Про користь казок. Як не переплутати добро і зло

Зараз в окупованому Маріуполі найулюбленіша тема для обговорення – «у всьому, що сталося з містом, винний Азов» і «якщо б місто здали одразу, все було б добре». А мене в цей час дуже хвилює питання, як ми всі докотилися до такого життя, коли велика кількість людей зовсім не розуміє, що є добро, а що – зло. І виправдовує абсолютне зло, аби тільки здавалось, що не таке воно вже і зле, а можливе навіть і хороше.

Напередодні війни, в грудні 2021 року, я мала довгу розмову з моїм колишнім другом Андрієм Кіором. Ми говорили саме про це – про добро і зло. Це інтерв’ю і досі висить на його сторінці у Фейсбук.

Він питав про журналістику і про те, що в нашій роботі найважливіше. Я відповіла, що є єдине, що відрізняє справжнього журналіста від підставки під мікрофон, - це точне розуміння, що таке добро і зло, і не просто розуміння, а і  служіння добру. Завжди.

Це, виявляється, непросто. І людей, які були готові докладати зусиль, щоб підтримувати все добре і позитивне, що відбувається в суспільстві, і разом з цим різко критикувати все, що гальмує розвиток, виявилось дуже мало серед моїх колег. Для когось гроші важливіші за совість. Хтось просто, як друкарська машинка, працював, не переймаючись як і навіщо. А хтось  через природню обмеженість, брак якісної освіти тощо був не здатний оцінити, де є добро і зло. Ось і  Кіор слухав мене, схвально хитав головою.  А потім пристав на бік абсолютного зла.

І перше, що почав робити – це розмивати межу між добром і злом. Росія напала, але ж вона добра, хороша, біля будинків гармати не ставила. А Україна хоч і обороняється від ворога, який втричі сильніший,  але робить це якось жорстоко і немилосердно. Ось з вікна його квартири вирішила гасити по ворогу. 

Слухаєш таких, як Кіор, і поступово, крок за кроком, перестаєш розуміти, хто правий, хто винний, бо якщо всі трошки винуваті, то може і канібалізм це нормально. Мовляв, потрібно людині їсти іншу людину, а ми її за це дискримінуємо.  

Звісно, Кіор не один такий, хто навмисно змішує фарби, аби приховати зло. В цій роботі з розмивання кордонів між добром та злом задіяна величезна кількість людей. Сотні тисяч. І це не тільки журналісти. Це правозахисні організації, які годуються з рук певних політичних корпорацій (Амнесті Інтернешнл – тільки одна з них), це ООН, яка не бачить в заяві путіна про необхідність знищення українців, бо їх існування, на думку диктатора, історична помилка, поки що геноциду, і треба дочекатись рішення суду. А люди не чекають. Ось маріуполець Олександр Орехов, начитавшись заяв ООН, робить власну заяву про те, що це Україна чинить геноцид над своїм народом, тому ще не здалась ворогу, захищає свої кордони.

Можна було б не звертати увагу на слова однієї людини. Але ж такі думки не поодинокі. Росія працює над тим, щоб такі люди, як цей Олександр, постійно знаходились у світі півтонів. Але нащо це роблять ті, хто  мав б стояти на варті добра?

Хоча яка різниця, навіщо. Якою б не була відповідь на це питання, абсолютно очевидно, всім цим організаціям після війни доведеться або проходити термінове хірургічне лікування, або їм - летальний кінець.

 А поки триває війна, я пропоную всім, хто забув, де знаходиться бік добра, пригадати дитинство. Всі ми росли на казках. А в казках не було ніяких напівтонів. Були добрі, і були злі. Ми дорослішали, і розуміли, що добрі герої казок далекі від ідеалу. Інколи вони ледачі, не дуже розумні. Але всі ці негативні якості не змінюють головного: вони боряться зі злом. І саме це найголовніше. В дитинстві ми всі це розуміли, а коли подорослішали,  - забули. 

Уявіть собі, що було б, якщо б ми не вболівали за Фродо з Володара перстнів, а почали критикувати, що надто самовпевнений, трошки самозакоханий. А ще – це просто жахливо – заради перемоги над Сауроном він абсолютно безпідставно піддав ризику життя свого друга Сема.

Смішно, так?

Проте у цій книжці є дуже важливий епізод. Про біле, чорне та різнокольорове.

Пам’ятаєте, коли Саруман Білий пристав на службу Зла і мав розмову з Гендальфом. Він назвав себе  Саруманом Мудрим, Саруманом  Багатокольоровим. 

«Я подивився на нього і побачив, що його одяг, який здався мені спочатку білим, зітканий з ниток усіх кольорів веселки. Коли він рухався, тканина переливалася і змінювала колір, так що око втомлювалося дивуватися безлічі відтінків.

— Білий мені більше до вподоби, — сказав я.

– Білий! - пирхнув Саруман. — Білий гарний тільки на початку. Біле полотно можна пофарбувати. Білий папір можна покрити письменами. Білий промінь переломлюється і стає веселкою навіть у звичайній краплі води!

- Але він перестає бути білим, - знизав я плечима. — А хто ламає річ, щоб дізнатися, що вона собою представляє, той зійшов зі шляху Мудрих».

Мудрість полягає в тому, що коли починається велика битва добра зі злом, не можна бути десь посередині. Ніяких напівтонів. 

Анна Романенко