Окупанти розіслали в усі школи на захоплених територіях список фільмів, які дозволено дивитися школярам. Що там є

Міністерство освіти РФ розіслало в усі школи окупованої частини Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей список фільмів, рекомендованих школярам для перегляду після уроків.

Relocated Media Cluster проаналізував список фільмів. 88% фільмів, які рекомендовано показувати дітям, - зняті за радянські часи. Це фільми просякненні радянською ідеологією, радянськими традиціями, які абсолютно не зрозумілі українським дітям, народженим у незалежній Україні.

236 фільмів, мультфільмів та документальних стрічок, з них лише 27 були зняті після розвалу Радянського Союзу.

Для школярів старших класів пропонуються Чапаєв,  «Броненосець Потьомкін»,   «Піднята целіна» і іншій радянській агітпром.

Малечі російські окупанти пропонують дивитися «Чебурашку», але чомусь нову, «Каштанку», «Чука та Гека», «Денискіни оповідання» і все в такому ж ключі

.Деякі з запропонованих фільмів, можливо, і непогані, наприклад, «Пригоди Петрова та Весечкіна», зняті вже у 80-ті роки, під занепад СРСР, проте у батьків постає законне та логічне питання: чому саме радянщину мають переглядати сучасні діти.

Вочевидь, метою окупаційної адміністрації є підготовка українських дітей до життя у російському середовищі, яке влада штучно занурює у минуле. 

Але є у цьому нав’язуванні російського та радянського кіно, обов’язкового до перегляду, і більш важлива мета. Росіяни намагаються впливати на дітей для виправдання своїх агресивних дій на території України.

Саме тому в переліку рекомендованих фільмів з’явилася так звана «сучасна документалістика».

Наприклад, цикл фільмів, які насправді важко називати документальними, - "Міфи про Росію". Цикл був знятий на основі книги нинішнього російського міністра культури Володимира Мединського «Міфи про Росію», автором та ведучим став Олексій Піманов.

В анонсі до фільму обіцяють спростувати міфи  про російську тупість, безкультур’є, пияцтво, російський бруд (насправді ми це бачимо зараз в окупованих містах)  і далі за списком. Ми передивилися два фільми циклу, присвячені «міфу про російську агресію» та “міфу про російську жорстокість”.

Звичайно, росіяни стверджують, що західний світ боїться їх через те, що вони дуже великі і дуже неосяжні. Але насправді вони невинні, добрі і  жодного разу нікому не оголошували війну і ні на кого не нападали. Не нападали на фінів, не нападали на поляків, не нападали на тувинців, адигейців, чисельні народи Сибіру. І ніколи не захоплювали сибірські землі.

Міхаїл Мягков, науковий директор Російського воєнно-історичного товариства, спростовує факти про підкорення народів Сибіру так: «Єрмак увійшов у легенди як підкорювач Сибірських земель. Є карта підкорених Єрмаком земель Сибіру, але говорити, що відбулось саме підкорення – недоречно, скоріше варто казати про інкорпорацію».

Ось так дітям вкладають в голови, що нічого страшного, що у Сибіру велися кровопролитні битви, що ріки Сибіру ставали червоними від крові корінних народів, які там жили. Це ж таке інкорпорування. Це ж все нормально.

«Ми принесли  тим народам науку,  право навчатися на рідній мові», - заявляє далі у фільмі Мягков.

Тобто жили люди, говорили на рідній мові, створювали мистецтво, розвивали свою писемність, а потім  прийшли русскіє, повбивали тисячі людей. І тепер щоб навчатися на рідній мові, треба питати дозволу у руського.

Мабуть, не просто було пояснювати  українським дітям про відсутність жорстокості у росіян після знищення українських міст і вбивства українських дітей. Проте росіяни не розгубилися і знайшли спосіб довести, що росіяни – не жорстокі люди, а дуже-дуже добрі. Вони вирішили довести, що цар Іван Грозний не вбивав свого сина. З точки зору російських пропагандистів, цього мало б бути достатньо, щоб всі повірили – росіяни жодного разу не жорстокі.

Насправді про факт вбивства Іваном Грозним  царевича вперше повідомив посол папи римського в Москві ще у 1581 році. Антоніо Поссевіно доповідав, що Іван Грозний напав із посохом на вагітну невістку Єлену за те, що вона лежала на лаві в одній спідній. Син Іван нібито заступився за дружину, отримав удар палицею в скроню і через кілька днів помер.

Версія про синовбивство швидко поширилася Європою. Її підтверджують деякі літописи. За однією із версій, викладеної літописцями,  Іван убив сина за підозрою в змові з бунтуючими боярами. Але росіяни вирішили довести, що царевич помер від хвороби.

У  1963 року радянські вчені дослідили рештки царя та його сім’ї. Череп царевича погано зберігся — травму не змогли довести. І от на цій підставі вже сучасні руські вирішили доводити миру: «Іван Грозний не вбивав сина, значить, він не жорстокий, значить, всі росіяни – не жорстокі».

«Подивіться, - каже ведучій на початку фільму, - на що зі свого трону дивився цар. Тут ікони святих. Вони з’явилися під час правління сина Івана Грозного…»

Тобто Іван Грозний на своєму троні дивився на ікони, які з’явилися вже після його правління. Це все, що треба знати про достовірність документального історичного кіно, яке тепер змушують дивитися українських дітей в окупації. І протистояти таким впливам дітям дуже і дуже важко.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube