Більшість засуджує тих, хто повертається жити в окупацію. Опитування 0629

Нещодавно суспільством прокотився гучний скандал, який закінчився звільненням певних посадових осіб і публічним вибаченням тих, кого звільнити неможливо. Мова про заяви щодо повернення деяких мешканців окупованих територій із підконтрольних Україні територій назад в окупацію.

Нагадаємо перебіг подій. В листопаді радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко заявив, що 30% маріупольців повертаються в окупацію. Якщо рахувати від загальної кількості людей, що мешкали у місті до повномасштабного вторгнення, то це приблизно 130-150 тисяч.

Після цього із заявою виступила Маріупольська міська рада. В пресслужбі міськради повідомили, що в окупацію повернулись приблизно 30 тисяч маріупольців, але не відомо, чи вони залишилися там жити, чи знову виїхали, врегулювавши свої справи.

Народний депутат України Максим Ткаченко заявив про 150 тисяч людей, які загалом повертаються в окупацію, з них 70 тисяч – маріупольці.

У ситуації, що склалася, заявителі звинувачували державну владу, яка не забезпечила переселенців з окупованих територій ані грошовою допомогою, ані житлом. І влада в особі Ірини Верещук дуже різко на такі закиди зреагувала.

"Своїми заявами ви [депутати - прим.] підтримуєте ворожий наратив, що нібито в окупації краще. Тому ваша інформаційна діяльність носить підривний та злочинний характер. Це особливо шкодить державі зараз", - заявила Ірина Верещук.

Обурення в кабінетах влади наростало. В результаті Петра Андрющенка звільнили з посади радника мера, а депутату Ткаченко довелося вибачатися публічно і відкликати свою власну цитату про 150 тисяч із інтерв'ю, яке він дав Укрінформу.

Але спроби влади "погасити пожежу" не зупинили суперечок у суспільстві і емоційного обговорення проблеми. Частина суспільства підтримала людей, які опинилися на межі виживання і не змогли впоратися із своїм життям на новому місці. Інші різко засудили, мовляв, переселенці в ім’я країни мають вийти із «зони комфорту» і щось самотужки зробити для України, а не чекати від неї допомоги і тим більше – не працювати на ворога.

Тож ми вирішили спитати у своїх читачів, що, власне, вони думають про тих, хто вимушений був повернутися жити в окупацію.

(Нагадаємо, що переважно люди повертаються з трьох причин: в Маріуполі вціліло житло, а орендувати його за межами окупації  - грошей не вистачає; в Маріуполі залишилися літні родичі, які потребують допомоги; через вік або фах – немає роботи).

Більша частина тих, хто відповів на питання 0629, засудили українців, які повертаються жити під російські прапори.

22,6% респондентів засуджують категорично без будь-яких виправдань.

14,6% опитаних засуджують, коли повернення в окупацію стосується дітей. На їхню думку, дітей завозити в зону окупації – це піддавати їхнє життя небезпеці та психологічному зламу.

32,6% тих, хто відповів на питання сайту, сказали, що намагаються поставитися до людей із розумінням, хоча дуже неприємно визнавати, що українці здатні погодитися жити в одному місті із вбивцями.

Ще 4,5% респондентів не визначилися із своїм ставленням до тих, хто повертається.

І виявилося, що 25,8% респондентів всіляко підтримують рішення тих, хто погодився жити разом із окупантами. На думку респондентів, держава зобов’язана була допомогти переселенцям, а оскільки вона цього не робить, то і нічого страшного в тому, люди повертаються туди, де їм легше вижити.

Нагадаємо, що опитування 0629 не є соціологією, воно не репрезентативне і відображає думку виключно читацької аудиторії сайту. Тим не менш, воно дає уявлення про певні настрої у суспільстві.

На питання 0629 відповіли 2152 людини. 

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Тисячі переселенців їдуть в окупацію, бо держава не допомагає». Як політики один одного спростовують