"Маєш робити все, щоб людина вижила". Лікар-хірург з Маріуполя рятує поранених жителів Донеччини у лікарні Дніпра

Лікар-хірург з Маріуполя Олексій Виноградов працює в одній з лікарень Дніпра та продовжує рятувати жителів Донецької області. З першого дня повномасштабного вторгнення лікував поранених жителів міста. На початку березня переїхав до лікарні, разом з дружиною займався волонтерством та одним з перших надавав першу допомогу пораненим після обстрілу драмтеатру 16 березня у 2022 році. Як працювали лікарі в напівоточеному місті, про постійні обстріли та виїзд з Маріуполя — згадуємо у до третіх роковин початку блокади міста, передає Суспільне Донбас.

"Надавав допомогу пораненим у під'їзді"

Лікар-хірург Олексій Виноградов 24 лютого 2022 року прокинувся від вибухів, говорить, відразу вирушив на роботу.

"Почали надходити поранені, першу чергу привезли, пам'ятаю, доволі тяжко пораненого начальника ДСНС, одразу ж ми його прооперували. Далі лікарня працювала, ще до кінця лютого, в принципі, у звичному режимі, але з надходженнями поранених", — згадує він.

Олексій розповідає, організували з дружиною волонтерський рух — допомагали військовим.

"Домовилися з ресторанами, вони готували гарячу їжу, а ми військовим, що стояли у місті, розвозили цю їжу. Шукали ліки, перев'язувальні матеріали — таке все підвозили, що їм потрібно було. Павербанки та таке інше. Потім, коли вже кільце навколо Маріуполя почало сильно змикатися, наш район також сильно почали бомбити, ми вирішили переїжджати до лікарні. Приїхали ми в лікарню, поселилися в пустій перев'язувальній. Я, дружина та кішка", — розказує Олексій.

У лікарню, говорить, переїхали майже всі лікарі його відділення, прихистили й цивільних, які залишились без домівок.

"У підвалах лікарні жили люди неушкоджені, не поранені цивільні. І вони побутові потреби вони на себе брали. Готували на багаттях і для поранених, і для хворих, і для лікарів, і для всіх", — згадує він.

"У нас були запаси вдома їжі: і круп, і м'яса в морозилці завжди було. технічна вода зливалася з труб. Була вода була з колодязів. Колодязів доволі багато було, люди ходили, але, на жаль, і в цих місцях було небезпечно, тому що були обстріли черг людей, які стояли просто за водою".

"Маєш робити все, щоб людина вижила"

Лікар-хірург згадує, не вистачало пального для генераторів, тому працювати безперервно не могли.

"Заводились тільки коли люди до нас доходили, яких потрібно оперувати. Робота велася завжди, огляди, завжди хтось є у приймальному відділенні або безпосередньо до відділення приходив. Але сказати так, щоб нон-стоп — ні. Вже не було ні швидких, ні можливостей якось доставити хворих".

"Коли чуєш вихід міномета неподалік і через тебе він перелетів, і на сусідній район воно падає. І ти розумієш, що зараз підуть люди, яким потрібно буде надавати допомогу", — згадує лікар-хірург.

Найбільший відсоток були поранення кінцівок, тулуба, розповідає лікар.

"Більшість роботи було в плані первинної хірургічної обробки рани та далі їх перев'язок, але все одно доволі часто траплялися і проникаючі поранення, і черевної порожнини, і грудної клітки. Були поранення несумісні з життям, коли, здавалось би, людина тільки що просила її врятувати, але через пару хвилин її вже немає. На жаль, приходилось оперувати й дітей", — розповів лікар.

"Ти маєш робити те, що маєш. Зараз працюю по такому ж принципу. Неважливо, яке поранення, ти маєш дати шанс людині та ти маєш робити все для того, щоб людина вижила і, можливо, одужала, наскільки це можливо", — ділиться Олексій.

"Татуювання звіряли з методичками"

Виїжджали з Маріуполя через "зелений коридор", каже чоловік.

"16 березня зранку ми дізналися про те, що є "зелений коридор". Власної автівки в нас немає, тому ми пішки пішли до центру. Волонтери передали про те, що колони збираються біля сумнозвісного драмтеатру Маріупольського і там можливо спіймати автівку. Але, на жаль, ніхто не хотів підбирати, і люди, це жахливе також видовище було, люди просто своїх дітей у вантажівки засовували, щоб без них вони виїжджали", — каже чоловік.

"Моя дружина тільки відійшла від драмтеатру, ми в ста метрах були, і якраз скинули авіабомбу на драмтеатр. Залишилися трішки, чим могли, надали медичну допомогу, кому могли, і дуже сильний обстріл почався, тому ми вже втекли з центру, спустилися трішки нижче, ближче до залізничного вокзалу, і в одній сім'ї баба з дідом в останній момент відмовилися їхати, і ці люди забрали нас".

Олексій розповідає, на першому блокпості дізналися, що він лікар.

"Я і не брехав. Я казав, що я цивільний лікар. Якось треба було пояснити, чому вся одежа у мене у крові, у багнюці, і у всьому чому тільки можливо. А це мій єдиний теплий одяг, що залишився. І в ньому мені й приходилось працювати останні дні, бо іншого чистого одягу не було", — розповів Олексій.

"Одразу питали, чи військових оперував, чи дійсно ти хірург. Повністю роздягали, дивилися мої татуювання, звіряли з методичками своїми, чи то не азовські татуювання, чи то не морпіхівські, ті героїчні бригади, що захищали Маріуполь і стояли до останнього", — говорить він.

Робота у лікарні в Дніпрі

Спочатку чоловік евакуювався до родичів в Запоріжжя. Потім переїхав до Дніпра, нині працює у місцевій лікарні, рятує і поранених з Донецької області.

"Донецька область — в першу чергу. Це найближчий шлях, це до нас — поранені. Буває, що одразу просто з місця поранення до нас", — пояснив лікар-хірург.

"Ми рятуємо надважких поранених. І відсоток врятованих в цій лікарні та нашими лікарями, і суміжними спеціалістами дуже високий. І виділяти тільки себе мені навіть не хотілося б, тому що тут всі герої, буквально. Але в мене є таке відчуття, що все одно людям, які там, які на фронті, які рятують людей в польових госпіталях, набагато важче. І герої — то вони", — зазначив Олексій.