скоріш за все, вони будуть якісні , а не кількісні. 

«Але нам дуже важливо пам’ятати, що кількість – важлива. 100 років тому ми залишилися українцями в Україні, бо нас було забагато для депортації, а три роки тому Генштаб мав куди відступати, і ми не опинилися у ситуації, коли через 100 км вже протилежний кордон і уряд в екзелі. Тобто розмір має значення. І боротьба за право бути «середньою державою» важлива боротьба, і вона є наскрізною в теперішньому етапі війни. На прикладі Грузії ми бачимо, що бути малим – це бути ще більш вразливим, і це ставить тебе в ще більшу залежність від міжнародних партнерств, які мінливі, ненадійні, часом зрадливі, часом складні.

 Будемо сподіватися, що правда робить вільними», - резюмував Глібовицький.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube