«Уроки любові». Як в Маріуполі працюють російські школи і чому навчають дітей, - ФОТО, ВІДЕО

Марія і двоє її дітей два роки тому переїхала з Донецька в Маріуполь. В Донецьку була робота, квартира і чоловік. В Маріуполі – батьки і невідомість. Як заробляти на життя, де жити, як влаштувати дітей до школи, коли у них немає жодних українських документів. Але наважилась. Донецьк всі останні роки повільно деградував. Молоді люди їхали звідти – хто в Україну, хто в росію, лише б не залишатись там, на території беззаконня і невизначеності. 

В Маріуполі якось все налаштувалось. В школі, куди Марія віддала своїх дітей, зустріли їх дуже тепло, допомогли з документами. Діти досить легко влились в колектив. Донька відновила заняття танцями. НУШ – Нова українська школа – давалась дітям легко. Але тільки вони звикли і прийняли нову реальність, як росія розпочала повномасштабний наступ на Україну. Маріуполь опинився в повній блокаді. В березні, тікаючи з палаючого Маріуполя, Марія вимушена була повернутись в Донецьк.   А там – віддала знову дітей в місцеву школу. Ну не залишатись же дітям без освіти.

І знову нова реальність. «Ваш дом  – донецкая народная республика», «День флага ДНР», «россия - навсегда»…

Що відбувається в голові дитини, коли її змушують так кардинально змінювати погляди? Що відчуває вчитель, який підлаштувався під  нові обставини  і ще вчора розповідав цим дітям про Україну, а тепер  каже, що ніякої України не існує?

Сьогодні в окупованому Маріуполі залишається близько тисячі українських вчителів. Більша частина з них погодилась на співпрацю з окупантами.

Ми намагались поговорити з деякими з них. «Я не хочу це обговорювати», - найчастіша відповідь, яку ми отримували у відповідь на свої запитання.

«Розумієте, вчителі на окупованій території добре розуміють, що зрадили країні, і не хочуть це обговорювати. Вони не хочуть розмовляти навіть з колегами, якщо ті таке їхнє рішення не підтримують. Вони не хочуть розмовляти з нами, а ми не хочемо розмовляти з ними. Це знаєте, як подружжя, яке вирішило розлучитись. Ми жили, працювали разом, але тепер вирішили жити кожен своїм життям, окремо. І з кожним днем ця прірва між нами лише поширюється», - пояснює директорка 27 гімназії Марина Їжаковська.

Її подруга, права рука, колега і партнер Олена Комлева, яка багато років пропрацювала заступницею, прийняла пропозицію окупантів обійняти посаду директора 27 школи, замість Їжаковської. І почала скликати вчителів повертатись до роботи. Дехто відгукнувся і повернувся аж із-за кордону. Сьогодні в 27 школі працюють лише «свої». Вчителі української мови перекваліфікувались на викладання російської, і теж  працюють.

«Мотиви у всіх різні, - пояснює директорка іншої школи на умовах анонімності. (Взагалі педагоги не хочуть світити свої думки щодо колег публічно. Мабуть, не бажають остаточно спалювати мости). – Хтось щиро підтримує росію. Але більшість все ж таки підлаштовується під обставини. Одних тримають могили рідних, інших – майно, вціліла квартира, старі батьки. Жити якось треба, ось і погоджуються працювати».

Але не треба забувати і про ще один важливий фактор – це гроші. В Маріуполі вчителі отримують від російської влади зарплату від 25 до 32 тисяч рос. рублів. За маріупольськими мірками, це непогані гроші. Правда, російським вчителям, які погоджуються приїжджати в окуповані частини України викладати, платять по 150 тис. руб. Але в Маріуполі чужаків немає, тож і приводів для заздрості теж. 

Всі маріупольські вчителі протягом літа погодились пройти курси підвищення кваліфікації. 

«Насправді це не зовсім курси, - розповіла нам вчителька української мови Світлана К. – Скоріше, тренінг з ознайомлення з російськими програмами викладання».

Світлана  вимушена була залишитись в Маріуполі через батьків. Каже, що працювати їй огидно, але треба ж якось заробляти. Тепер Світлана замість української викладає російську мову. Влітку в Ростові-на-Дону брала участь у російській перепідготовці. 

«Ми жили в прекрасних умовах – шикарний готель, викладали нам російські педагогі. Чому саме навчали, я б не хотіла це обговорювати. Нам видали сертифікати про закінчення курсів. Без цього документу до викладання в школі не допускають», - пояснює вона.

Не багатослівні і інші колеги, хто пройшов курс перепідготовки.

Нам вдалось з’ясувати, що маріупольців переважно відправляли на навчання в двох напрямках: вчителів – в Ростов-на-Дону, а директорів шкіл, профтехліцеїв та завідувачок дитячих садків – в Санкт-Петербург.

Навіть російських журналістів не пускали відвідати ці заняття. Тим не менш, журналістам російського видання 161.ру вдалось поспілкуватись з деякими учасниками курсів з Маріуполя, Луганська та Амвросієвки Донецької області.

Вони розповіли, що найбільшу увагу організатори цих навчань приділяли викладачам історії та російської мови. Причому ділили в окремі групи педагогів з Донецької та Луганської області, а потім ще ділили окремо на представників територій, окупованих в 2022 році, і окупованих в 2014 році.

Вчитель історії Ігор Бойко, який працює у Білоярівській школі Амвросіївського району під Донецьком, розповів виданню, що йому доводиться вже тричі переживати зміну назви свого предмету. Спочатку Бойко читав історію України та всесвітню, після 2014 року – «Історію Вітчизни». Разом із зміною назви всіх дітей перевели на російські підручники.

Наразі з 1 вересня він викладає «Історію Росії та регіональних компонентів». Історію України у донецьких школах давно вже не читають, каже Бойко. Зачіпають окремі теми — спільні із російською історією. Про Західну Україну тепер не розповідають зовсім, бо значна частина її не входила до складу Російської імперії. Ось така логіка.

Тож вчителям історії в Маріуполі доводиться фактично наново освоювати курс і вивчати підручники, які завезли в місто окупанти ще у серпні.

Не легко і вчителям української, які перекваліфікуються на викладання російської мови.

«Українська мова в маріупольських школах залишається. Нам дозволили викладати, але вона в учбових планах є лише факультативно, - розповідає 0629 пані Світлана. – В деяких школах батьки наполягли, щоб цей факультатив був обов’язковим (що само по собі трошки дивно звучить – обов’язковий факультатив), в інших так і залишили за побажанням. Але навіть там, де цей факультатив обов’язковий, - він відбувається лише один раз на тиждень. Звісно, що з таким навантаженням на хліб з маслом не напрацюєш. Тож всі ми, українські філологи, мусимо перевчатися на викладання російської мови».

Чи збережеться українська мова і надалі в Маріуполі хоча б у якості факультативу, зараз складно сказати. Бо, як розповідає в інтерв’ю одному з російських медіа викладачка російської мови луганської школи №13 Тетяна Кондрашова,  спочатку на Луганщині українську викладали. Було багато охочих її вивчати. Діти прагнули вступати до українських вищів. Але два роки тому зі шкільної програми українську мову та літературу прибрали зовсім — не залишили навіть факультативів та гуртків, каже вчитель.

Вона розповідає, що в Ростові кожного дня педагогам начитували по 3 лекції тривалістю півтори години. В основному розповідали про особливості іспитів в росії і давали приклади завдань. 

На фото - приклад тестового завдання з курсу історії

Але окрім цього, іншою важливою частиною лекцій було роз’яснення, як розмовляти з дітьми про війну та про стосунки України та росії.

Вчителі дуже не хочуть розповідати саме про цю частину лекцій. Єдине, що сказав в інтерв’ю журналістам історик Ігор Бойко, що на уроках говорити треба, що «це за об'єднання слов'ян. За об'єднання, коротше. Не за поглинання української держави. У такому ракурсі».

Він зазначає, що в 2014-2015 роках діти в школах окупованої частини Донеччини ще сперечались з викладачами щодо цих трактовок. Проте зараз ніхто в Донецьку про це вже не сперечається. Діти просто повторюють за батьками те, що ті говорять вдома.

Як реагують на «нову концепцію світогляду» діти на уроках в Маріуполі – ми не знаємо. Бо батьків до шкіл не пускають. Всі школи обнесли в місті парканами. Вхід охороняється військовими. Батьки щоранку приводять дітей до паркану, а потім в кінці дня тут же забирають. Контролювати, як саме відбувається навчальний процес, вони не можуть.

«Я кожного дня розповідаю своїй доньці, щоб мовчала і займалася власне уроками. А в провокативних дискусіях участі не брала», - розповідає пані Тетяна. Її дочці 14 років і вона пішла вчитись у 41 школу. Ця школа знаходиться на Лівобережжі Маріуполя і вона одна з небагатьох, яка майже не постраждала від обстрілів. Тож 1 вересня окупанти запустили її в роботу. 

Зараз в школі є електрика, проте немає опалення. Діти навчаються в верхньому одязі. Сюди з'їжджаються учні з великої частини Лівобережжя. Багато хто пішки йде біля години, щоб дістатися школи. Росіяни обіцяли дати дітям шкільний автобус, але так  і не дали.

Пані Тетяна не дуже переймається якістю освіти, яку отримує її донька. Вважає, що для вступу в маріупольські університети  того вистачить. 

«Чому віддала дочку в російську школу? Да тому що інших шкіл тут немає. До речі, 10 тисяч рублів за те, що дитина почала вчитись, я вже отримала. Теж непогано», - пояснює  вона своє рішення залишатись в Маріуполі, замість того щоб вивозити дитину в інші регіони.

Жінка каже, що в школі її все влаштовує, сильно на дітей не тиснуть, гімн росії в школі вмикають тільки на свята, а не щодня. Тож, вважає вона, все гаразд.

Інша матуся, Вікторія В., з якою ми поспілкувались, цього року віддала свого сина в перший клас в школі в Центральному районі. Каже, що без сміху не могла читати привітання від пушиліна, які поклали в подарунки для дітей до 1 вересня. Проте ситуація зовсім не смішна.

«Я не можу виїхати з міста. У мене ціла квартира. Я що, її маю окупантам віддати? Вони зараз в Маріуполі починають у порожні квартири розселяти людей. Я не хочу втрачати своє житло. Да і батьки тут, страшно їх залишати. Проте два тижні тому хотіли виїхати, все дістало. Але через нову систему дозволів, яку окупанти запровадили з 1 жовтня, нам не вдалося отримати пропуск. Тож поки тут. І треба дитині вчитись.

1 вересня  на свято першого дзвоника у керівництва школи була спроба вручити нашим діткам прапорці рф, але батьки виступили проти. Тож вони змушені були погодитися з нами. Гімн росії теж в школі не вмикають. 

Росіяни постарались забезпечити нас всіма необхідними канцтоварами. Харчування в школі, правда, немає, попри обіцянки. Замість того раз на 20 днів видають на дитину продуктовий набір. Він хороший, кращий ніж ті, що як гуманітарку всім тут роздавали. Там були крупи різні, макарони нормальної якості, в основному виробництва «Хуторок», сік був пака 4, згущене молоко пару банок і молоко тривалого зберігання 8 упаковок.

Що стосується навчальних предметів, то першокласникам про війну нічого не кажуть. Та й діти зараз розумніші за дорослих. Мій син сам був свідком всіх подій, все розуміє, та ї українські передачі дивиться на ютюбі. 

Українську мову ми намагаємось підтримувати в родині. У нас є день української мови – коли цілий день розмовляємо один з одним, щоб син чув, вчив, вчився розмовляти.

Я все ж таки сподіваюсь, що окупація – не назавжди. Це моя земля, моє місто. Пішли всі на фіг. Чому я маю комусь своє віддавати? Хай вони йдуть, а не я», - каже Вікторія.

Проте попри оптимістичні думки батьків, що на їхніх дітей не тиснуть з політикою, деякі фундаментальні зміни в школах все ж таки відбулися. І вони точно тиснуть і змушують дітей забути, як називається країна, в якій ті народились. 

По-перше, в фойє кожної школи, яка відкрилася в Маріуполі, тепер висять російський триколор, російський герб, гімн. 

На фото - школа №7. Ліворуч - директорка школи Попазова, далі - очільник окупаційної адміністрації Маріуполя Іващенко, поруч Саблін - депутат держдуми рф народився в Маріуполі, пов'язаний з криміналітетом Маріуполя, фінансував "русскую весну", поруч з ним - подруга кримінального авторитету Іванова, керівниця його фінансами та депутат міськради від ОПЗЖ Калачова

По-друге, на уроках природознавства, історії і навіть російської мови  - взагалі на будь-якому уроці - дітям кажуть, що їхня країна називається росія. 

Ось як це робиться в звичайних вправах в звичайних російських підручниках.

«Всі підручники в Маріуполі – нові. І це російські підручники. Росіяни завезли не тільки російські підручники, а і всі необхідні канцтовари. Забезпечили всім! На жаль, сказати, як сильно відрізняється програма викладання від української, не можу, не вивчала це питання», - каже вчитель-методист з Маріуполя Олена І.

Проте батьки вважають, що викладання стало простішим.

«Система дуже радянська, як в дитинстві, коли я  вчилась, легше, ніж в українській школі», - каже Тетяна, мати 14-річної школярки.

Окрім зовнішнього впливу на дитину у вигляді портретів пушиліна або путіна на стінах разом з російськими триколорами, існує і більш прямий і грубий інструмент «перевиховання» українських дітей. З 1 вересня у всіх російських школах ввели новий урок – «Розмови про важливе».

Кожного понеділка о 8 ранку з дітьми розмовляють про так би мовити важливі речі, які російські пропагандисти використовують для «перекодування» дитини.

Про перекодування російськи окупанти не соромились говорити вголос. Ще наприкінці серпня в Москві депутати держдуми презентували доповідь "Про нацифікацію освіти в Україні". У ній йшлося про те, що останні 30 років в Україні послідовно виховували нацистів та націоналістів, і тепер завдання російських педагогів – перевиховання української молоді. Цьому присвятили цілий форум. І саме в цьому докладі вперше прозвучало слово «перекодування».

Саме для перекодування і вигадали у російському міністерстві освіти ці «розмови про важливе».

«Учитель, перед именем твоим Позволь смиренно преклонить колени», - так вітає школярів навчальна дошка, що висить за спиною педагога.

Ці рядки з комедії Миколи Некрасова мали б пробудити повагу до вчителів в серцях маріупольських школярів. І що важливо – довіру до того, що вони кажуть. Проте довіри ніякої немає, а є іронія, яка заважає дітям серйозно сприймати всі ці «важливі розмови» і привчає дітей до брехні. Бо коли вчителька ще рік тому пропонувала дітям на уроці написати листа захисникам України, а зараз з таким саме натхненням каже про необхідність підтримати «захисників днр», це викликає у дітей лише посмішку і думку про те, що брехати – це норм.

Тим не менш, вчителі не здаються і продовжують насаджувати любов до росії.

Російське видання «Важливі історії» з'ясувало, що є певна градація за віком, як саме вчителі мають це робити. З учнями 1–2 класів проводитимуть «бесіди про єдність країни, про те, як необхідно зберігати та захищати свою культуру, свій народ». Учням 3–4 класів розкажуть, що любити Батьківщину означає в тому числі «виконувати військові обов'язки, бути на військовій службі». У сценарії до заняття для 5–7 класів прописана розмова про «спецоперацію». Старшокласникам вчителі розкажуть, що «по-справжньому патріотично налаштовані люди готові захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках».

У розкладі на вересень було заплановано по всій території росії, а також на окупованих нею територіях чотири теми: «День знань» («формування уявлення про користь самореалізації»); «Наша країна — Росія» («формування та конкретизація поняття батьківщина»; «165-річчя від дня народження Ціолковського»; «День людей похилого віку» («формування традиційних сімейних цінностей»).

Чи може дитина спиратись такому ідеологічному впливу?

Ми поговорили про це з психологом Оленою Мурзою. Вона займається дитячою психологією багато років. Вчилася у найкращих фахівців надавати допомогу дітям в кризових ситуаціях. Брала участь у роботі Гуманітарного штабу Ріната Ахметова з надання допомоги переселенцям, а також постраждалим в результаті обстрілів мікрорайона Східний в 2015 році в Маріуполі.

Олена Мурза каже, що те, як дитина переживе всі ці злами і виклики, залежить багато в чому від батьків.

Якщо батьки розмовляють з дитиною і пояснюють, чому вони опинились в таких умовах, чому зараз доводиться перебувати під російськими прапорами і не казати вголос про свою позицію, то дитина все зрозуміє і без проблем пройде цей важкий період.

Проте, зазначає психолог, більшість батьків, які розуміють важливість такого діалогу, поїхали з Маріуполя. Переважна більшість тих, хто зараз залишаться в місті, не бачить потреби в подібних поясненнях. А це може привести до дуже серйозних наслідків, вважає Олена Мурза.

 «Дитина віком до 5 років на 100% залежна від позиції і настроїв батьків. Якщо батьки навіть в кризових умовах зберігають спокій (хоча всі ми люди, і я розумію, що під час обстрілів це було майже неможливо), то дитина може навіть не помітити, що щось жахливе відбулось. 

У віці від 5 до 10 років вона залежна від думки батьків на 70%. Якщо дитині в цьому віці не давати адекватне пояснення, що саме відбувається, то у неї може розпочатися внутрішня війна, яка може мати дуже тривалі наслідки у майбутньому.

11 років і старше – тут дитина вже менш залежна від батьків, лише на 50%. Проте я спостерігала, що в кризових умовах навіть ті діти, які в мирні часи не знаходили спільної мови з батьками, горнулись до них і дослухались.

Тож в будь якому випадку позиція батьків у поведінці дитини і у її світосприйнятті є дуже важливою, - впевнена психолог. - Я можу с впевненістю казати: якщо батьки знаходять для дітей час і адекватні пояснення, з дітьми все буде добре. Але якщо батьки самі починають приймати ситуацію як нормальну, якщо вони кажуть дітям або демонструють своєю поведінкою, що ось це в Маріуполь прийшла СИЛА, і ми маємо підкоритись цієї силі, навіть якщо вона дуже зла і погана, в такому випадку психіка дитини ламається. В неї формується рабська поведінка, яка буде впливати на все її  життя. 

Якщо батьки щиро підкорюються окупантам, у дітей виникає дисонанс між тим, що є добром і злом. І в такому випадку ми будемо мати справу з дуже серйозними розладами психіки».

Тож, вважає психолог, саме від батьків залежить, що буде відбуватися з дитиною далі. А тому, впевнена Олена Мурза, коли українська влада повернеться в Маріуполь, у психологів буде дуже багато роботи. І працювати доведеться в першу чергу з дорослими – з батьками.

«На жаль, ми залишили цей аспект поза уваги в 2014-2015 роках», - каже Олена Мурза.

Вона говорить, що ще одна суттєва помилка, якої припустились не тільки українськи психологи, а і чисельні міжнародні організації, - це блокування під час психологічної допомоги питань про те, хто винен в конфлікті.

«І під час роботи в Гуманітарному штабі Ріната Ахметова, і під час співпраці з ЮНІСЕФ нам забороняли обговорювати з дітьми це питання – а хто ж розпочав війну, хто є злом, хто прав, а хто винен, і що треба зробити, щоб відновити справедливість. Діти ставили нам ці питання під час реабілітації, а ми замість того, щоб пояснювати, відповідали: «Ми не оговорюємо ці теми». Але ж питання у дітей залишались. Батьки казали їм, що ось, українська армія винна бо когось обстріляла. І дитина перестає розуміти взагалі, чи є на світі правда. Ось така підміна понять. 

Після Другої світової війни  Астрід Ліндгрен написала книгу «Брати Левине Серце». За цю книгу вона була нагороджена літературною премією Януша Корчака. В цій книзі письменниця показує дітям в казковій формі, що буває зло, яке не можливо перемогти посмішкою, всупереч тезам з радянських мультфільмів. Вона на прикладі казкових героїв показує, що в світі існує таке зло, яке можна перемогти тільки силою. Інакше воно буде вважати тебе слабким і знищить. Ось чому вчила велика дитяча письменниця після Другої світової. І ми маємо теж розповідати дітям про це вже зараз. І не тільки дітям, а і дорослим. З підлітками розмовляти на рівних, дітям читати ось таки казки…

Під час обстрілів в Маріуполі я сиділа в підвалі, в якому було декілька чоловік зі Східного. Так от всі вони були впевнені, що це Україна обстріляла мікрорайон Східний 24 січня 2015 року. Ніхто тоді з влади не зібрав людей, не пояснив, що відбулось. Я була дуже здивована в той час. Ніхто не створив публічну платформу для обговорення цих питань. А росія створила. Вся її пропагандистська телемашина працює на пояснення людям того, що відбулося, на рівні, який цим людям зрозумілий.

Я впевнена, якщо ми не зробимо такої публічної платформи для обговорення проблемних питань зараз, якщо не будемо обговорювати всі ці наративи про азовців, які, мовляв, розстрілювали цивільних, які насаджуються в окупованому Маріуполі, то через 5 років кожен другий в місті  буде вважати, що, дійсно, це ЗСУ знищили місто», - переконана фахівець.

……

Марія, яка разом з двома дітьми вимушена була повернутись в Донецьк, зі своїми дітьми не говорить про наболіле. Вона думає, що її діти за стільки років війни вже добре розуміються, хто правий, хто винуватий, хто кого вбиває, хто в кого стріляє. Вважає, що діти пристосувались до нових обставин. Що буде з нею і з її дітьми завтра, Маша не знає. Проте сподівається, що все ж таки наважиться рушити далі, на захід, подалі від війни і від цих нескінченних питань, які щодня ставить перед нею життя.

Чи отримають шанс повернутися до нормальності інші діти з Маріуполя, залежить від їхніх батьків та від того, як довго місто буде залишатися в окупації. Чим довше триватиме російський вплив на свідомість дітей, тим гірше будуть наслідки. 

«Те, що вчителі-зрадники вбивають в голови дітей  в Маріуполі, гірше за обстріли», - вважає директор маріупольської школи №34 Олександр Литвинський. Незворотність покарання – ось чого домагається він від влади і що турбує його найбільше.

Нажаль, самі вчителі в окупації, з ким нам вдалося поспілкуватись, не вважають свої дії злочином, виправдовують себе необхідністю якось жити і зовсім не думають про незворотню шкоду, яку щодня наносять несформованим дитячим душам.

Але закон з цього приводу має іншу точку зору. Згідно зі ст.111-1 Карного кодексу України, вчитель, який втілює російські стандарти освіти,  – є злочинцем. Покарання – від 2 до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна і забороною викладати на багато років наперед. 

Така суворість покарання свідчить, що нарешті держава почала розуміти цінність того, що робить вчитель. Втрачені гроші, пограбовані міста, зруйновані будинки можна повернути, відновити. Як і втрачені території. А ось спаплюжені дитячі уми та серця можуть назавжди залишитись втраченим для країни скарбом, завдяки зусиллям зрадників.

Матеріал створений в межах проекту Fight For Facts!, який фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Погляди, висловлені в цих публікаціях, належать незалежним авторам і не обов’язково відображають погляди BMZ.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube