"Що таке гідність?" Як маріупольці відповідали на це питання рік тому, і чому це слово зараз набуло особливого значення, - ФОТО, ВІДЕО

Маємо ось такі новини з Маріуполя. Танцювальний колектив «Вдохновение» виконував номери з російськими триколорами на заході «Єдиної росії» в окупованому місті. Дітей в 21-й школі Маріуполя примушують давати концерти перед російськими депутатами. Деякі активісти, які виступали за Україну і брали участь в демократичному русі, тепер співпрацюють з ворогом. Деякі підприємці, які створювали проукраїнські організації в Маріуполі, тиснуть руки терористу пушиліну.  Деякі будівельники стали під російські триколори, окремі ресторатори відновили роботу, декілька маріупольських журналістів в окупації розповідають, що  Україна – нацистська держава. 

«Так склались обставини», - пояснюють вони свою зраду. «Треба пристосовуватись, ми не винуваті». «За вісім років не звільнили Донецьк, то і Маріуполь не звільнять. Тож треба бути розумними. Будемо за росію»… Ось що кажуть всі ці журналісти, вчителі, будівельники, банкіри.

Але все це про гідність. Вона або є, і в такому випадку навіть в окупації ти тримаєш свій внутрішній фронт, або її не має, і тоді – «какая разница».

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Його встановили на честь початку цього дня двох знаменних подій у новітній українській історії - Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.

На жаль, довгий час в Маріуполі люди в більшості своїй не підтримували ці дві визначні події в історії сучасної України. Вони не дуже розуміли, нащо воно все, як і не дуже розуміли, що таке гідність.

Минулого року ми спитали містян, що вони думають про значення цього слова. Але люди губились. Говорили про доброту, порядність, «щоб інші поважали»… Справжнього розуміння ми так і не почули.

Здається, страшна війна, яка після восьмирічного гібридного тяжіння показала своє потворне і смертоносне обличчя, змусила людей зазирнути всередину себе і нарешті зрозуміти справжнє значення слова «гідність».

Гідність – це самоповага, яка, якщо вона є, невідворотно створює навколо людини простір свободи, створює вільну людину вільної країни. 

Це працює ось як.

Людина, яка поважає себе, не може дозволити собі жити у брехні. Бо брехня – ображає. Тому вона вимагає спочатку від родини, друзів, а потім – від колег і нарешті від влади – порядності у стосунках, тобто чесності. 

Людина яка поважає себе, не може не поважати і інших, а тому не кине сміття під двері сусідів, не буде красти газон з Театрального скверу до себе на дачу, не стане лізти з порадами до колеги, якщо її про це не просять,  і точно не стане лізти з пістолетом або «Буком» до тих, хто не дослухається до її порад. Бо самоповага – це основа мирного співіснування людей один з одним.

Фото Сергія Ваганова. Маріуполь

Але коли самоповаги немає, то життя навколо перетворюється на безкінечне поле боротьби. 

Людей, без поваги до себе ви легко розпізнаєте. Наприклад, у маршрутці вони голосно обговорюють телефоном свій сімейний скандал або любовну драму, або деталі купівлі нових трусів. Вони не помічають, що такими публічними розмовами втрачають свою гідність. А ще люди без поваги харкають на асфальт. Вони не думають, що можуть вступити в таке ж лайно, залишене такими самими людьми без поваги. Люди без самоповаги можуть вдарити тебе в маршрутці, якщо ти наступив їм на ногу. Тому що люди без поваги до себе вважають агресію єдиним способом захисту гідності, якої вони не мають. І головна ознака людей, які не поважають себе та інших, – вони ніколи не сумніваються. Ніколи і за жодних обставин. 

З усіх видів поваги найважче дається повага до відмінної від твоєї точки зору. Чомусь саме ці відмінності у людей без поваги спричиняють найбільший сплеск агресії.

В Україні поваги до іншої точки зору – катастрофічний дефіцит. Навіть зараз, під час війни.

Але в той же час саме зараз ми маємо невиразно велику кількість гідних людей навколо себе. Людей з самоповагою та цінностями, які готові боротися за те, во що вірять. Саме тому український бізнес віддає свої гроші та приміщення для порятунку людей, купує машини та озброєння для фронту. Українські діти відмовляються від своїх смартфонів на користь ЗСУ. Митці влаштовують аукціони, щоб допомогти армії. Айтішники витрачають свій час на протидію кібернебезпеці з боку росії. Енергетики працюють цілодобово, щоб повернути українцям світло в їхні будинки. Ці ланцюги гідності та самопожертви опоясали Україну з півдня до півночі, із заходу до сходу.

Фото Сергія Ваганова. Маріуполь

Гідність рятує , допомагає вижити, допомагає допомагати, коли самому б хто допоміг. Гідність тримає нас на поверхні, коли без світла і тепла ми продовжуємо працювати – кожен на своєму місці, тримаючи свій фронт. Ми боремось зараз за свою свободу, щоб залишатись людьми, залишатись гідними своєї країни.

В несвободі немає гідності. В окупації немає гідності. Є тільки приниження. Щоденне і болісне. 

Тому, як сказав Президент Володимир Зеленський, «ми можемо залишитися без грошей. Без бензину. Без гарячої води. Без світла. Але не без волі. І це залишається незмінним.

Так, ми заплатили й продовжуємо платити за свободу дуже велику ціну. І ніколи не забудемо всіх, хто віддав за Україну своє життя. І ніколи не пробачимо всім, хто позбавив їх життя й хотів позбавити нас волі. Але головне, що це нікому не вдалось і ніколи не вдасться».

Будьте гідними і вільними! Зі святом Гідності та Свободи!

Анна Романенко,

головна редакторка сайту 0629.com.ua